Конкордат
Конкорда́т (від лат. Concordatum — погодження) — особливий тип міжнародної угоди, що укладається між Святим престолом і урядом певної держави стосовно правового становища Католицької церкви в даній країні, її прав і привілеїв.
Історична довідка
Серед перших подібних угод — Вормський конкордат, укладений 23.09.1122 між Папою Римським Калікстом ІІ та імператором Священної Римської імперії Генріхом V. Конкордат завершив тривалу боротьбу за інвеституру — один із найгостріших конфліктів між Католицькою церквою і світською владою у середньовічній Європі. Знаковими конкордатами Середньовіччя були Віденський (1448) та Болонський (1516). Більшість конкордатів 16–18 ст. мали за мету захист Церкви від втручань з боку держави, зазіхань на церковне майно і владу.
1801 був підписаний конкордат між Папою Римським Пієм VII і Наполеоном І Бонапартом щодо нових умов діяльності Католицької церкви і духовенства у Франції.
Назагал, за всю історію католицизму Святий престол уклав сотні конкордатів. Лише за період понтифікату Пія ХІ врегульовано співпрацю між Католицькою церквою і різними державами завдяки 45-ти конкордатам. Зокрема, 1929 укладено конкордат з урядом Італії (див. Латеранські угоди), 1933 — з урядом Німеччини.
У другій половині 20 ст. цей процес став ще інтенсивнішим (так, 1953 підписано конкордат з урядом Іспанії, 1993 — урядом Польщі, у 1996 — урядом Хорватії, 2000 — з урядом Литви тощо). Крім того, між Святим Престолом і різними державами укладаються й інші угоди і конвенції з усіма фундаментальними характеристиками конкордату.
У 1970-х низка конкордатів були переглянуті (зокрема з Іспанією, Італією), оскільки не відповідали зміненим суспільним обставинам.
Папа Іван Павло ІІ включив у систему двосторонньої дипломатії Святого престолу національні Конференції єпископів, зокрема і при укладанні угод з державами. Проте, якщо конкордати, укладені від імені Святого престолу, мають силу міжнародної угоди, то договори, укладені Конференціями єпископів, — внутрішньодержавний характер.
Папа Франциск також підписав цілу низку різносторонніх конкордатних угод, зокрема з Угорщиною (2013), Камеруном, Мальтою (обидві 2014) та ін.
Загальна характеристика
Конкордати врегульовують: питання церковної власності; надання Католицькій церкві та її інституціям статусу юридичної особи, податкових пільг; призначення і правовий статус єпископів; функціонування католицьких закладів освіти; заснування нових релігійних інституцій; спеціальні права Церкви у сфері сім’ї та шлюбу; умови дипломатичних відносин з Ватиканом; напрями співпраці у сфері культури; суспільне служіння Церкви; інститут капеланства у державних установах та ін. напрями діяльності Церкви в державі. Текст конкордату зазвичай укладається двома мовами, поділяється на нумеровані пункти (статті), підписується обома сторонами.
Деякі сучасні католицькі каноністи подають визначення конкордату як «угоди між церквою і громадянським суспільством». Конкретна мета конкордатів, їхня форма, зміст і досягнуті домовленості змінюються залежно від політичних, соціальних та релігійних обставин, які зумовлювали державно-церковні відносини в кожний історичний момент.
Світський характер держави або домінування не-католицького віросповідання не є перепонами для такого роду угоди. Так, у країнах, що розвиваються, Католицька церква завдяки конкордату отримує можливість здійснювати свої фундаментальні функції (євангелізації, освітньо-виховну, гуманітарно-доброчинну тощо). У тоталітарних країнах — фашистських і комуністичних — конкордати встановлювали хоч які легітимні можливості для суспільного служіння Церкви.
Значення
Інститут конкордату є складовою міжнародного державно-конфесійного права, чинником розвитку правового суспільства, цінним досвідом для іншоконфесійних організацій. Конкордат вважається привілейованою формою угоди і компромісу між двома найвищими суб’єктами міжнародного права — Святим престолом (в особі Папи Римського) і будь-якою державою, незалежно від її конфесійної, ідеологічної, політичної орієнтації. Конкордати стали виявом вселенськості католицизму (православні й протестантські церкви такої практики не мають).
Література
- Mercati А. Raccolta di concordati su materie ecclesiastiche tra la Santa Sede e le autorità civili : in 2 vol. Roma : Tipografia poliglotta vaticana, 1954.
- История государства и права зарубежных стран : в 2 т. / Отв. ред. Н. А. Крашенинникова, О. А. Жидков. Москва : Норма, 2004.
- Софрон Мудрий, ЧСВВ. Публічне право Церкви і конкордати. Жовква : Місіонер 2011. 188 с.
- Яроцький П. Л. Релігієзнавство. Сучасні релігійні процеси в світі й Україні. Київ : Кондор, 2013. 439 с.
- Білаш О. В. Конкордат як різновид міжнародної угоди та регулятор державно-конфесійних відносин // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2014. Вип. 29. Т. 2. С. 236–240.
- Мальшина К. В. Національно-політичне підґрунтя конкордату королівства СХС з Католицькою церквою крізь призму словенської політики (1918–1929 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2015. Вип. 44. Т. 2. С. 62–70.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Конкордат // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Конкордат (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.05.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
