Америка
Аме́рика — частина світу, розташована в західній півкулі. Складається з двох материків — Північної Америки та Південної Америки, зʼєднаних Панамським перешийком.
Територія — 42 млн 549 тис. км2 (28,4 % загальної площі суходолу). Площа островів — 4 млн 230 тис. км2; довжина берегової лінії — понад 85 500 км. Середня висота — 635 м, найвища точка — 6 961 м (г. Аконкагуа); найнижча — 86 м (долина Смерті).
Зміст
Географічне положення
Протяжність Америки від Арктики до Субантарктики — 14 тис. км.
Екватор проходить територією Південної Америки, перетинає Еквадор, Колумбію та північну частину Бразилії.
Від Євразії Америка відокремлена Беринговою протокою, а від Антарктиди — Дрейка протокою.
Америку із Заходу омивають води Тихого океану, зі Сходу — Атлантичного океану, з Півночі — Північного Льодовитого океану. Дуга Антильських островів, яка простяглася в Атлантичному океані між Північною та Південною Америкою, відокремлює внутрішнє Карибське море. Цей регіон називають Карибським басейном. Внутрішнім морем також можна вважати Мексиканську затоку, яка з’єднана з Карибським морем Юкатанською протокою. На півночі Америки розташований Канадський Арктичний архіпелаг, а на північному сході — Гренландія.
Природа
Уздовж тихоокеанського узбережжя Америки, у меридіональному напрямі простягаються гірські пасма Кордильєр та Анд, що утворюють неперервну систему гірських ланцюгів від Аляски до Вогняної Землі й далі — на Антарктичному півострові. В Андах найвищі відмітки значно перевищують 6 000 м. Висоти Північно- та Центрально-Американських Кордильєр — 3 500–4 400 м (лише окремі вершини мексиканської Сьєрра-Невади та Аляскинського хребта вище від 5 000 м). У Північній Америці до гірського поясу із заходу прилягають широкі плато, які східніше змінюються височинами та низовинами. Уздовж Атлантичного узбережжя простягаються гірські пасма Аппалачів. У Південній Америці Андський геосинклінальний складчастий пояс оточують плато, височини та низовини (зокрема Амазонська низовина).
Значні площі в Південній Америці займають плоскогір'я, найбільші з них — Бразильське плоскогір’я та Гвіанське плоскогір’я.
Гірські пасма Кордильєр та Анд й океанічні течії визначають характерні особливості клімату та географічної зональності Америки, зокрема, у Північній Америці природні зони мають не широтне, а меридіональне розташування. В Америці є всі природні зони, від полярних пустель до вологих екваторіальних лісів.
Рослинний і тваринний світ Америки — різноманітний та своєрідний. Особливим біологічним різноманіттям вирізняються ліси тропічні сухі та ліси екваторіальні. У Північній Америці великі площі займає тайга й значно менші — ліси широколистяні помірного поясу, хвойні ліси на схилах приокеанських гір. У тропічному поясі, у тому числі в гірських районах, розташовані пустелі. Великі масиви обширних рівнин помірного та субтропічного поясу, як у Північній, так і в Південній Америці, зайняті сільськогосподарськими угіддями.
Історична довідка
Назва «Америка» вперше трапляється на Великій карті Світу М. Вальдземюллера 1507. Походження назви достеменно невідоме. Більшість учених співвідносить її закріплення з іменем Веспуччі, Амеріго. Сам він у листах називав Америку «Новим Світом» («Mundus Novus»). Звідси виникла усталена назва Новий Світ на противагу Старому Світові (Європі, Азії та Північній Африці, що були відомі здавна).
Веспуччі вперше побував на невідомому континенті в 1497–1498 (деякі історики стверджують, що в 1499–1500), уже після двох плавань Х. Колумба (1492–1493, 1493–1496). Колумб був упевнений, що відкрив західний шлях до Азії. На відміну від нього, Веспуччі стверджував, що досліджувані ним землі (території сучасного Суринаму, Бразилії та Тринідаду) є новим материком, а не частиною Азії.
До приходу європейців Америку населяли корінні народи, відомі під загальною назвою «індіанці». На півночі Америки мешкали ескімоси та алеути. Найзаселенішими регіонами були, очевидно, Центральна Америка, острови Карибського басейну, Тихоокеанське узбережжя та Центральні Анди. У середні віки в Америці існували держави з розвиненим господарством та культурою (писемністю, архітектурою, астрономічними календарями тощо). Європейські колонізатори (див. Колонізація) проводили проти корінного населення політику геноциду. Значна частина індіанців загинули під час колонізаторських війн, замордовані рабською працею або вмерли від інфекцій, проти яких тубільці не мали імунітету. Достовірних даних про кількість загиблих у ті часи індіанців (а також алеутів) немає.
У 16–18 ст. усю Америку колонізовано європейськими державами — Іспанією (на сер. 18 ст. — половина площі Америки), Португалією (Бразилія), Великою Британією (Північна Америка, Карибські острови), Францією (Північна Америка, Кариби). Колоніальну політику також проводили Голландія (Голландська Гвіана та острови, Атлантичне узбережжя Північної Америки), Російська імперія (Аляска, Алеутські острови, Орегон та Північна Каліфорнія).
З одного боку, колоністи постійно воювали з корінними народами Америки й метрополії допомагали їм військами, зброєю та боєприпасами. З іншого боку, посилювалися ідеологічні та ціннісні розбіжності між колоністами та метрополіями. Зокрема, мешканці британських колоній у Північній Америці зіткнулися зі значними обмеженнями економічних свобод. США проголосили незалежність 1776, хоча війна за незалежність США 1775–1783 скінчилася трьома роками раніше. Розвал Іспанської та Португальської імперій унаслідок наполеонівських війн, утрати значної частини флоту, революцій буржуазних 19 ст. та національно-визвольних війн під проводом С. Болівара та Х. де Сан-Мартіна (1778–1850, Аргентина) призвели до здобуття незалежності більшістю країн Південної та Центральної Америки. Парагвай проголосив незалежність 1811, Аргентина — 1816, Мексика та Федеративна Республіка Центральної Америки — 1823, Бразилія — 1825 тощо. Серед великих країн Америки лише Канада залишалася під владою Великої Британії до 1919 (де-юре — до 1931). Тільки у 1960–1970 здобули незалежність Гайана, Суринам, Беліз та багато острівних держав Карибського басейну.
Ще в 16 ст. почалося масове ввезення рабів європейцями до Америки для роботи на плантаціях та рудниках. За різими оцінками, до Америки завезено 10–14 млн рабів з Африки, з них понад 90 % — до Південної Америки. У США рабство скасовано після Громадянської війни в США 1861–1865, у Бразилії — 1888, у більшості країн Південної Америки — раніше, 1842–1851.
Масова еміграція до Америки з Європи почалася в 17 ст. і стрімко зростала під час «хвиль міграції», пов'язаних із війнами та економічними кризами в Старому Світі.
Населення
Загальна кількість населення — понад 1 млрд осіб (13 % населення Землі), Північної Америки — 582 млн осіб, Південної Америки — 423 млн осіб (2018, оцінка). У 20 ст. найбільші міграції відбувалися під час Першої та Другої світових війн та одразу після них, з країн Європи та Азії. В Америці поряд із іспанським, португальським, англосаксонським, французьким населенням сформувалися великі ірландські, італійські, китайські, єврейські, німецькі, індійські громади, а також японські, філіппінські, українські, грецькі, російські та ін. діаспори.
Політична мапа
В Америці розташовані великі за площею та густо заселені країни, зокрема США, Канада, Бразилія, Аргентина, Мексика. Разом із тим, у Карибському басейні розташовані одні з найменших держав світу — острівні країни Гренада, Барбадос, Сент-Вінсент і Гренадини. Окремі самокеровані території в складі Нідерландів та заморські департаменти і території Великої Британії, Франції — ще менші за площею острови, зокрема, Сан-Бартельмі (21 км2), Сінт-Мартен (34 км2), Монтсеррат (102 км2) та ін.
У Північній Америці (на 2019) — 23 суверенні держави й 23 залежні території (27 включно з безлюдними островами та атолами). Суверенні держави: (з Півночі на Південь, на материку): Канада, США, Мексика, Гватемала, Беліз, Гондурас, Сальвадор, Нікарагуа, Коста-Ріка, Панама; суверенні країни — острови Карибського басейну: Багамські острови, Куба, Ямайка, Гаїті, Домініканська республіка, Антигуа і Барбуда, Сент-Кітс та Невіс, Домініка, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Барбадос, Гренада, Тринідад і Тобаго. Гренландія є автономією в складі Данії. Бермудські оострови — група малих островів в Атлантичному океані, британська заморська територія. Решта залежних територій — острови Карибського басейну, які мають статус заморського володіння Франції (Гваделупа, Мартиніка та ін.) та Великої Британії (Кайманові Острови, Британські Віргінські острови), автономні громади в складі Королівства Нідерланди (Аруба, Кюрасао та ін.) та неінкорпоровані території США (Пуерто-Ріко, Американські Віргінські острови).
У 2019 в Південній Америці було 12 суверенних держав (з Півночі на Південь): Колумбія, Венесуела, Гайана, Суринам, Бразилія, Еквадор, Перу, Болівія, Парагвай, Чилі, Уругвай, Аргентина. Залежні території невеликі за площею — Французька Гвіана на материку та Фолклендські острови. Іноді до Південної Америки відносять також Південну Георгію та Південні Сандвічеві острови, що лежать у субантарктичній частині Атлантичного океану та мають статус британських заморських територій.
В Америці виокремлюють регіони Карибського басейну та Центральної Америки й субконтинент (макрорегіон) Латинської Америки. Острови Карибського моря поділяють на Великі Антильські острови, Малі Антильські острови, Навітряні та Підвітряні острови, Багамський архіпелаг. Великі й Малі Антильські острови та Багами мають іншу назву — Вест-Індія. Центральна Америка — це південний край материка Північної Америки, який лежить на південь від Мексики й включає сім незалежних країн, невеликих за площею (найбільша за площею — Нікарагуа, понад 130 тис. км2). У фізико-географічному відношенні Центральну Америку та острови Карибського басейну часто розглядають як частину Північної Америки. За схемою поділу Америки на субконтиненти, прийнятою в ООН, до Центральної Америки належить також Мексика. Частина Америки на південь від США, називається Латинською Америкою. Це колишні колонії Іспанії та Португалії в Америці, де розмовляють переважно іспанською мовою (але в Бразилії — португальською, у Белізі, Гайані — англіською, у Суринамі — нідерландською). Латиноамериканські країни значно відрізняються від США й Канади за рівнем соціально-економічного розвитку, природним рухом населення, рівнем безпеки. У Латинській Америці, з урахуванням Карибського басейну, мешкає 643 млн осіб (64 % населення Америки).
Література
- O’Gorman E. The Invention of America: an Inquiry into the Historical Nature of the New World and the Meaning of Its History. Westport, 1977.
- Страны и народы : в 20 т. / Глав. ред. кол.: Ю. В. Бромлей, Н. И. Лебедев, Я. Г. Машбиц и др. Москва, 1980. Т. 9: Америка. Общий обзор. Северная Америка; Т. 10: Америка. Общий обзор Латинской Америки. Средняя Америка; Т. 15: Америка. Южная Америка.
- Tadman M. The Demographic Cost of Sugar: Debates on Slave Societies and Natural Increase in the Americas // The American Historical Review. 2000. Vol. 105. Is. 5/
- Grugel J. Politics and Development in the Caribbean Basin: Central America and the Caribbean in the New World Order. London, 2015.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістов М. В. Америка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Америка (дата звернення: 5.05.2024).
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
