Латеранські угоди
Латера́нські уго́ди 1929 — пакет договорів, підписаних 11.02.1929 у Латеранському палаці в Римі між Святим престолом і урядом Італійського королівства, які визначали правовий статус міста-держави Ватикан, правосуб’єктність Святого престолу, дипломатичні, юридичні та фінансові зносини між Ватиканом та Італією.
Зміст
Історичні передумови
Латеранські угоди розв’язали так зване римське питання (запропоновано також термін «римський процес»), що було ключовим у відносинах між Італійським королівством і Святим престолом з 1860-х. Постало після проголошення 1861 об’єднаного Королівства Італії, а м. Рима — його столицею (27.03.1861), скасування Папської держави (1870; див. Папська область), а відтак і позбавлення римських пап світської влади.
Упродовж наступних десятиліть (аж до підписання Латеранських угод) Святий престол відмовлявся визнавати новоутворену італійську державу, як і втрату «володінь святого Петра». Понтифіки, як і раніше, вважали себе суверенними правителями Папської держави, що «тимчасово» й вимушено обмежена мурами Ватикану. Папа Пій IX проголосив себе «в’язнем Ватикану» і до кінця життя не полишав його територію. Аналогічно чинили і його наступники — Лев ХІІІ, Пій X, Бенедикт XV, Пій ХІ.
У цей період діяв італійський «Закон про гарантії прерогатив суверенного Понтифіка і Святого Престолу в стосунках держави і Церкви» (від 13.05.1871), згідно з яким Папа Римський отримав гарантії особистої недоторканності та був звільнений від італійської юрисдикції, ватиканські палаци були передані у його власність, понтифіку виплачували щорічну компенсацію за втрату Папської області (3,2 млн лір). Проте навіть ці поступки не могли приховати фактичний протекторат держави над Святим престолом. Чинний папа Пій ІХ висловив категоричну незгоду з цим законом та відмовився отримувати щорічну ренту.
Пій ХІ уперше здійснив кроки назустріч світській владі Італії та вірянам-католикам: зокрема, відродив урочисте традиційне благословення «до міста і світу» (лат. Urbi et orbi) з центрального балкона (т. з. Лоджії благословінь) собору Святого Петра в Римі.
Від 1926 (за іншою версією — від 1923, таємно) почалися переговори між Ватиканом і урядом Італії про остаточне розв’язання «римського питання», врегулювання взаємних претензій і пошук майбутнього консенсусу. У межах трирічного переговорного процесу проведено 110 засідань. Підсумком стало підписання Латеранських угод (11.02.1929). Договори сторони підписували у Латеранському палаці — давній резиденції римських пап. Ратифіковані 07.06.1929.
Склад і зміст домовленостей
Укладені між Святим престолом (в особі державного секретаря кардинала П’єтро Гаспаррі) та Королівством Італією (в особі прем’єр-міністра Беніто Муссоліні). Складаються з основної угоди, конкордату та фінансової конвенції.
Основна угода
«Договір між Святим Престолом і Королівством Італія» вирішував питання про міжнародно-правовий статус Ватикану: повертав Папі Римському світську владу над «недоторканною територією» в 0,44 км2 у межах м. Рима, на якій утверджено суверенний анклав — місто-державу Ватикан (італ. Stato della Città del Vaticano, букв. — Держава міста Ватикан). У преамбулі зазначено, що створення держави Ватикан обумовлене необхідністю забезпечити Святому престолу абсолютну та очевидну незалежність, неоспорюваний суверенітет на міжнародній арені. Святий престол отримував повну й необмежену юрисдикцію над визначеною територією Ватикану.
Італія визнавала незалежність і суверенітет Святого престолу як суб’єкта міжнародного права, встановлювала з Ватиканом дипломатичні відносини. Святий престол зі свого боку відмовлявся від претензій на територію колишньої Папської держави, визнавав м. Рим резиденцією італійського уряду. Договір визначив католицизм «єдиною державною релігією» Італії (ст. 1).
Крім власне Ватикану, до юрисдикції та власності Святого престолу перейшли: заміська резиденція пап у м. Кастель-Гандольфо (тепер обл. Лаціо, Італія), чотири римські базиліки (Святого Петра, Святого Павла за мурами, Святого Йоана на Латерані, Святої Марії Великої), низка монастирських будівель, палаців і академічних закладів на території м. Рима. Політична угода звільняла від будь-яких податків і зборів усі кошти Святого престолу та інших центральних установ Католицької церкви, а також доходи громадян Ватикану. Товари, що прибували до Ватикану через італійську територію, звільнено від усіх видів мита.
Договір врегульовував питання щодо дипломатичного представництва.
Документ розглядають як такий, що має всі ознаки та сутність міждержавної угоди (передбачений ним обсяг і характер прерогатив Святого престолу відповідає поняттю міжнародної правосуб’єктності).
Конкордат
Конкордат регулював відносини між Італійською державою та Католицькою церквою в Італії, визначав права і привілеї церкви в державі, принципи державно-церковних відносин.
Місто Рим визначено як центр католицького світу і місце паломництва. Католицька церква отримала право на участь у соціально-політичному житті Італії. До її компетенції були передані питання сім’ї та шлюбу (держава визнавала підпорядкування шлюбних відносин нормам канонічного права, юрисдикцію церковного суду). В усіх початкових і середніх школах запроваджували викладання релігійних дисциплін. Єпископи набули необмеженого права видавничої діяльності. Споруди, що належали церкві, не підлягали оподаткуванню. Держава оголосила неробочими днями 10 церковних свят, а також неділю.
Зі свого боку Ватикан брав на себе зобов’язання при призначенні єпископів попередньо консультуватися з урядом щодо політичної благонадійності кандидатур. Усі єпископи мусили присягати на вірність главі Італійського королівства.
Фінансова конвенція
Передбачала відшкодування Святому престолу збитків після ліквідації Папської області — компенсацію в розмірі 1,75 млрд лір (готівкою та цінними паперами державної позики італійського уряду). Святий Престол, своєю чергою, відмовився від фінансових претензій до Італії.
Крім того, угода містила один додаток з картами і визначала територію Ватикану.
Внесені зміни
Укладені угоди були частково переглянуті в 1984 у зв’язку зі змінами законодавства Італії. 18.11.1984 підписано новий конкордат (та додатковий протокол до нього), яким скасовано католицизм як державну релігію, визначено рівність релігій і релігійних громад в Італії та принципи відокремлення церкви від держави та освіти від церкви (зокрема, скасовано обов’язковість вивчення релігії в державних школах), а також самофінансування релігійних організацій. Підтверджено необхідність дотримання встановлених італійським законодавством процедур при укладанні церковного шлюбу.
Значення
Латеранські угоди розв’язали тяглий конфлікт між Святим престолом та Італійською державою. Визнали повну власність, виняткову й абсолютну владу і суверенну юрисдикцію Святого Престолу над територією Ватикану, його незалежність від світської влади, статус суб’єкта міжнародного права. Водночас зафіксували унікальну модель сполучення релігійної (церковної), світської та зовнішньополітичної правосуб’єктності керівного центру Католицької церкви, а також стратегію партнерства церковної та світської влади.
Є символічним початком сучасної історії міста-держави Ватикан.
Література
- Волошин О. Л. Латеранські договори 1929 // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Гол. редкол. Л. В. Губерський. Київ : Знання України, 2004. Т. 1. С. 616–617.
- Хоружий Г. Ватикан: історія і сучасність. Львів : Місіонер, 2007. 280 c.
- Отрош М. І. Особливості міжнародної правосуб’єктності Святого Престолу // Часопис Київського університету права. 2013. № 1. С. 312–315.
- Марітчак С. До питання про передумови утворення міста-держави Ватикан // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2015. Вип. 61. С. 171–177.
- Мельник В. Еволюція міжнародно-правового статусу Ватикану: історія, сьогодення, українські акценти. Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2016. 192 с.
- Гутів Б. Латеранські угоди як правове підґрунтя для становлення міста-держави Ватикан // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2017. Вип. 65. С. 22–29. URL: http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/law/article/view/7607
- Браславець О. П’ять уроків Латеранських угод: до 90-річчя утворення Держави-Міста Ватикан // Verbum. 2019. URL: https://www.verbum.com.ua/02/2019/why-the-church-needs-the-state/five-lessons-of-the-lateran-treaty/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Латеранські угоди // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Латеранські угоди (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
