Апостольська столиця
Апо́стольська столи́ця (лат. Sedes Apostolica, італ. Santa Sede) — офіційна назва Святого престолу як духовного керівного центра Католицької церкви і самостійного суб’єкта міжнародних правовідносин.
Міжнародно-правовий статус Ватикану
Особливий міжнародно-правовий статус Ватикану (розташований в анклаві м. Рима, Італія) полягає в тому, що він є допоміжною суверенною територією Святого престолу, а не суверенною державою у звичному розумінні. Латеранські угоди 1929, які визначили правовий статус Ватикану, наділили абсолютним суверенітетом саме Святий престол — Папу Римського та Римську курію як носіїв вищої влади в Католицькій церкві. Визначення Святого престолу регламентовано Каноном 361 Кодексу Канонічного права («Codex Iuris Canonici»; 1983), де під цим терміном («Апостольський» або «Святий престол») розуміється не тільки римський понтифік, а й Державний секретаріат, Рада із зовнішніх справ Церкви та ін. відомства Римської курії.
Назва «апостольський» в церковно-історичній традиції вказує на те, що ця територія пов’язана з діяльністю апостолів Христа. За церковною історією, в м. Римі перебували апостоли Павло (у 42) і Петро (між 59 і 61), тут прийняли мученицьку смерть. Від апостола Петра, який вважається першим папою, ведеться відлік наступних римських єпископів.
Уперше назва «Апостольська столиця» вживається за понтифікату Сиріція. З ім’ям цього Папи пов’язують перші папські декреталії, які набули законодавчого статусу (до нього папські послання були лише приватними або пастирськими).
Саме під назвою «Апостольська столиця» стоять підписи Ватикану на міжнародних правових актах. Традиційно офіційним представником Апостольскої столиці є Державний секретар (Secretaria Status), безпосередніми учасниками міжнародних угод є також нунції, які презентують Апостольську столицю у національних Католицьких церквах (на території різних держав) або перед державами і публічною владою, до яких направлені.
Як духовний керівний центр Католицької церкви, а це — понад 1,3 млрд вірян в світі, Апостольська столиця є впливовою моральною й духовною силою на міжнародній арені.
Джерела
- Codex Iuris Canonici. URL: http://www.vatican.va/archive/cod-iuris-canonici/cic_index_la.html
Література
- Хоружий Г. Ватикан: історія і сучасність. Львів : Місіонер, 2007. 280 с.
- Сироїд Т. Л. Міжнародно-правовий статус Ватикану // Форум права. № 4. 2012. С. 814–818. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.htm_2012_4_134
- Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 1: Римські єпископи (папи) від перших століть християнства до розділення Східної і Західної церкви у 1054 році. 392 с.
- Мельник В. Еволюція міжнародно-правового статусу Ватикану: історія, сьогодення, українські акценти. Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2016. 192 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Апостольська столиця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Апостольська столиця (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.05.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
