Базиліка
Бази́лі́ка [ лат. basilica, від грец. βασιλιϰή (στοά), букв. — портик (стоя), де перебуває цар (архонт)] — витягнута в плані прямокутна споруда громадського призначення, розділена по довжині рядами вертикальних опор (колон, пілонів, стовпів) на непарну кількість (3–5) нефів (нав) різної висоти.
Середній неф закінчується апсидою, він завжди ширший і вищий, ніж бічні, що уможливлює влаштування вікон у горішній частині його стін над дахами бічних нефів для кращого освітлення інтер’єру. Вхід влаштований через приміщення нартексу. Спочатку нефи перекривали дерев’яними кроквами, пізніше — мурованими склепіннями й вивершували двосхилими дахами.
Історична довідка
Як окремий тип громадської будівлі, призначеної для торгівлі, суду, зборів, прийомів тощо, базиліка сформувалася в Стародавньому Римі (базиліка Емілія 179 до н. е. у м. Римі) на основі запозичень з Давньої Греції (базиліка 210 до н. е. на о. Делос, Греція). Найстародавнішою частково збереженою спорудою цього типу є базиліка 120 до н. е. у м. Помпеях. Останньою монуметальною спорудою римських імператорів є Базиліка Костянтина і Максенція в Римі 306–313.
З огляду на зручність розміщення великої кількості людей базиліка стала головним типом ранньохристиянського храму (базиліка Святого Петра в м. Римі 324–349; базиліка Студійського монастиря в м. Константинополі), пізніше — католицького храму в романській, готичній, ренесансній та бароковій архітектурі Європи, Близького Сходу, від 16 ст. — й Америки.
Базиліки мали як західну, так і східну орієнтацію. Ще у 4 ст. у Римі композиція базиліки збагачується поперечним нефом — трансептом, що влаштовувався перед апсидою. Згодом на перетині середнього нефа з трансептом стали зводити вежі, у 9 ст. з’явився вестверк і сформувався тип розвиненої романської базиліки (церква Святого Михаїла 1010–1033 в м. Гільдесгаймі, Німеччина). Більшість великих цегляних і кам'яних готичних соборів Західної Європи належать до базилікального типу (собор Діви Марії, 1392–1397 в м. Кракові; церква Святого Миколая (Нігулісте) 1230–1275 в м. Таллінні). Ця традиція продовжилася в 19 ст. у великих базилікальних церквах в стилі неоготики (Пам’ятна церква (Вотивкірхе) 1853–1879 в м. Відні). На території України найперші базиліки з’явилися в Криму (Уваровська базиліка 6–10 ст. у Херсонесі), набули поширення від 15 ст. у католицькому сакральному будівництві на західних землях: Петропавлівський костел 1428–1430 у м. Кам’янці-Подільському, костел єзуїтів у Львові, костел Бернардинського монастиря у Львові та інші. Наприкінці 19 ст. у зв’язку з розповсюдженням стилістики історизму базилікальні костели з’явилися й у Наддніпрянщині (костел Святого Миколая 1899–1909 у м. Києві).
Характеристика
В інтер’єрі базиліки опори, що розділяють нефи, можуть нести або балку архітрава, або арки (в готиці – стрілчасті), що є опорами для розташованих вище стін. Над пониженими бічними нефами можуть бути галереї-емпори.
Серед храмів базилікального типу розрізняють базиліки купольні та ротондальні.
Базиліка купольна має трансепт, на перетині якого з середнім нефом влаштовано на пандативах або на тромпах купол (глухий або на підбаннику з вікнами). Виникла близько 6 ст. у Середземномор’ї в країнах Візантійського культурного кола як перехідна форма між базилікальним і хрестовокупольним типами християнських храмів (церква Cвятого Іоанна 639 в м. Багавані, Вірменія). Отримали поширення в архітектурі готики (собор у м. Пізі, Італія), ренесансу і бароко, у т. ч. в Україні (костел в ансамблі Кременецького колегіуму, собор Почаївської Свято-Успенської лаври).
Базиліка ротондальна — це ротонда з внутрішньою круговою колонадою, яка підтримує підбанник, увінчаний куполом. Виникла близько 4 ст. в архітектурі пізньої Римської імперії, поширилася в ранньохристиянській та романській архітектурі як зручний тип мавзолею (мавзолей Констанції 324–326 у м. Римі), капели (Святого Михаїла 820–822 у м. Фульді, Німеччина), придворного храму імператора (капела 798–805 в м. Аахені) чи єпископа (церква Святого Доната 9 ст. у м. Задарі, Хорватія). В Україні цей тип храму не набув поширення і представлений одиничними взірцями (церква Святого Іоанна Воїна, 1812, с. Куянівка Сумської області).
Галерея
|
Література
- Вечерський В. Базиліка // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 41–42.
- Вечерський В. Базиліка // Мистецтво України : в 5 т. Київ : Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1995. Т. 1. С. 129.
- Doig A. A History of the Church Through Its Buildings. Oxford : Oxford University Press, 2020. 376 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Базиліка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Базиліка (дата звернення: 30.04.2024).
Оприлюднено: 09.01.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
