Бахмут
|
Бахмут | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Донецька область |
| Регіон країни | Донбас (територія) |
| Засновано | 1571 |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 113,7 |
| Територія (кв.км.) | 41,6 |
| Уродженці | Волкова, Аліна Іванівна, Ворошилов, Климент Єфремович, Гутиря, Олександр, Добров, Геннадій Михайлович, Кримський, Сергій Борисович, Шепітько, Лариса Юхимівна |
Бахму́т — місто в Донецькій області, адміністративний центр Бахмутського району.
Зміст
Географічне положення
Розташоване на р. Бахмутка, за 89 км у північно-східному напрямку від м. Донецька. Відстань до м. Києва 712 км. За 7 км від міста проходить канал Сіверський Донець — Донбас (збудований 1953–1958).
Територія — 41,6 км². Поверхня міста — полога хвиляста височина, розчленована ярами і балками; перевищення висот до 115 м.
Історична довідка
Назва міста походить від назви р. Бахмутки, яка, ймовірно походить від тюркської назви степових коней — бахматів.
Перша згадка датована 1571: у гирлі р. Чорного Жеребця (лівої притоки Сіверського Донця) із північного боку була створена прикордонна Бахмутська сторожа для захисту південної межі Великого князівства Московського. Нинішнє місто Бахмут розташоване за 30 км у південному напрямку.
Близько 1683 біля р. Бахмутки було відкрито солоні озера. 1697 виникло постійне поселення солеварів — Бахмутська слобода.
1703 на території слободи зведено дерев’яну фортецю, зруйновану під час Булавінського повстання 1707-1709, одним із осередків якого був Бахмут. 1710 на цьому місці збудовано земляну фортецю (збережено).
1704 поселення було приписане до Ізюмського слобідського полку.
1719 стало центром Бахмутської провінції у складі Азовської губернії, від 1725 — Воронезької губернії Російської імперії.
1721 неподалік від міста були відкриті поклади кам’яного вугілля.
Статус міста — від 1783.
1783–1920 — центр повіту Катеринославської губернії. Місто набуло значення центру соляної промисловості на південному сході України. Сіль стала частиною герба Бахмута (затверджений 1811): алхімічний знак солі між зеленим і чорним полями (зелене символізує родючість землі, чорне — багатство надр Бахмута).
Навколо міста на початку 19 ст. були відкриті поклади глини, піску, гіпсу.
У 1870-х збудовано скляний, цвяхово-костильний, алебастровий і цегельний заводи; 1874 запрацював солеварний завод, що давав 2 млн пудів солі на рік; із 1879 починають будувати соляні шахти, які від 1885 давали 70 % загальнодержавного видобутку солі. 1878 через Бахмут було прокладено залізницю. На початку 20 ст. розвивається мережа банків, з’явились перші металообробні заводи.
До 1917 в місті працювали 3 гімназії, реальне, ремісниче й духовне училища, приватні, церковнопарафіяльні й народні училища та школи, видавалось кілька газет.
У листопаді 1917, за часів Української Народної Республіки (УНР), у місті вперше на Донбасі було піднято національний жовто-блакитний прапор. У грудні 1917 Бахмут формально входив до новоутвореної більшовицької Донецько-Криворізької радянської республіки. У березні-квітні 1918 у місті було відновлено владу УНР, у квітні-грудні 1918 — Української Держави.
1920–1925 Бахмут був адміністративним центром Донецької губернії.
1924 місто перейменували на Артемівськ (у пам’ять Артема — політичного діяча, засновника й голову Донецько-Криворізької радянської республіки). Повернення місту історичної назви затверджено Верховною Радою України 04.02.2016.
1923–1930 — центр Артемівської округи Донецької губернії.
Наприкінці 1920-х почалося будівництво кераміко-трубного заводу, алебастрового комбінату, нових цехів скляного заводу, швейної та шкіряної фабрик.
1932–1933 територія Артемівської міськради була охоплена голодом (див. Голодомор 1932–1933), за якого загинуло 539 жителів міста. Під час терору сталінських часів у 1937–1938 за політичними звинуваченнями репресовано 600 містян.
Від 01.11.1941 до 05.09.1943 місто перебувало під німецькою окупацією.
На початку 1950-х збудовано завод із обробки кольорових металів, 1954 першу продукцію випустив завод шампанських вин.
У 1960-х зведено новий кінотеатр «Космос», центральну поліклініку, 1968 запущено тролейбусну лінію.
У 1990-х введено в дію взуттєву фабрику, побудовано шляхопровід, значного розвитку досягло приватне підприємництво.
Наприкінці 1990-х введено в дію 35 тисяч м² житла, десятки торговельних підприємств.
Бахмут
Вокзал у Бахмуті
Панорама Бахмута
Бахмут під обстрілами. 2022 р.
До російсько-української війни
Населення
До початку російсько-української війни Бахмут був розвиненим промисловим містом. Загальна кількість населення становила 113,7 тисяч осіб (2001, перепис). Густота населення 1 738 осіб/ км².
Склад населення за етнічними групами (2001, перепис): українці — 69 %, росіяни — 27 %. Українську мову вважали рідною — 27,61 %.
Населення зменшувалося. Станом на 01.01.2021 тут мешкало понад 72,9 тис. осіб.
Клімат
Місто розташоване в зоні помірного клімату. Середня температура липня — +21,9 °C, січня — –6,5 ° C. Опадів (на рік) — 524 мм.
Господарство
У місті були розташовані: найбільший в Україні завод із обробки кольорових металів; машинобудівний завод «Вістек» (виробництво зварювальних електродів, зварювального дроту, високоміцних ланцюгів і скребкових ланцюгів для гірничо-шахтного устаткування); завод «АртВайнері» (найбільший із випуску ігристих вин класичним пляшковим методом); товариство «СІНІАТ» (видобуток гіпсового каменю, виробництво будівельного гіпсу, гіпсокартону); ПРАТ «Фітофарм» (національна фармацевтична компанія, що входить в ТОП-10 фармвиробників України за обсягом реалізованої продукції) та ін. Набула розвитку харчова та легка промисловість.
На території міста діяла однойменна пасажирська станція на лінії Лиман — Микитівка Донецької залізниці та 2 вантажні станції.
Через місто пролягали автошляхи Покровськ — Попасна і Слов’янськ — Дебальцеве.
Функціонувала міська тролейбусна система, яка обслуговувала 6 маршрутів (станом на 2020).
Наука, освіта, культура
Станом на 2021–2022 навчальний рік діяли 13 загальноосвітніх шкіл, Донецький обласний спеціалізований коледж спортивного профілю імені Сергія Бубки, Бахмутський коледж мистецтв імені Івана Карабиця, Міський центр творчості для дітей та юнацтва, індустріальний коледж Донецького національного технічного університету, педагогічний та медичний коледжі, коледж транспортної інфраструктури, професійні ліцеї — будівельний та аграрний.
Була розвинута медична сфера: міська та дитяча лікарні, багатопрофільна лікарня інтенсивної медицини, центр первинної медичної допомоги, поліклініки та амбулаторії.
У місті працювали 12 бібліотек, 5 будинків культури.
Регулярно проводили обласний конкурс юних обдарувань «Бахмутська зірочка», щорічний міський фестиваль православної хорової музики «Різдвяні піснеспіви», обласний конкурс фортепіанної музики імені Івана Карабиця.
Архітектурна спадщина була представлена громадськими будівлями кінця 19 — 1-ї половини 20 ст. стилів історизму (будинки Бахмутської земської управи, жіночої колишньої гімназії, технікуму залізничного транспорту), модерну (будівля школи № 11) та радянського ретроспективізму (забудова площі Свободи).
Діяли 8 православних храмів та католицький костел.
Спорт
У місті були 2 стадіони «Металург» та «Авангард» зі спортивно-оздоровчими комплексами й відкритими майданчиками, шкільні стадіони, спортивний коледж.
Російсько-українська війна
,_frame_15989.jpg)
АТО/ООС
З квітня 2014 місто майже повністю перебувало під контролем проросійських сепаратистів. Від 24.04 незаконні збройні формування (Див. Незаконні воєнізовані чи збройні формування) здійснювали штурми військової частини, в якій знаходилися запаси бронетанкового озброєння та військової техніки. Завдяки вмілим діям 3-го полку спеціального призначення Сил спеціальних операцій, підрозділів спеціального призначення Військової служби правопорядку України та військовослужбовців частини всі атаки були відбиті, величезні запаси бойової техніки та озброєння не потрапили до рук бойовиків.
У рамках проведення Антитерористичної операції на Сході України підрозділи Збройних сил України (ЗСУ) та Національної гвардії України 06.07.2014 звільнили місто від незаконних збройних формувань.
Широкомасштабне вторгнення 2022
Ще до початку широкомасштабного вторгнення ЗС Російської Федерації (РФ) в Україну більшість мешканців змушена була покинути Бахмут.
Від травня 2022 місто перебувало під постійними артилерійськими обстрілами та авіаційними бомбардуваннями, з початку серпня його активно штурмували ЗС РФ. Бої особливо загострилися після прибуття під Бахмут бойовиків Приватної військової кампанії (ПВК) «Вагнер» та посилення окупантів військами, перекинутими з правобережжя Херсонської області. З лютого 2023 захисники міста перебували під загрозою оточення, єдиною магістраллю, якою здійснювали постачання, залишалась траса T0504. У березні російським військам вдалося захопити східну частину міста, Сили оборони України (СОУ) вели бої у міській забудові, вдаючись до активних контратак. Лише на початок травня 2023 російським окупантам вдалося взяти під контроль практично всю територію вщент зруйнованого міста, однак у південно-західних околицях присутність СОУ зберігалась. На початку літа 2023 розпочалися контрнаступальні дії ЗСУ на південь та північ від Бахмута з метою здійснення його оперативного оточення.
Зважаючи на інтенсивність і тривалість боїв за місто, значні втрати з обох сторін та стійкість українських воїнів, Бахмут став одним з головних символів російсько-української війни.
Персоналії
У Бахмуті народились: оперна співачка А. Волкова, воєначальний і політик К. Ворошилов, художник О. Гутиря, науковець Г. Добров, філософ і культуролог С. Кримський, кінорежисер і актриса Л. Шепітько.
Із містом пов’язані життя П. Аведикова-Овдієнка (1899–1972; Україна) та Є. Аведикової (1878–1968; Україна, див. Аведикови), оперного співака М. Ворвулєва, композитора І. Карабиця, кінодраматурга Є. Онопрієнка та ін.
Література
- Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1971. Т. 12: Донецька область. С. 150–168.
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI–XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел). Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. 180 с.
- Татаринов С. Й., Тутова Н. О., Тутов П. М. Бахмутський край — видатні сторінки історії. Харків : Мачулін, 2013. 407 с.
- Мєлєкєсцев К. І. Історичний образ міста Бахмут у російсько-українському інформаційному протистоянні // Грані історії. 2020. Вип. 3. С. 162–167.
- Історична довідка // Офіційний сайт Бахмутської міської ради. URL: https://artemrada.gov.ua/history
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бахмут // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бахмут (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
