Геноцид
Геноци́д (від грец. γένος — рід, плем’я і лат. саеdо — убиваю) — міжнародний злочин, що полягає у діях, які вчиняються з наміром знищити повністю чи частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку.
Поняття «геноцид» запровадив Р. Лемкін у книзі «Правління Осі в окупованій Європі» (англ. «Axis rule in occupied Europe»; 1944).
Геноцидом є вбивство членів групи, заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень або таких, що призводять до розумового розладу; навмисне створення умов життя, які перешкоджають існуванню групи. Злочин геноциду передбачає необхідність надання захисту фізичному та соціальному існуванню групи. Останнє може бути знищено шляхом вигнання членів групи з місць постійного проживання та їх розселення, систематичного знищення їхньої самосвідомості та самоідентифікації, знищення інтелектуальної або політичної еліти цієї групи.
Зміст
Нормативне регулювання
Як окрему категорію міжнародних злочинів «геноцид» не включено ні до Статуту Нюрнберзького трибуналу, ні до Закону № 10 Контрольної ради Німеччини [хоча положення цих документів, що стосуються злочинів проти людяності (ст. 6 (в) Статуту Нюрнберзького трибуналу та ст. 2 (1) (в) Закону № 10), охоплюють відповідні діяння].
Першим кроком до нормативного закріплення поняття «геноцид» у міжнародному праві стала резолюція Генеральної Асамблеї ООН А/RЕS/96 (I) від 11.12.1946 «Злочин геноциду» (геноцид віднесено до злочинів проти міжнародного права).
Остаточне закріплення злочину геноциду як окремої категорії злочинів проти міжнародного права відбулося з прийняттям 09.12.1948 ГА ООН Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Відповідно до ст. 2 Конвенції під геноцидом розуміють дії, вчинені з наміром знищити (повністю або частково) будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:
- вбивство членів такої групи;
- заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;
- умисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;
- заходи, розраховані на запобігання дітонародженню в середовищі такої групи;
- насильницьке передання дітей з однієї людської групи до іншої.
Це формулювання дослівно повторено у ст. 4 (2) Статуту Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії, ст. 2 (2) Статуту Міжнародного кримінального трибуналу з Руанди та ст. 6 Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Міжнародний суд ООН (МС) підтвердив, що норма, яка забороняє геноцид, належить до імперативних норм міжнародного права.
Відповідно до Ст. 3 Конвенції 1948 крім безпосередньо геноциду покаранню підлягають такі діяння:
- змова з метою вчинення геноциду;
- пряме та публічне підбурювання до вчинення геноциду;
- замах на вчинення геноциду та співучасть у ньому.
Згідно з Конвенцією особи, звинувачені у злочині геноциду, мають бути піддані суду або в державі, в якій вчинено цей злочин, або таким міжнародним кримінальним трибуналом, що має юрисдикцію щодо тих Договірних Сторін, які визнали юрисдикцію цього суду (ст. 6).
У сучасному міжнародному праві також визнано, що будь-яка держава може претендувати на юрисдикцію щодо злочину геноциду незалежно від того, де його вчинено, і незалежно від національності злочинців та їхніх жертв.
Сучасні підходи до індивідуальної кримінальної відповідальності за злочин геноциду вироблені у практиці міжнародних кримінальних трибуналів щодо Руанди і колишньої Югославії.
Національне законодавство
Національне законодавство держав може містити аналогічні або дещо відмінні визначення геноциду. Так, ст. 442 Кримінального кодексу України від 05.05.2001 майже буквально повторює конвенційне визначення геноциду — діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.
За вчинення злочину геноциду передбачено покарання: позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне ув’язнення. Публічні заклики до геноциду, виготовлення чи розповсюдження матеріалів із такими закликами караються арештом на строк до 6 місяців або позбавленням волі на строк до 5 років.
Характеристика
Поведінка є кримінально караною як геноцид, якщо вона має на меті повне чи часткове знищення національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої. Основним об’єктом захисту є фізичне та соціальне існування відповідної групи, а також гідність її членів.
Геноцид може бути організованим чи стихійним.
Суб’єктивна сторона злочину геноциду вимагає його вчинення умисно та свідомо (ст. 30 Римського статуту). Додатково вимагається обов’язкова наявність спеціального умислу знищити повністю чи частково національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Фактичне знищення такої групи може не відбутися. Хоча при вчиненні геноциду напад здійснюється на індивідуальні права жертв, причиною такого нападу є належність цих індивідів до групи. Наявність умислу на знищення групи є основоположним елементом у складі злочину геноциду, який надає міжнародного виміру відповідним злочинним діянням. Суб’єктом вчинення геноциду можуть виступати держава, її окремі інституції, політичні або громадські об’єднання, неорганізовані групи людей, окремі індивіди. Здійснення геноциду державою зазвичай містить прийняття (як правило, таємне) політичного рішення, створення механізмів і методів його здійснення, психологічну підготовку населення (насамперед формування в нього ксенофобії стосовно наміченої жертви), призначення виконавців, реалізацію рішення та його пропагандистське забезпечення, знищення доказів і свідчень проведення акції.
Діяння, що входять до складу злочину геноциду, можуть водночас становити воєнні злочини або злочини проти людяності. У такому разі всі відповідні норми мають бути застосовані одночасно, з огляду на різні контекстні елементи цих злочинів. Для геноциду характерний спеціальний умисел знищити повністю або частково захищену групу; для злочинів проти людяності — контекст широкомасштабного та систематичного нападу на цивільне населення; для воєнних злочинів — наявність тісного зв’язку зі збройним конфліктом. Питання про кумуляцію геноциду, злочинів проти людяності чи воєнних злочинів вирішує суд з урахуванням індивідуальних особливостей кожного конкретного випадку.
Крім індивідуальної кримінальної відповідальності за геноцид, Конвенція 1948 встановлює міжнародно-правову відповідальність держави за порушення зобов’язань, прийнятих нею в межах цієї Конвенції (ст. 9). Сторона Конвенції може порушувати справу в МС ООН, заявляючи, що інша держава винна у геноциді. Відповідні заяви подавали до МС Боснія і Герцеговина проти Югославії (Сербії та Чорногорії) 1993 та Хорватія проти Сербії 1999.
Ст. 8 Конвенції передбачає заходи, спрямовані на перешкоджання вчиненню геноциду. Відповідно до неї держава — учасниця Конвенції може просити у Ради Безпеки ООН санкціонувати застосування військової сили для того, щоб припинити вчинення злочину геноциду в іншій країні.
14.04.2022 Верховною Радою України було ухвалено Заяву «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні». Текст заяви адресований до провідних міжнародних організацій (ООН, Європейського Парламенту, ПАРЄ, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО) урядів та парламентів іноземних держав. Містить заклик визнати вчинення РФ геноциду українського народу, а також злочинів проти людяності та воєнних злочинів на території України.
Див. також
Джерела
- Заява Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2188-20#Text
- Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказании за него // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_155
- Кримінальний кодекс України: станом на 12 січ. 2021 р. Харків : Право, 2021. 268 с.
- Римский статут международного уголовного суда // Верховна Рада України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text
Література
- Werle G. Principles of International Criminal Law. Hague; Cambridge : TMC Asser Press, 2005. 485 p.
- Гнатовський M. M. Загальна характеристика злочину геноциду за міжнародним кримінальним правом // Український часопис міжнародного права. 2006. № 1. С. 77–94.
- Simon T. W. The Laws of Genocide: Prescriptions for a Just World. Westport : Praeger Security International, 2007. 208 p.
- Лемкін Р. Радянський геноцид в Україні (стаття 28 мовами) / Ред. Р. Сербин, упоряд. О. Стасюк. Київ : Майстерня книги, 2009. 208 с.
- Schabas W. A. Genocide in International Law. The Crimes of Crimes. 2nd ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2009. 741 p.
- Майборода О. Геноцид // Політична енциклопедія / Гол. редкол. Ю. Левенець. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 136.
- Козицький А. Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у XX ст. (причини, особливості, наслідки). Львів : Літопис, 2012. 568 с.
- Гнатовський М. М. Геноцид // Енциклопедія міжнародного права : в 3 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко, В. Н. Денисов (співголови), В. І. Акуленко та ін. Київ : Академперіодика, 2014. Т. 1. С. 626–628.
- Строкова І. Об’єктивні ознаки геноциду в кримінальному законодавстві України та інших держав романо-германської правової сім’ї // Вісник Національної академії прокуратури України. 2015. № 3. С. 69–75.
- Quigley J. B. The Genocide Convention: An International Law Analysis. London : Routledge, 2016. 320 p.
- Cryer R., Vasiliev S., Robinson D. An Introduction to International Criminal Law and Procedure. 4th ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2019. 640 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гнатовський М. М. Геноцид // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Геноцид (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.06.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
