Ансельм Кентерберійський
Ансе́льм Кентербері́йський (Ансельм з Аости; лат. Anselmus Cantuariensis; англ. Anselm of Canterbury; італ. Anselmo d’Aostа; бл. 1033 м. Аоста, тепер Італія — 21.04.1109, м. Кентербері, тепер Велика Британія) — церковний і політичний діяч, католицький теолог і філософ, основоположник схоластики, Вчитель Церкви, архієпископ Кентерберійський (1093 — 1109), святий Католицької та деяких ін. церков.
|
Ансельм Кентерберійський | |
|---|---|
| Народження | бл. 1033«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.1033. |
| Місце народження | Аоста |
| Смерть | 21.04.1109 |
| Місце смерті | Кентербері |
| Місце поховання | Кентерберійський собор |
| Напрями діяльності | релігія, політика, теологія, філософія, схоластика |
Зміст
Життєпис і діяльність
Народився в м. Аоста (тоді Бургундське королівство), походив зі збіднілої дворянської родини. У юнацькі роки проти волі батька вирішив стати ченцем. Після кількох невдалих спроб піти у монастир бл. 1056 полишив рідне місто. 1059 вступив у школу при бенедиктинському монастирі Ле Бек (тепер регіон Верхня Нормандія, Франція); 1060 — прийняв тут чернечий постриг. 1062 (або 1063) став пріором монастиря, змінивши на цій посаді свого вчителя та духовного наставника Ланфранка (Lanfranc, ? — 1089).
У роки пріорату (1062–1078) здобув авторитет як викладач і богослов, уклав найважливіші теолого-філософські праці, зокрема трактати «Монологіон», «Прослогіон», діалоги «Про істину», «Про свободу вибору» тощо.
На подальшу церковну кар’єру Ансельма вплинули завоювання земель Англії нормандським герцогом Вільгельмом І Завойовником (1066) та призначення Ланфранка на посаду архієпископа Кентерберійського (1070—1089).
1078 обраний абатом; на цій посаді часто відвідував Англію (монастир Ле Бек отримав значні англійські землеволодіння), тісно спілкувався з королівською родиною, вищими колами англійського духовенства.
Двічі обирався архієпископом Кентерберійським (1093 — 1101 та 1107 — 1109). Прагнув оборонити майнові, фінансові, адміністративні інтереси Церкви від зазіхань англійської корони.
Перше обрання на архієпископство (1093) сталося за вимушеної згоди короля Вільгельма ІІ. Ансельм погодився на посаду за таких умов: повернення Церкві земель, привласнених королем, підтримка Папи Римського Урбана ІІ, незалежність церковної влади від світського втручання. Конфлікт між королем і архієпископом щодалі загострювався з різних питань: світська інвеститура, право архієпископа скликати собори, обкладання Церкви податками для фінансування військових кампаній, практика симонії тощо. 1097 Ансельм без дозволу короля відбув до м. Риму, де залишався до смерті Вільгельма ІІ. Брав участь у церковних соборах у містах Барі (1098) й Римі (1099).
Після інтронізації Генріха І (1100) був запрошений повернутися на посаду архієпископа Кентерберійського, однак відмовився скласти присягу королю як світському сеньйору та визнати єпископів, яким король видав інвеститури на церковні землі. 1103 — 1106 вдруге вимушено перебуває в екзилі за межами Англії. Компроміс між сторонами досягнений у 1107 — ухвалена з більшості спірних питань угода пізніше склала основу Вормського конкордату. Останні роки життя провів у м. Кентербері.
Скликав собор з питання целібату духовенства.
Похований у Кентерберійському соборі.
Теолого-філософські погляди
Продовжив раціоналістичну традицію августинізму в західній християнській філософії. Виділяв два джерела людського пізнання — віру та розум; вважав, що теологія мусить спиратися на діалектику (інтерпретовану як логіку, мистецтво аргументів і контраргументів). Базовий принцип доктрини Ансельма: не розуміти, щоб вірити, а вірити, щоб зрозуміти (лат. сredo, ut intelligam). Вважав, що раціональне пізнання ґрунтується на акті віри та істинах Святого Письма, а віра потребує і шукає «урозуміння». Розум, хай і не завжди осягає предмет віри, але за допомогою діалектики здатен обґрунтувати зміст Одкровення логіко-раціональними засобами.
Виклав чотири докази буття Бога: три з них (у трактаті «Монологіон») — вважав такими, що доводять існування Творця «апостеріорно», тобто апелюючи до його творінь. Четвертий доказ (у трактаті «Прослогіон») — таким, що виводив буття Бога «апріорно», тобто винятково із поняття про Нього.
При викладі апостеріорних доказів спирався на дві основні тези: 1) всі творіння наділені різними мірами досконалості й тим розбіжні між собою; 2) властивості та якості скінченного світу є частковими і відносними, але відносна досконалість потребує вищої, абсолютної й невичерпної Досконалості як такої. Відповідно, градації блага, мудрості, довершеності передбачають існування абсолютного й безумовного Блага, Мудрості, Довершеності (Бога); конкретні причини існування кінцевих речей передбачають буття єдиної Причини, що існує сама по собі тощо.
Міркуючи про апріорний доказ, означив Бога як «Те, більше за що неможливо помислити». За Ансельмом, поняття Бога не може існувати винятково в розумі, адже це уможливлює помислити Творця більшим, додати ще один атрибут — як об’єктивно існуючого (що призводить до логічного протиріччя). Отже, сутність, більше за яку неможливо помислити, мусить існувати як в уяві, розумі, так і реально («аргумент Ансельма», або, за І. Кантом, «онтологічний доказ»). Тим означив важливу філософську проблему: чи можна здійснювати умовиводи від мислення до буття, виводити з поняття про деякий об’єкт реальність його існування.
Філософські аргументи Ансельма оцінені по-різному: були категорично відкинуті Гаунілом з Мармутьє (11 ст.), Фомою Аквінським, спростовані І. Кантом; натомість підтримані більшістю схоластів (Бонавентурою, Дунсом Скотом), у Новий час — Р. Декартом, Г. Ляйбніцем, Г. Гегелем; у 20 ст. — актуалізовані в працях американських філософів Н. Малкольма (1911–1990), Ч. Гартсгорна (1897–2000).
У середньовічній філософській полеміці Ансельм обстоював позиції реалізму: доводив, що універсалії реально існують поряд із конкретними речами. Ґрунтував на цьому теологічне розуміння триєдності Бога.
Вперше систематично виклав християнське вчення про гріхопадіння і спокуту в юридичних термінах злочину проти Божественного порядку та способу його відшкодування («сатисфакції» Бога). Намагався логіко-раціональними методами довести необхідність добровільної спокутної жертви Ісуса Христа.
Застосував раціональні аргументи для обґрунтування засадничих богословських проблем: сходження Св. Духа, непорочного зачаття Марії, сутності й наслідків первородного гріха, сполучення божественної і людської природ у Христі тощо. Критикував номіналізм і догматику греко-візантійської церкви.
Обґрунтовував (слідом за Августином) онтологічну несамостійність зла, виклав свою інтерпретацію свободи волі та свободи вибору людини. Свободу волі тлумачив як здатність творінь (людини і ангелів) зберігати отриману від Бога спрямованість волі на благо і справедливість.
Розробив концепцію істини на основі вивчення семантичних функцій мови та пошуку її внутрішніх закономірностей. Вказав на парадокси, що випливають з граматики латинських іменників і прикметників.
Основні праці
Автор близько 30 праць. Твори написані латиною, переважно у формі трактатів-роздумів або діалогів. Серед основних праць: трактати «Монологіон» або «Розмова із собою» («Monologion», 1076), «Прослогіон» («Proslogion», 1077–1078); діалоги «Про істину» («De veritate», 1080–1085), «Про свободу вибору» («De libertate arbitriі», 1080–1085), «Про граматику» («De grammatico» 1080–1085), «Про падіння диявола» («De casu diaboli», 1085–1090), «Чому Бог влюднився» («Cur Deus homo», 1094–1098); догматично-полемічні праці «Про віру в святу Трійцю» («De fide Trinitatis», 1093), «Про втілення Слова» («De incarnatione Verbi», 1093) та ін.
Залишив понад 400 листів, адресованих європейським політичним і церковним діячам, монахам, родичам. Автор молитовних текстів, гімнів на честь різних святих, гомілій тощо.
Визнання
Філософська позиція Ансельма Кентерберійського нерідко критикувалася за «граничний реалізм». Проте, його безперечним внеском визнані раціоналізація августинізму та розробка концептуальних засад схоластичної філософії. Ще за життя Ансельма називали «другим Августином»; в історію середньовічної філософії й теології він увійшов як «батько схоластики». Його твори на століття визначили проблематику філософських та богословських дискусій з питань метафізики, гносеології, логіки, етики, семантики, методології християнського філософування тощо.
Згаданий Данте в «Божественній комедії» в частині «Рай».
Канонізований, можливо, у другій половині 12 ст., хоча більшість дослідників датують цю подію 1494 (за Папи Олександра VI). 1720 Папа Климентом ХІ проголосив його Вчителем Церкви (з почесним званням Doctor Magnificus).
Ансельмові присвячена одна з каплиць Кентерберійського собору, однак місце його перепоховання після пожежі 1174 достеменно невідомо.
На честь св. Ансельма названий Папський атенеум — вищий заклад освіти Святого престолу у Римі, заснований Левом ХІІІ у 1887.
1893 — 1900 на території монастиря-резиденції глави ордена бенедиктинців у м. Римі споруджена церква Св. Ансельма на Авентині ( італ. Sant’Anselmo all’Aventino).
До 800-ліття від дня смерті Ансельма Кентерберійського Папа Пій X видав присвячену йому енцикліку «Communium Rerum» («Загальні речі», 21.04.1909).
День пам’яті св. Ансельма відзначається в Католицькій, Англіканській та Лютеранській церквах 21 квітня.
Джерела
- Letters of Saint Anselm of Canterbury : in 3 vol. Kalamazoo : Cistercian Publications, 1990–1994.
- Ансельм Кентерберийский. Сочинения / Пер. с лат. И. В. Купреева. Москва : Канон, 1995. 396 с.
- Ансельм Кентерберийский. Прослогион; Об истине; О свободном выборе // Антология средневековой мысли — Теология и философия европейского Средневековья : в 2 т. / Под ред. С. С. Неретиной. Санкт-Петербург : Русский христианский гуманитарный институт, 2001. Т. 1. 539 с.
- Ансельм Кентерберійський. Монологіон. Прослогіон / Пер. з латин. Р. Паранька. Львів : Український Католицький Університет, 2012. 286 с.
Література
- Copleston F. A history of Medieval Philosophy. London : Methuen, 1972. 399 p.
- Brecher R. Anselm's Argument: The Logic of Divine Existence. Aldershot : Gower, 1985. 138 р.
- Henry D. P. The Logic of St. Anselm. Aldershot : Gregg Revivals, 1993. 272 р.
- Алєксандрова О. Філософія Середніх віків та доби Відродження. Київ : Парапан, 2002. 172 с.
- Ткаченко Р. «Прослогіон» Ансельма Кентерберійського як історія та пояснення принципів богопізнання: дослідження класичного середньовічного тексту у діялозі з його сучасними інтерпретаторами // Наукові записки Українського католицького університету. 2016. Ч. 8: Богослов’я. Вип. 3. C. 265–282. URL: http://er.ucu.edu.ua/handle/1/1486
- Sweeney Е. С. Anselm of Сanterbury and the Desire for the Word. Washington : Catholic University of America Press, 2016. 406 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Ансельм Кентерберійський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ансельм Кентерберійський (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.01.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
