Модерн (архітектура)
Моде́рн (фр. moderne, від лат. modernus — новий, новітній, сучасний) — стиль у світовій архітектурі 1890–1914.
Зміст
Історична довідка
Рух за новаторські форми в архітектурі й ужитковому мистецтві розпочався у Великій Британії 1883 з ініціативи товариства «Мистецтво і ремесла» (див. Артс енд Крафтс) й однойменного журналу, який це товариство видавало. Лідер руху В. Морріс вважав тогочасну еклектику марною і висміював «архітектурну моду — вбиратися в чужий зношений одяг». З 1890 пошуки новаторської стилістики, вільної від тяжіння історичних архітектурних форм, поширилися у більшості європейських країн, де вони отримали своєрідні вияви й різні термінологічні визначення, серед яких провідним є модерн. Знаковими для формування пластики цього стилю стали два мистецькі твори: вишивка художника-декоратора Г. Обріста (1862; Швейцарія — 1927; Німеччина) із зображенням цикламена «Удар нагая» 1893 та скульптурний декор фасаду фотоательє «Ельвіра» у м. Мюнхені 1896 (не збережено) архітектора А. Енделла (1871–1925; Німеччина). Ця стилістика з 1910-х поширилася за межі Європи, активно розвивалася до початку Першої світової війни і вплинула на формування архітектури сучасної (модернізму, функціоналізму), експресіонізму, ар-деко. На початковому етапі для модерну характерне цілковите заперечення будь-якого звернення до історії архітектури. Проте одночасно з модерном розвивалися і взаємодіяли з ним різні стилізаторські напрями — неокласицизм, неороманський стиль, національно-романтичні стилізації тощо, тож їхній вплив на стилістику модерну став помітним з початку 20 ст.
Характеристика
В основі модерну лежить новаторство як пошук суголосних сучасності принципово нових архітектурних форм. Це заперечує історизм, еклектику, стилізації під старовину. Джерелом нових форм була природа та логіка роботи нових конструкційних та опоряджувальних будівельних матеріалів (сталь, залізобетон, позолочена мідь, алюміній, скло, майоліка), які почали використовувати в архітектурі. Характерний метод проєктування зсередини назовні, асиметричність, експресивність композиції, пластичність форми з використанням криволінійних ліній і, меншою мірою, — площин, символічний декор (жіночі образи, в’юнкі рослини, іриси, елементи водної стихії — лілії, водорості й риби тощо). Кольорова гама модерну — поєднання складних, приглушених кольорів. Естетизм — домінантна риса модерну. Розрізняють три основні напрями стилю: декоративний, раціональний, історицистський (національно-романтичний).
Національні особливості
Модерн виник як міжнародний рух, що спершу, відмовляючись від усього історичного, заперечував і все національне. Але згодом там, де рушійною силою мистецьких і стильових змін став патріотизм, з’явилися найвизначніші досягнення цього стилю з яскраво виявленою національною своєрідністю (Польща, Угорщина, Україна, Фінляндія тощо).
У Франції, Бельгії, Нідерландах стиль називали ар-нуво (фр. art nouveau — нове мистецтво). У Німеччині рух за нову стилістику започаткував 1896 журнал «Югенд» («Jugend»), тому тут стиль отримав назву югендштиль. В Австрії та інших країнах Центральної Європи стиль отримав назву сецесія; у Росії, Україні, Білорусі, Латвії, Естонії тощо — модерн.
Велика Британія
Провідним майстром модерну був архітектор і дизайнер Ч. Р. Макінтош із м. Глазго. Його головний твір — Художньо-промислова школа у м. Глазго 1899.
Франція і Бельгія
Основні твори архітектора й дизайнера Е. Гімара у м. Парижі: житловий будинок Кастель Беранже 1894–1898, наземні станції паризького метрополітену 1895–1900 із застосуванням ажурного металу й скла.
Головним центром розвитку ар-нуво було м. Брюссель. Провідні майстри: В. Орта — автор будинків Тасселя на вулиці Турін 1893, Ван Етвельде 1898 і Народного дому 1897 (усі — у м. Брюсселі); А. К. Ван де Вельде — автор власного будинку в м. Брюсселі 1894, театру Веркбунда у м. Кельні 1914.
Італія
Домінували декоративні тенденції, представлені центральним павільйоном Міжнародної виставки сучасного декоративного мистецтва у м. Турині 1902 архітектора Р. Т. Д’Аронко (1857–1932; Італія).
Іспанія
Найвизначніші витвори іспанського модерну зосереджено у Каталонії, особливо у її столиці — м. Барселоні. Шедеврами декоративного модерну є Палац Каталонської музики і лікарня Сан-Пау в Барселоні. Провідна постать — архітектор і художник А. Гауді, стиль якого поєднував ірраціональність пластичних скульптурних форм із точним інженерним розрахунком й активною поліхромією (див. Твори Антоніо Гауді). Головний твір — собор Саграда Фамілія.
Австрія
Див. Сецесія.
Росія
Знаковим об’єктом раннього модерну є готель «Метрополь» у м. Москві 1898–1903 архітектора В. Ф. Валькота (1874–1943; тепер Україна — Велика Британія). Провідні архітектори: О. фон Гоген (1956–1914; Росія) — автор особняка балерини М. Кшесінської у м. Санкт-Петербурзі 1904–1906; Ф. Шехтель (1859–1926; Росія), котрий працював у всіх трьох напрямах стилю: декоративному, раціональному, національно-романтичному: особняк С. Рябушинського 1900, торговий дім М. Кузнєцова 1901, друкарня «Утро России» 1907, Ярославський вокзал 1903–1904 (усі — у м. Москві).
Латвія
Своєрідним явищем на початку 20 ст. став Ризький модерн, сформований під впливом фінського національно-романтичного напряму модерну, німецького югендштилю, віденської сецесії і, меншою мірою, модерну м. Санкт-Петербурга. Представлений численними прибутковими житловими будинками історичного центру Риги перших 15 років 20 ст., зведених під керівництвом і за проєктами архітектора М. Айзенштайна (1867–1920; тепер Україна — Німеччина; батько кінорежисера С. Ейзенштейна).
Естонія
Модерн Естонії належить до північного відгалуження стилю, сформованого під впливом аналогічної стилістики міст Санкт-Петербурга й Риги. Він близький до раціонального модерну, проте з мотивами національно-романтичних стилізацій, характерних для Фінляндії. У цій стилістиці вирішені прибуткові житлові будинки, вілли, громадські споруди в містах Таллінні, Тарту, Пярну. До найвизначніших належать театри: талліннські «Естонія» 1910–1913 та Німецький 1910, «Ендла» у м. Пярну 1911. Церкву Святого Павла у м. Тарту 1915–1917 запроєктував архітектор Е. Саарінен (1873–1950; тепер Фінляндія — США; батько архітектора Е. Саарінена).
Польща
Модерн у польській архітектурі представлений його трьома напрямами: декоративним, близьким до віденської сецесії (житловий будинок на вулиці Служевській у м. Варшаві 1903); раціональним (Банк споживчих товариств у м. Варшаві 1912–1917); національно-романтичним (Промисловий музей у м. Кракові 1909–1914).
Чехія
Близько 1900 під впливом французького, німецького та австрійського напрямів модерну сформувався своєрідний чеський модерн (чеська сецесія), поширений тільки у великих містах (Прага, Брно) та курортах (Карлові Вари): прибуткові будинки початку 20 ст., готель «Централ» 1900, залізничний вокзал 1901–1909 — усі у м. Празі; театр у м. Пардубіце початку 20 ст. Своєрідне розуміння модерну властиве творчості архітектора Д. Юрковича (1868–1947; тепер Словаччина), котрий перебував під впливом традицій народної архітектури (власна вілла у м. Брно 1906). З цієї стилістики вийшов учень О. Вагнера, засновник чеської національної архітектури 20 ст. Я. Котера (1871–1923; Чехія), котрий відмовитися від еклектичного і сецесійного декору, оперуючи чистими геометричними формами, близькими до раціонального напряму модерну (Міський музей у м. Градці Краловім 1906–1912).
Угорщина
Модерн в Угорщині розвивався як провінційне відгалуження віденської сецесії. В його рамках архітектор Е. Лехнер (1845–1914; Угорщина) вдався до пошуків угорського національного стилю, поєднуючи орієнтальні та сецесійні архітектурні мотиви. Його основні твори у м. Будапешті: церква в районі Будапешт–Кебаня 1894–1906, Музей ужиткового мистецтва 1893–1896, Геологічний інститут 1896–1899, Національний банк 1899–1902, будинок поштової ощадної каси 1901. Його ж авторства — найоригінальніший зразок угорського національного модерну — церква Святої Єлизавети (Блакитна церква) 1907–1913 у м. Пожоні (тепер м. Братислава, Словаччина).
Модерн в Україні
В Україні на початку 20 ст. сформувалося кілька місцевих архітектурних шкіл модерну: Київська (Е. Брадтман, О. Вербицький, В. Городецький); Харківська (О. Бекетов, О. М. Гінзбург); Одеська (Л. Влодек; 1842–1918; тепер Україна); Львівська (А.В. Захарієвич, І. Левинський, О. Лушпинський, Т. Обмінський). До найвідоміших творів цієї стилістики належать: Будинок з химерами у Києві, прибутковий житловий будинок Мороза 1912, будинок лікаря Качковського 1907 на вулиці О. Гончара, прибуткові житлові будинки початку 20 ст. на вулицях Ярославів Вал та В. Городецького — всі у м. Києві; прибуткові житлові будинки початку 20 ст. на вулиці Валовій у м. Львові; готель «Великий Московський» 1903 у м. Одесі; кінотеатр «Оріон» 1912 у м. Сумах тощо. Окремим явищем, що належить до національно-романтичних стилізацій у межах стилю модерн, є модерн український.
Галерея
|
Література
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. London : Mitchell Beazley Publishers Limited, 1979. P. 222–225.
- Ясієвич В. Модерн // Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 169–170.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 198–203.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Модерн (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Модерн (архітектура) (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.10.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
