Генеральний план
Генера́льний пла́н, генпла́н — багатозначний термін:
1) одночасно містобудівна документація (див. Містобудування) на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. В англомовній традиції така документація має назву англ. Masterplan.
Зміст
Загальні положення
Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Генплан населеного пункту розробляють та затверджують в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Історична довідка
Генеральні плани в розумінні, наближеному до сучасного, почали розробляти в СРСР з кінця 1920-х. Радянській архітектурі був притаманний містобудівний підхід із приматом урбаністики (вирішення проблем територіального планування і розвитку) над розв’язанням суто архітектурних завдань. Це відповідало комуністичній ідеології тотального планування. Починаючи з 1930-х більшість міст Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) поступово отримали централізовано розроблені генеральні плани свого розвитку як директивні документи, розраховані на реалізацію протягом 20–30 років. Одними з перших опрацьовано генплани міст Харкова, Полтави, Конотопа, Чернігова й Артемівська (тепер Бахмута ). Періодично ці документи зазнавали коригування, для чого в УРСР існувала мережа проєктних інститутів містобудівного профілю — Діпромісто, КиївНДІПмістобудування, Укрміськбудпроект тощо. Більшість генпланів міст були опрацьовані на високому науково-методичному рівні й інтегровані в комплекс проєктно-планувальних робіт у трирівневій системі: районне планування (як правило, певного регіону) — генеральний план населеного пункту — проєкт детального планування його частини (району, центру, промислового комплексу тощо). Генплан визначав на період понад 20 років напрями функціонального й об’ємно-планувального розвитку населеного пункту, що випливали з прогнозів і планів його соціально-економічного й демографічного розвитку. Генплани розробляли з урахуванням ролі й місця населеного пункту в народногосподарському комплексі і системі розселення, наявності природних і трудових ресурсів, транспортної системи тощо.
У генплані одночасно і взаємопов’язано вирішувалися народногосподарські, соціально-культурні та інші завдання — розміщення промислових підприємств, транспортних вузлів, житлових районів, громадських центрів. До розроблення генпланів залучалося широке коло спеціалістів — архітектори, економгеографи, інженери різних фахів тощо. Генплан включав три основні розділи: аналітичний розрахунок і обґрунтування проєктного вирішення; саме архітектурно-планувальне вирішення; програма реалізації проєктного вирішення. При цьому було встановлено розрахункові періоди (на 5, 10, 20 років) щодо реалізації основних положень генплану. Після затвердження органами влади генплан ставав обов’язковим до виконання (директивним) документом, на підставі якого опрацьовували іншу проєктно-планувальну документацію і вирішувати всі питання міського розвитку. Деякі генплани пропонували досить радикальні й інколи слушні заходи з реконструкції міст; проте їх виконання обмежувала слабка матеріально-технічна й фінансова база країни. Тільки руйнування українських міст під час Другої світової війни уможливили здійснення реконструктивних заходів у повоєнну добу, здобутками якої стали генеральні плани відбудови міст Києва, Севастополя, Тернополя, Чернігова тощо. Наслідками реалізації їх стали архітектурні ансамблі забудови вулиці Хрещатик у м. Києві, центральної частини м. Севастополя, центрів міст Чернігова, Рівного, Тернополя. До найкращих генпланів міст радянської доби належать роботи українських містобудівників М. Дьоміна, О. Ейнгорна (1888–1939; тепер Україна), О. Касьянова, О. Малишенка, І. Малозьомова (1899–1954; тепер Росія – Україна), В. Орєхова (1904–1979; тепер Україна), Б. Приймака, А. Станіславського (1905–1995; Україна), П. Хаустова тощо; генплани: Великого Запоріжжя 1930-х, Тернополя 1945 і 1954, Нової Каховки 1951, Донецька і Макіївки 1971, Сум 1985, Києва 1986.
Загальним недоліком усіх генпланів радянської доби була неприпустимо редукована історико-культурна складова (ігнорування пам’яток культурної спадщини і традиційного характеру середовища). Наявність нерухомої культурної спадщини не впливала належно на рішення, що ухвалювалися й нерідко передбачали знесення пам’яток архітектури (у м. Глухові). Реалізація таких генеральних планів завдала істотної шкоди як природному, так і антропогенному середовищу міст, оскільки породжувала уніфікаторські тенденції, а також закріпила аж дотепер у свідомості архітекторів, містобудівників та управлінців хибне розуміння процесу розвитку як заміни одних цінностей іншими (замість історичного нашарування, накопичення цінностей). Радянські генеральні плани міст, попри претензії на директивну й регулятивну роль, здебільшого реалізовано частково і в значно спотвореному вигляді. Це зумовлене двома фундаментальними причинами:
- місто — система динамічна, а тому не може бути запроєктоване, а тоді приведене до якогось оптимального стану; місто вимагає безперервного проєктування з урахуванням багатьох чинників, що постійно змінюються;
- місто в УРСР не було самоврядною спільнотою і не мало можливостей саморозвитку; воно було не суб’єктом, а лише об’єктом різноспрямованих управлінських дій, здійснюваних з різних центрів управління; це призводило до містобудівних диспропорцій і хаосу.
Негативний досвід радянської доби враховано при опрацюванні містобудівного законодавства в незалежній Україні та в розроблених на його основі генеральних планах населених пунктів доби незалежності.
Характеристика
Генеральний план населених пункту є найважливішою складовою комплексу містобудівної документації, яка опрацьована для всієї території країни (генеральна схема планування України), її областей і менших територіальних одиниць (районне планування), населених пунктів і їхніх частин (генеральний план, детальний план території). Генеральний план великого міста розробляється разом із зоною його безпосереднього тяжіння (див. Зона).
Генеральний план визначає основні принципи і напрямки планувальної організації та функціонального призначення території, формування системи громадського обслуговування населення, організації вулично-дорожньої та транспортної мережі, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, цивільного захисту території та населення від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони навколишнього природного середовища, охорони та збереження культурної спадщини та традиційного характеру середовища історичних населених пунктів, а також послідовність реалізації рішень, у тому числі етапність освоєння території. Обов'язковою і невід'ємною складовою генерального плану міста історичного є історико-архітектурний опорний план.
Генеральний план населеного пункту складається з текстових та графічних матеріалів. До складу текстових матеріалів включаються пояснювальна записка та основні положення генерального плану. Пояснювальна записка містить два основні розділи: аналітичну частину; обґрунтування та пропозиції.
В аналітичній частині наводять: оцінку реалізації попереднього генерального плану (за наявності), характеристику стану території населеного пункту та наявних проблем її використання; аналіз зовнішніх та внутрішніх факторів, що визначають конкурентні переваги та обмеження розвитку населеного пункту; аналіз ресурсного потенціалу, тенденцій розвитку населеного пункту та прилеглих територій.
В обґрунтуваннях та пропозиціях наводять:
- основні пріоритети та цільові показники соціального і демографічного розвитку території населеного пункту з метою формування повноцінного життєвого середовища;
- цільові показники і галузеву структуру економічної діяльності та зайнятості населення;
- характеристику територій, необхідних для подальшого розвитку населеного пункту, а також територій спільних інтересів суміжних територіальних громад;
- опис перспективної планувальної структури та функціонального зонування;
- характеристику територій та визначення заходів щодо їх освоєння, у тому числі: проблемні території та умови реабілітації їх; території пріоритетного розвитку та умови освоєння їх;
- пропозиції щодо формування системи громадських центрів;
- обсяги житлового будівництва;
- напрями розвитку вулично-дорожньої мережі, транспорту, інженерної інфраструктури;
- заходи з інженерної підготовки та захисту територій від небезпечних геологічних та гідрогеологічних процесів, організації відведення поверхневих вод;
- пропозиції щодо охорони навколишнього природного середовища, подолання та запобігання впливу проявів негативних природно-техногенних факторів для поліпшення життєвого середовища;
- пропозиції щодо збереження та охорони нерухомих пам'яток культурної спадщини, територій, що мають статус земель історико-культурного призначення;
- рекомендації щодо встановлення режиму використання територій, визначених для майбутніх містобудівних потреб;
- рекомендації щодо розроблення плану зонування території або черговості виконання плану зонування її окремих частин та детальних планів територій.
В обґрунтуваннях та пропозиціях також визначають розрахункові показники та заходи щодо розвитку: житлового будівництва; системи громадських центрів; соціальної інфраструктури державної та комунальної власності (об'єктів освіти, медичного забезпечення, культури та спорту, а також місць поховань, пожежних депо тощо), які забезпечують соціально-гарантований рівень життя згідно з Державними будівельними нормами або встановленими цільовими показниками з урахуванням особливостей населеного пункту; озеленених територій загального користування, ландшафтно-рекреаційних територій населеного пункту; вулично-дорожньої мережі з виділенням ділянок нового будівництва та реконструкції, визначення загальної її щільності та будівництва мостів, тунелів, естакад, транспортних розв'язок, організації системи міського та зовнішнього транспорту; інженерної інфраструктури за видами (водопостачання, водовідведення, газо-, електро-, теплопостачання); мережі розташування об'єктів і місць утилізації побутових відходів, а також місць захоронення тварин; дощової каналізації, інженерної підготовки та захисту територій.
Графічна частина генерального плану населеного пункту включає основне і додаткові кресленики, склад і зміст яких визначено Державними будівельними нормами.
Генплани розробляють за участю містобудівників, архітекторів, інженерів з окремих видів міської техніки (комунальний транспорт, системи водоочищення і водозабезпечення, системи енерго- і теплопостачання тощо), санітарних лікарів, економістів, соціологів тощо.
Термін дії генерального плану населеного пункту не обмежується. Основні показники генплану розраховують на етап 15–20 років. Розрахункові показники генерального плану, що базуються на демографічному і соціально-економічному прогнозах, є орієнтовними. У складі генерального плану може виділятися розрахунковий етап від 3 до 7 років з визначенням орієнтовної вартості заходів щодо його реалізації, а також концепція розвитку населеного пункту.
Розроблення генерального плану, внесення змін до нього здійснюють з використанням комп’ютерних технологій на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі, як набір профільних геопросторових даних у місцевій системі координат, що має зв'язок із державною системою координат УСК-2000. Вихідним масштабом картографічної основи для створення містобудівної документації є масштаб М 1:2 000.
Після проведення громадських обговорень, погодження причетними державними органами й організаціями та затвердження органом місцевого самоврядування генплан населеного пункту стає обов’язковим до виконання. Відповідно до затвердженого генерального плану розробляють плани зонування території (зонінг), детальні плани територій, програми соціально-економічного розвитку, галузеві схеми розвитку інженерно-транспортної інфраструктури, документацію із землеустрою, проєктну документацію на будівництво.
2) Складова частина проєктної документації; кресленик, який дає уявлення про розташування будинку, комплексу споруд, містобудівного утворення на місцевості. Має вигляд ортогональної проєкції на горизонтальну площину всіх будинків і споруд комплексу чи містобудівного утворення (вид згори) у заданому масштабі. Як правило, виконується на топогеодезичній основі, тобто графічному зображенні місцевості із зазначенням рельєфу території й акваторій, наявних зелених насаджень і будівель. На генплані показують горизонтальні проекції будинків на рівні цоколя або проекції дахів будинків, усі споруди, що проектуються, транспортні комунікації (вулиці з тротуарами, площі, доріжки, шляхи рейковою транспорту тощо), різні типи брукування, елементи благоустрою, озеленення тощо. Додатково умовними позначеннями наносяться схеми надземних і підземних інженерних комунікацій і при необхідності — межі зон різного функціонального призначення і резервних територій. Зображення на генплані орієнтоване за сторонами світу (північ угорі) й доповнюється розою вітрів. Генплан виконують з використанням комп’ютерних технологій і роздруковують на папервому носії у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500, 1:200. Чим дрібніший масштаб генплану, тим умовніше зображення його елементів.
Джерела
- Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3038-17#Text
- Державні будівельні норми України. Склад та зміст генерального плану населеного пункту. ДБН Б.1.1-15:2012. Київ : Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, 2012. 20 с. https://dbn.co.ua/load/normativy/dbn/1-1-0-1040
Література
- Дьомін М., Рогожина Н. Генеральний план // Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 68–69.
- Мардер А. Генеральний план // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 69.
- Вечерський В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам'яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2003. С. 10–11.
- Вечерський В. Охорона культурної спадщини у новому генеральному плані Києва // Праці Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень. Вип. 7. Київ : Фенікс, 2012. С. 274–296.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Генеральний план // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Генеральний план (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
