Нюрнберзький процес 1945

Ню́рнберзький проце́с 1945 — судовий процес над головними гітлерівськими воєнними злочинцями, що відбувся у м. Нюрнберзі (Німеччина) з 20.11.1945 по 01.10.1946 у Міжнародному воєнному трибуналі.

Лава підсудних нюрнберзького процесу

Історична довідка

08.08.1945 на конференції у м. Лондоні (Велика Британія) уряди СРСР, Великої Британії, США та Франції уклали угоду про судове переслідування та покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі. На основі цієї угоди було створено Міжнародний воєнний трибунал. Невід’ємною частиною Угоди був Статут Міжнародного воєнного трибуналу, який визначив його організацію, юрисдикцію та функції.

Нюрнберзький процес став судом народів над клікою воєнних злочинців, які перебували при владі в Німеччині протягом 1933–1945. Список підсудних налічував 24 головних нацистських воєнних злочинців — членів уряду, керівників нацистської партії, гестапо, генштабу й головного командування німецьких збройних сил: Г. Герінг, Р. Гесс, І. фон Ріббентроп, Р. Лей (1890–1945; Німеччина), В. Кейтель, Е. Кальтенбруннер (1903–1946; Австро-Угорщина — Німеччина), А. Розенберг, Г. Франк (1900–1946; Німеччина), В. Фрік (1877–1946; Німеччина), Ю. Штрейхер (1885–1946; Німеччина), В. Функ (1890–1960; тепер РФ — Німеччина), Я. Шахт, Г. Крупп (1870–1950; Нідерланди — Австрія), К. Деніц, Е. Редер (1876–1960; Німеччина), Б. фон Ширах (1907–1974; Німеччина), Ф. Заукель (1894–1946; Німеччина), А. Йодль (1890–1946; Німеччина), Ф. фон Папен, Г. Фріче (1900–1953; Німеччина), А. Зейс-Інкварт, А. Шпеєр, К. фон Нейрат (1873–1956; Німеччина), М. Борман.

Їх було звинувачено у скоєнні найтяжчих міжнародних злочинів — злочинів проти миру, воєнних злочинах та злочинах проти людяності. За кілька днів до процесу Р. Лей наклав на себе руки, Г. Крупп був визнаний невиліковно хворим, і справу проти нього призупинили (невдовзі він помер). М. Бормана розшукати не вдалося, його судили заочно.

Підсудним було забезпечено широкі можливості для захисту й подання доказів. Усі вони мали кваліфікованих німецьких захисників. У ході нюрнберзького процесу відбулося 403 відкритих судових засідання, на яких усі підсудні, за винятком Р. Гесса і В. Фріка, дали показання. Заслухано 113 та розглянуто 143 письмові показання свідків, понад 5 тис. документальних доказів (офіційні документи з архівів нацистських міністерств, відомств, генштабу). 30.09–01.10.1946 було оголошено вирок.

Вирок трибуналу:

• страта на шибениці Г. Герінга (покінчив самогубством перед стратою), М. Бормана (заочно), І. фон Ріббентропа, В. Кейтеля, Е. Кальтонбруннера, А. Розенберга, Г. Франка, В. Фріка, Ю. Штрейхера, Ф. Заукеля, А. Йодля, A. Зейс-Інкварта;
• Р. Гесса, B. Функа, Е. Редера — довічне ув’язнення;
• Б. фон Шіраха, А. Шпеєра — 20 років ув’язнення;
• К. фон Нейрата — 15 років ув’язнення;
• К. Деніца — 10 років ув’язнення.

Підсудних Г. Шахта, Ф. фон Папена і Г. Фріче було виправдано. Пізніше їх було засуджено німецькими судами з денацифікації.

Вирок щодо засуджених до страти на шибениці виконано в ніч на 16.10.1946.

Трибунал визнав злочинними організаціями: керівний склад націонал-соціалістської партії, охоронні загони цієї партії (СС), таємну поліцію (гестапо) та службу безпеки (СД). Деякі засуджені подали клопотання про помилування або зміну вироку. Так, грос-адмірал Е. Редер просив замість довічного ув’язнення винести йому смертний вирок; Г. Герінг, А. Йодль, В. Кейтель — про заміну страти на шибениці — розстрілом. Ці прохання було відхилено.

Значення

Нюрнберзький процес викрив перед світом злочини нацизму — вчинення злочинів проти миру, а також воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Уперше за історію людства як кримінальні злочинці були покарані державні діячі, винні у підготовці, розв’язанні й веденні агресивної війни.

У Статуті Міжнародного воєнного трибуналу та його вироку дано правову кваліфікацію найтяжчим міжнародним злочинам: злочинам проти миру; воєнним злочинам; злочинам проти людяності. Це сприяло подальшому розвитку міжнародного публічного права і міжнародного кримінального права. Документи нюрнберзького процесу, спрямовані проти геноциду, расизму та расової дискримінації, набули розвитку в таких міжнародно-правових актах, як Конвенція про запобігання злочину геноциду та боротьбу з ним 1948, Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965, Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968. Принципи, визнані у Статуті Міжнародного воєнного трибуналу і які знайшли своє втілення у його вироку, були підтверджені в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН від 11.12.1946 і 27.11.1947 як загальновизнані принципи сучасного міжнародного права.

Література

1. Calvocoressi P. Nuremberg: The Facts, the Law and the Consequences. London : Chatto and Windus, 1947. 176 p.
2. Tylor T. The Anatomy of the Nuremberg Trials: A Personal Memoir. New York : Skyhorse, 2013. 703 p.
3. Іванов В. М. Нюрнберзький процес: історичне та правове значення (до 70-річчя Міжнародного військового трибуналу) // Часопис Київського університету права. 2015. № 3. С. 24–28. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2015_3_7
4. Гринчак В. А., Земан І. В., Когутич І. І. та ін. Міжнародне кримінальне право (співробітництво державу протидії злочинності). Харків : Право, 2019. 440 с.
5. Roland P. The Nuremberg Trials: The Nazis and Their Crimes Against. London : Arcturus Publishing Limited, 2020. 288 p.

Автор ВУЕ

Ю. I. Нипорко

Покликання на цю статтю: Нипорко Ю. І. Нюрнберзький процес 1945 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нюрнберзький процес 1945 (дата звернення: 28.04.2024).