Павло
,_c._1657.jpg)
Павло́ [від грец. Παυλος — малий, невеликий, лат. Paulus — малий, скромний; справжнє ім’я — Шаул (євр. שאול) або Саул, Савл (грец. Σαούλ, Σαῦλος); точні дати народження і смерті невідомі, орієнтовно між 5 і 10, м. Тарс, тепер Тарсус, Туреччина — між 64 і 68, м. Рим, тепер Італія] — апостол, перший християнський богослов, один із фундаторів віровчення і теології християнства, найвідоміший місіонер і проповідник 1 ст., засновник християнських громад у Малій Азії та на Балканах.
|
Павло (שאול) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Шаул або Саул, Савл |
| Народження | між 5 і 10«між» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 5. |
| Місце народження | Тарсус |
| Смерть | між 64 і 68 |
| Місце смерті | Рим |
| Місце поховання | Рим |
| Напрями діяльності | проповідь, богослов'я |
Зміст
Життєпис
Основні біографічні відомості про життя апостола містяться у Новому Завіті.
Походив із малоазійського м. Тарса (тоді — одного з культурних, освітніх і наукових центрів Римської імперії), з родини діаспорних євреїв: «Я юдеянин із Тарсу, громадянин відомого міста в Кілікії» (Дії 21:39). Належав до коліна Веніаміна, але відомості про його батьків відсутні. Зі слів самого Павла, він «з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом» (Флп. 3:5). Не виключено, що названий на честь першого ізраїльського царя Саула — найзначнішого представника цього ізраїльського коліна в історії. Мав римське громадянство.
Релігійну освіту отримав в Юдеї, у провідній рабинській школі м. Єрусалима, де вчителював авторитетний богослов Гамліель (Гамалиїл бен Шимон; онук Гіллеля).
Володів прибутковим тоді ремеслом виготовлення наметів, чим заробляв собі на життя (згадки про це див. Дії 18:3; 1 Кор. 4:12; 1 Сол. 2:9; 2 Сол. 3:8).
До навернення був ревним гонителем християн; після навернення (бл. 34) відомий як один із найактивніших проповідників Євангелія. Згідно з Діями апостолів, орієнтовно між 45 і 56 здійснив кілька важливих місіонерських подорожей (разом із Варнавою, Тимофієм, Силою, Титом) по теренах імперії, заснував громади у містах Малої Азії й північного Середземномор’я. Не переривав зв’язку з громадами, підтримував їх листами й посланнями.
Припускають, що за сімейним станом Павло був удівцем, або неодруженим (1 Кор. 7:8).
Заарештований у м. Єрусалимі бл. 58. Після тривалого судового розгляду доправлений до м. Рима. За переданням, мученицьки страчений за правління Нерона між 64 і 68.
Навернення у християнство. Апостольська діяльність
Зі свідчень Павла про себе, він був поборником фарисейства (див. Фарисеї), здійснював переслідування й арешти християн, брав участь у погромах і навіть убивствах, «учинив багато зла». Його раптове навернення описане як диво — видіння Ісуса Христа, що сталося на шляху до м. Дамаску (куди Павло був направлений юдейським первосвящеником для арештів християн у синагогах). За Діяннями, раптово «осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти» (Дiї 9:3–6). За велінням Ісуса прийшов до міста, де через три дні був зцілений (втратив зір після видіння), охрестився і «зачав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він Божий Син» (Дiї 9:21).
Описані події витлумачено так, наче сам Ісус обрав Павла на апостольське служіння. Ймовірно, після навернення змінив єврейське ім’я (Саул) на нове, щоб зректися антихристиянського минулого і означити своє скромне місце в апостольській справі (Павло наголошував, що він є «найменшим» серед апостолів, тому й вважати його слід «малим», «невеликими», грец. — παυλος). За ін. версією, грецьке ім’я мав як друге від народження (серед діаспорних євреїв побутував звичай давати дітям одразу два імені — єврейське і грецьке, або латинське).
Місіонерську діяльність почав у м. Дамаску, згодом активно діяв у м. Антіохії та ін. містах Сирії, Малої Азії, Греції й Македонії (зокрема Ефесі, Коринфі, Фессалоніках).
Апостол однаково добре володів єврейською та грецькою мовами, був знавцем як оригінального тексту юдейського Святого Письма, так і його грецького перекладу — Септуаґінти (що засвідчують численні цитування).
У посланнях (листах) Павла відчутні інтонації юдейського виховання та фарисейської традиції. Разом з тим, на діяльності апостола позначився і вплив грецької культурної атмосфери рідного міста. Свої послання Павло писав (здебільшого диктував) грецькою мовою. Звертаючись до вірян тієї чи ін. громади, він повчав, переконував, роз’яснював духовні істини практично за зразками, уживаними грецькими філософами й риторами (серед риторичних фігур переважно використовував антитезу, протиставляв слова подібні за звуками, але відмінні за значенням, вживав паралелізми, аналогії тощо). Був добрим знавцем античної поезії. Так, у своїй промові до афінян (Дії 17:22–31) цитував рядок із поеми «Небесні явища» поета й астронома 3 ст. до н. е. Арата з Сол; у 1-му Посланні до коринтян посилався на Еврипіда (1 Кор. 15:33), у Посланні до Тита — на Епіменіда (Тит 1:12). Практику обґрунтування християнських доктрин перед не-юдейською авдиторією засобами античної літератури й філософії пізніше застосовували християнські апологети 2–3 ст. З огляду на те, що Павло — на відміну від попередніх апостолів — поширював Євангеліє виключно за межами Палестини, в історію християнства він увійшов як «апостол язичників» (апостол народів).
Ставлення до Павла у ранній Церкві, особливо серед палестинських християн, було складним: взнаки давалися як слава колишнього гонителя християн, так і факт, що він не належав до Дванадцяти, а проповідуване ним вчення містило помітні відмінності від поширеного серед палестинських юдеохристиян (1 Кор. 9:2).
Перший християнських теолог
Теологічні міркування ап. Павла значуще вплинули на всю подальшу християнську думку та становлення богослов’я раннього періоду Церкви; заклали ідейні передумови для універсалізму християнства як світової релігії. Попри те, що в його посланнях знаходять конотації традиційної зверхності юдеїв щодо язичників та зауваги про належність Євангелій «перше ж юдеєві, а потім гелленові» (Рим. 1:16), його місіонерська праця мала надетнічну парадигму.
Апостол не поділяв традиційної біблійної ідеї тілесного воскресіння, наголошував, що за воскресіння з мертвих постає «тіло духовне». Вказував, що «тіло й кров посісти Божого Царства не можуть», «тління нетління не посяде» (1 Кор. 15:50), але Ісус «перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його» (Фил. 3:20–21). Воскресіння постало як отримання душами померлих нових духовних тіл. Апостол, всупереч юдейським традиційним поглядам і повчанням єрусалимських апостолів, виносить майбутнє Царство Боже поза межі цього світу, у сферу Божественного буття.
Сприяв обожненню Ісуса, акцентуючи ті біблійні рядки, де йдеться про Бога. Значну увагу приділяв ідеї спасіння. Згідно з Павловою теологією, людина спасається за власним вибором. Однак вибір цей уже визначений наперед до її народження — у вічності (Рим. 8:29–30). Апостол був переконаний, що все здійснюється за передвічним Божим планом; навіть власне навернення у християнство розглядав як визначеність «від утроби матері» (Гал. 1:15–16). Ці тези вплинули на виникнення богословської концепції Божого промислу й напередвизначення.
Успіх християнства пов’язував із проповіддю серед язичників, але за відмови від нав'язування суворих приписів і вимог юдаїзму (зокрема обрізання). Останнє зумовило сильну опозицію до постаті й повчань Павла серед палестинських юдеохристиян. Брав участь у Апостольському Єрусалимському соборі. Попри ухвалені компромісні рішення, собор не усунув істотних розбіжностей між позицією Павла і єрусалимської громади під проводом ап. Петра.
До нашого часу дійшли 14 послань, приписані Павлу, у складі новозавітного канону. Авторство кількох з них викликає сумніви у біблієзнавців, найперше Послання до євреїв. Зміст цього листа, яке цілком узгоджується з віровченням палестинських апостолів та Єрусалимської церкви, дає підстави припустити авторство Варнави (соратника Павла, який увів його до кола Ісусових апостолів, але не поділяв ідейних міркувань).
Вважається ініціатором розриву ранньо-християнської Церкви з юдаїзмом.
Визнання
На імовірному місці страти Павла імператор Костянтин Великий заклав базиліку, відому як базиліка Святого Павла за мурами (італ. Basilica di San Paolo fuori le Mura). Балдахін, що над похованням апостола, виготовив у 13 ст. Арнольфо ді Камбіо.
День пам’яті апостола християни відзначають спільно з пам’яттю ап. Петра: за юліанським календарем — 29 червня, за григоріанським — 12 липня. У західному й східному християнстві Павло і Петро є найвшанованими серед апостолів як «первоверховні святі».
Низка дослідників раннього християнства поділяють переконання, що «справжнє» Ісусове вчення Павлом було переінакшене, спотворене (див. Паулінізм). Цієї ідеї дотримується й когорта знаних європейських філософів. Зокрема І. Кант, Г. Лессінг, Й.-Г. Фіхте, Ф.Шеллінг та ін. відмежовували вчення Ісуса з Назарету від учень його послідовників і передусім ап. Павла. Подібний погляд поширений і серед сучасних західних теологів.
Поряд із тим, особистий внесок апостола Павла в первісне християнство розцінений як провідний, оскільки саме він вперше виніс євангельські ідеї за межі єврейського соціокультурного середовища і тим надав потужний поштовх для поширення християнства спочатку на теренах греко-римського світу, а згодом — за його межами.
Додатково
- Апостол Павло був римським громадянином. Особи, які мали цей високий соціальний і юридичний статус, мали на всій території Римської імперії ряд привілеїв. Зокрема, на них не поширювалось місцеве, провінційне законодавство, оскільки вони підлягали тільки законам римського права. Згідно з книгою Діянь апостолів, у ситуації, коли місцева адміністрація висунула проти Павла обвинувачення у порушенні громадського спокою, він послався на те, що судити його мусить не місцевий, а римський («кесарів») суд (Дії 16:37-39; 22:24-29; 25:10-12). Євангеліст Лука фіксує, що ап. Павло принаймні тричі скористався судовими правами римського громадянина. Громадянство вплинуло і на спосіб страти апостола (обезголовлений мечем, а не розп’ятий, що вважалося принизливою карою).
- Тексти Нового Завіту, авторство яких приписується апостолу Павлу, відрізняються не тільки за віроповчальним змістом, але й адресацією до представників елліністичного світу. Натомість новозавітні Євангелія, послання Якова, Петра, Івана, Юди, Об’явлення святого Івана Богослова зорієнтовані переважно на єврейського читача, мають виразне юдеохристиянське спрямування.
Література
- Davies W. D. Paul and Rabbinic Judaism: Some Rabbinic Elements in Pauline Theology. 4th ed. Fortress Press, 1980. 403 p.
- Sanders E. P. Paul and Palestinian Judaism: A Comparison of Patterns of Religion. Philadelphia : Fortress, 1983. 227 p.
- Sanders E. P. Paul, the Law, and the Jewish People. Minneapolis : Fortress Press, 1983. 240 p.
- Ренанъ Э. Апостолъ Павелъ. Репринт. изд. Москва : Терра, 1991. 320 с.
- Левинская И. А. Деяния апостолов на фоне еврейской диаспоры. Санкт-Петербург : Логос, 2000. 352 с.
- Христос или Закон? Апостол Павел глазами новозаветной науки. Москва : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2006. 608 с.
- Павленко П. Ю. Етнічне та універсальне в ранньому християнстві: засади, особливості, тенденції. Київ : Абрис, 2009. 527 с.
- Павел из Тарса // Электронная еврейская энциклопедия. URL: https://eleven.co.il/judaism/and-other-religions/13123/
- Мень О. Перші апостоли / Пер. з рос. Л. Хмельковський. Львів : Свічадо, 2015. 232 с.
- Кантор Р. Чому апостол Павло змінив своє ім’я? (13.11.2017). URL: http://ieshua.org/chomu-apostol-pavlo-zminiv-svoye-imya.htm
- Подлейський З. Павло з Тарсу. Історія апостола / Пер. з польськ. Т. Різун. Львів : Свічадо, 2018. 152 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Павленко П. Ю. Павло // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Павло (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.06.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
