Шпеєр, Альберт
Шпе́єр, А́льберт (нім. Speer, Albert, 19.03.1905, м. Мангайм, тепер земля Баден-Вюртемберг, Німеччина — 01.09.1981, м. Лондон, Велика Британія) — архітектор, державний діяч, представник тоталітарного напряму стилю ар-деко, автор низки споруд у містах Нюрнберзі, Берліні, Парижі.
|
Шпеєр, Альберт (Speer, Albert) | |
|---|---|
| Народження | 19.03.1905 |
| Місце народження | Мангайм |
| Смерть | 01.09.1981 |
| Місце смерті | Лондон |
| Alma mater | Технологічний інститут Карлсруе, Мюнхенський технічний університет, Берлінський технічний університет |
| Місце діяльності | Німеччина |
| Напрями діяльності | архітектура |
Життєпис
Народився в сім’ї архітектора А. Ф. Шпеєра (1863–1947; Німеччина). За наполяганням батька навчався архітектурі з 1923 в Технологічному інституті Карлсруе, 1924–1925 — в Мюнхенському технічному університеті, 1925–1927 — в Берлінському технічному університеті. Учень архітектора Г. Тессенова (1876–1950; Німеччина) і його асистент 1927–1932. З 1930 співпрацював з нацистами (див. Націонал-соціалізм): як дизайнер оформив районний партійний офіс у західному районі м. Берліна. 1931 вступив до Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДРП). З 1932 виконував партійні доручення щодо реконструкції офісних будівель (зокрема міністерства пропаганди у м. Берліні), оформлення масових заходів, зокрема й партійних з’їздів у м. Нюрнберзі. З 1934 виконував архітектурні замовлення А. Гітлера. 1937–1940 — генеральний інспектор з будівництва м. Берліна, 1942–1945 — імперський міністр озброєнь і боєприпасів. На цій посаді виявився ефективним управлінцем: забезпечив зростання виробництва військової техніки, зброї та боєприпасів, що дозволило Німеччині значно продовжити тривання Другої світової війни і збільшити чисельність її жертв. З 23.05.1945 під арештом, 1946–1966 — в ув’язненні, після якого написав і видав 3 книжки спогадів. У них намагався виправдатися і применшити свою вину як одного з очільників нацистського режиму.
Творчість
Шпеєр — провідний архітектор Третього Райху, у творах якого втілено нацистську ідеологію, засновану на знеціненні людської особистості й звеличенні великих людських мас. Тому принципового значення надавали створенню великих архітектурних ансамблів, призначених для мітингів, маршів і парадів, у архітектурних формах яких домінувала максимальна репрезентативність. Шпеєр на стадіонах, площах і проспектах, по яких марширували мілітаризовані колони, створював «архітектуру з людей», що добре показано у тогочасних фільмах Л. Ріфеншталь. Зразком такої архітектури є частково збережений Імперський комплекс з’їздів у м. Нюрнберзі (1935–1937) загальною площею 30 кв. км з полем Цеппеліна, стадіоном з трибунами завдовжки 390 м і заввишки 25 м, залою конгресів заввишки 60 м. Головний замовник (А. Гітлер) був задоволений результатом і назвав нюрнберзький ансамбль «велетенським монументом нового стилю». Насправді стилем нацистської архітектури був спрощений до примітивності неокласицизм, який застосовував велетенські форми, що мали максимально емоційно впливати на людину: застрашувати й заворожувати. Невдачу італійського колеги нацистів, архітектора М. П’ячентіні щодо створення особливого «фашистського архітектурного стилю» та «фашистського ордера архітектурного» враховано Шпеєром: він вирішив не винаходити щось принципово нове, а пристосувати до примітивних смаків нацистів те, що вже було в історії архітектури. Критики слушно назвали цю стилістику «класицизмом у солдатському мундирі». Її характерним зразком була Нова імперська канцелярія у м. Берліні 1938–1939 (не збережено).
Шпеєр з помічниками розробив 1938–1939 згідно з ідеями А. Гітлера генеральний план реконструкції м. Берліна, відповідно до якого місто мало до 1950 стати столицею Європи з населенням 10 млн осіб і називатися Германіа. Його головна магістраль завдовжки 5 км шириною 120 м підводила до Площі Адольфа Гітлера з Великою купольною залою німецького народу місткістю 180 тис. осіб. Ця кубічна споруда, увінчана куполом заввишки 260 м, мала стати найбільшою на Землі. Перед нею на магістралі запроєктовано найбільшу в світі тріумфальну арку заввишки 120 м. Біля перетину головних міських магістралей заплановано розмістити Урядовий центр з будівлями урядових, партійних і військових установ та головним об’єктом — Солдатською залою. У цьому проєкті властиву тоталітаризму гігантоманію доведено до абсурду. Фотографії проєкту 1939 передано Й. Сталіну, котрий оцінив його позитивно й запросив Шпеєра до м. Москви для консультацій. Однак А. Гітлер цьому завадив, побоюючись, що Й. Сталін сам використає архітектурні ідеї Шпеєра. Реалізацію проєкту реконструкції м. Берліна розпочато 1940 з примусового виселення із власних квартир у центрі міста багатьох тисяч єврейських сімей, проте війна незабаром зупинила будівельні роботи.
Авторству Шпеєра належить так званий Закон руїн, який він сформулював після огляду античних (див. Античність) архітектурних пам’яток Італії та Греції: перефразовуючи вислів Е. Е. Віолле-ле-Дюка, він стверджував, що монументальна споруда має бути збудована так, щоб зберегти величне враження героїчності навіть у руїнах, через тисячі років. Тому за згодою А. Гітлера сталь і залізобетон (які з часом піддаються корозії і руйнуванню) при будівництві репрезентативних споруд у Німеччині намагалися не застосовувати, віддаючи перевагу граніту.
Серед творів Шпеєра:
- реконструкція штаб-квартири НСДРП у м. Мюнхені 1933 (разом з П. Л. Троостом);
- проєкт Імперського комплексу з’їздів у м. Нюрнберзі 1934;
- головна трибуна на полі Цеппеліна в ансамблі Імперського комплексу з’їздів у м. Нюрнберзі 1935–1937;
- Олімпійський стадіон у м. Берліні 1936;
- павільйон Німеччини на Всесвітній виставці у м. Парижі 1937;
- генеральний план реконструкції м. Берліна 1938–1939;
- нова рейхсканцелярія у м. Берліні 1938–1939;
- проєкт Великого купольного залу німецького народу 1939.
Визнання
Проявив себе як кваліфікований і слухняний виконавець архітектурних задумів А. Гітлера. За це 1938 нагороджений золотим партійним знаком НСДРП, згодом — іншими нацистськими нагородами. 1941–1945 — депутат Рейхстагу. За вироком Нюрнберзького процесу 1945 визнаний винним у воєнних злочинах і злочинах проти людяності та відбув 20-річне ув’язнення 1946–1966 у тюрмі Шпандау у м. Берліні.
Додатково
- Головна проблема тоталітарної архітектури — проблема великого стилю. Нацистський, як і інші диктаторські режими 20 ст., у своїй архітектурі стверджував «право епохи на монументальність». Основна стильоформівна риса архітектури Третього Райху — орієнтація на спадщину великих історичних імперій — античної Римської імперії та Священної Римської імперії германської нації. Звідси — домінування неокласицистичного напряму загальносвітового стилю ар-деко, тільки з помпезнішими формами. На цій основі під проводом Шпеєра намагалися виробити «нордичний архітектурний стиль» з його «монументальною суворістю»: створювали великі ансамблі, грандіозний масштаб і суворість яких організовували маси, але придушували конкретну людину. Шпеєр пізніше у мемуарах визнав, що сам розумів марність такої стилетворчості. Його батько, архітектор А. Ф. Шпеєр, наприкінці Другої світової війни після огляду разом з А. Гітлером макету реконструкції м. Берліна, сказав синові: «Ви з Гітлером зовсім збожеволіли». При цьому в Німеччині заперечували Архітектуру сучасну (модернізм, функціоналізм) як інтернаціональний і надто демократичний напрям в архітектурі.
- Суперництво в архітектурі двох тоталітарних режимів — Німеччини й СРСР — виявилося на Всесвітній виставці у м. Парижі 1937, де експозиційні павільйони обох країн були спеціально поставлені один навпроти одного. Їх поєднувала алея, яку французькі організатори виставки знущально назвали «Авеню демократії». Автором павільйону Німеччини був Шпеєр, котрий, таємно дізнавшись про архітектурне вирішення й габарити радянського павільйону, в останній момент зробив свій витвір на декілька метрів вищим, так що імперський орел зі свастикою в кігтях дивився згори на радянських «робітника і колгоспницю» (не збережено).
Праці
- Erinnerungen. Berlin; Frankfurt am Main : Ullstein, 1969. 610 p.
- Spandauer Tagebücher. Berlin : Propyläen, 1975. 671 p.
- Der Sklavenstaat. Meine Auseinandersetzung mit der SS. Berlin; Frankfurt am Main : Ullstein, 1984. 510 p.
Література
- Petsch J. Baukunst und Stadtplanung im Dritten Reich. München : Hanser, 1976. 274 p.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 181–183.
- Lausch F. Faschismus und Architektur. Max Bächers Auseinandersetzung mit Albert Speer. Weimar : M Books, 2021. 276 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Шпеєр, Альберт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Шпеєр, Альберт (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
