Бенедикт XV
Бенеди́кт ХV [Венедикт ХV; лат. Benedictus ХV; світське ім’я — Джакомо Паоло Джованні Баттіста делла К’єза; (італ. Giacomo Paolo Giovanni Battista della Chiesa); 21.11.1854, містечко Пелья, тепер передмістя Генуї, регіон Лігурія, Італія — 22.01.1922, м. Рим, Італія] — церковний, дипломатичний і політичний діяч, Папа Римський у 06.09.1914 — 22.01.1922.
|
Бенедикт XV (Benedictus ХV) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Джакомо Паоло Джованні Баттіста делла К’єза |
| Народження | 21.11.1854 |
| Місце народження | Генуя |
| Смерть | 22.01.1922 |
| Місце смерті | Рим |
| Місце поховання | Собор Святого Петра |
| Напрями діяльності | дипломатія, політика, церковне управління |
| Традиція/школа | католицизм |
Зміст
Життєпис
Походив з аристократичної родини.
Навчався у духовній семінарії, згодом на юридичному факультеті Генуезького університету, який закінчив 1875 зі ступенем доктора права.
1878 висвячений на священника. 1879 по закінченні римської Колегії Капраніка (Almo Collegio Capranica), отримав ступінь доктора теології. У 1878–1883 навчався у привілейованому закладі — Папській академії церковної знаті в Римі (Pontificia Accademia dei Nobili Ecclesiastici, тепер Pontificia Ecclesiastica Academia), вступив на дипломатичну службу Ватикану. Працював 4 роки в апостольській нунціатурі в м. Мадриді (Іспанія).
З 1887 — у департаменті Державного секретаріату Апостольської столиці, від 1901 — заступник державного секретаря. 1890 захистив докторську дисертацію з канонічного права у Папському Григоріанському університеті в Римі (Pontificia Universitas Gregoriana).
1907 отримав сан єпископа та посів кафедру Болоньї (що вважалося пониженням у церковній кар’єрі). 1914 піднесений у достоїнство кардинала.
Обраний на конклаві 03.09.1914 (55 голосів з 60), узяв ім’я на честь Бенедикта ХIV, інтронізований 06.09.
Похований у Гротах Ватикану.
Понтифікат
Понтифікат припав на складні історичні умови розпалу Першої світової війни та революційних рухів у Європі.
Бенедикт ХV намагався (але безуспішно) відвернути ескалацію військових дій. В енцикліці «Ad beatissimi Apostolorum» (1914) декларував цілковитий нейтралітет Ватикану та звернувся до держав-учасниць військових дій із закликом укласти мирний договір. Утім, енцикліка суспільного резонансу не набула, пропозиції дипломатичного медіаторства Ватикану були відкинуті. У наступні роки більшість миротворчих ініціатив папи не мали успіху. 1917 знову звернувся до держав, що воювали, з нотою про укладання загального миру без переможців і переможених з урахуванням інтересів балканських і вірменського народів.
Основні зусилля зосередив на виконанні гуманітарної місії: 1914 створив Бюро опіки над військовополоненими, Довідковий центр інформації про полонених і загиблих; організовував обмін військовополоненими, санітарну і продовольчу допомогу мирному населенню. 24.11.1919 видав енцикліку із закликом до порятунку дітей від голоду, незалежно від національності та віросповідання їхніх батьків.
Після війни налагоджував дипломатичні відносини з багатьма державами, що стало платформою для майбутніх конкордатів. 1917 оприлюднив новий Кодекс канонічного права, робота над яким провадилася за папи Пія X (т. з. «кодекс Пія-Бенедикта»), що діяв до 1983. 1919 скасував заборону на участь італійських католиків у політичній діяльності та некатолицьких профспілках.
Бенедикт ХV започаткував новий етап місійної діяльності Римо-католицької церкви на Сході. 1917 створив Конгрегацію у справах східних церков (Congregatio pro Ecclesiis Orientalibus), призначену регулювати відносини з церквами візантійського, сирійського, вірменського, халдейського та коптського обрядів, які перебувають в єдності з Ватиканом. Цього ж року заснував Папський інститут Сходу в Римі (Pontificium Institutum Orientale). 1919 видав енцикліку «Maximum illud», присвячену новій стратегії місіонерства, уґрунтованій на принципах поваги до національних культур і місцевих традицій.
1918 докладав зусиль до порятунку заарештованої більшовиками імператорської родини Романових. Сприяв розвитку дипломатичних відносин та відродженню католицького життя у країнах Балтії та Польщі після їх вивільнення з-під контролю Росії.
Автор низки праць, 12 енциклік, апостольських послань.
Канонізував і беатифікував бл. 50 осіб, зокрема Жанну д’Арк. Оголосив Єфрема Сирина Доктором Церкви (1920).
Бенедикт ХV і Україна
Підтримував зв’язок з митрополитом Андреєм Шептицьким (зокрема, 1916 митрополит написав листа папі з проханням делегувати його на мученицьку смерть).
1918 відродив в Україні ліквідовану 1866 Кам’янецьку римо-католицьку єпархію.
Прихильно ставився до відродження української державності: з 1918 велися перемовини Римської курії з урядом Центральної Ради, а згодом і Української Держави, зокрема щодо відкриття нунціатури Святого Престолу в м. Києві. 25.05.1919 папа прийняв надзвичайну дипломатичну місію Української Народної Республіки на чолі з М. Тишкевичем (після візиту уряд Директорії УНР був фактично визнаний курією). Надавав гуманітарну допомогу населенню і католицькому духовенству України.
У лютому 1920 призначив апостольським візитатором в Україні Джованні Дженоккі (1860–1926, через несприятливу воєнно-політичну ситуацію не зміг прибути до м. Києва за призначенням).
Додатково
- Назвав Першу світову війну «самогубством цивілізованої Європи».
- За тендітну статуру отримав прізвисько «Маля» (іт. Il Piccoletto)
- На пам’ятнику, зведеному у м. Стамбулі, викарбувані слова пошани до папи як «благодійнику всіх людей, незалежно від національності чи релігії».
Література
- Peters W. H. The Life of Benedict XV. Milwaukee : Bruce Publishing, 1959. 321 p.
- Хома І. Апостольський престіл і Україна: 1919–1922 рр. Рим : Український католицький університет імені святого Климента, 1987. 134 с.
- Pollard J. F. The Unknown Pope: Benedict XV (1914-1922) and the Pursuit of Peace. London : Geoffrey Chapman, 1999. 240 p.
- Рубльова Н. С. Бенедикт XV // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник : в 6 вип. / Відп. ред. М. М. Варварцев. Київ : Інститут історії України НАН України, 2014. Вип. 5. С. 29.
- Ernesti J. Benedikt XV. Papst zwischen den Fronten. Freiburg : Herder, 2016. 332 p.
- Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2020. Т. 3: Римські папи від Вестфальського миру 1648 року і до наших днів. С. 168–178.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бенедикт XV // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенедикт XV (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.10.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
