Ар-нуво
,_%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%9E%D1%80%D1%82%D0%B0.jpg)
Ар-нуво́ (Ар Нуво; фр. L’Art Nouveau — «нове мистецтво») — стиль в архітектурі, декоративно-прикладному мистецтві, живописі та скульптурі (1890–1910). У різних країнах він мав свої особливості та власну назву: в Австрії — Сецесіон, у Німеччині — югендштиль, у Франції та Бельгії — Ар-нуво, в Італії — стиль Ліберті, в Америці — стиль Тіффані, у Росії — стиль модерн, в Україні існували два варіанти — стиль модерн український і Сецесіон. Всі вони мали національну специфіку.
Історична довідка
Термін «Ар Нуво» виник випадково: таку назву мала майстерня-магазин у м. Парижі, заснована у 1895 С. Бінгом (1838–1905; Німеччина — Франція), яка стала виробляти речі у новому стилі. Там працювали: над ювелірними прикрасами — Е. Колонна (1862–1948), над дизайном меблів — Ж. де Фер (1868–1943) та Е. Гайяр (1862–1933), над дизайном текстилю, рам для дзеркал і ламп — Р. Ж. Лалік (1860–1945) та ін.
Найвідомішим представником стилю Ар-нуво в м. Парижі був Е. Гімар (1867–1942), який створив у м. Парижі особняк Кастель Беранже, а в галузі промислового дизайну — керамічну плитку, віконні та дверні ручки, камінні дошки, що випускали великими партіями. У 1890-ті Гімар розробив дизайн інтер’єрів паризького метрополітену і оформив входи станцій. Серед стандартних елементів — металічні секції перил, вивіски, світильники у вигляді листків горіху, дошки для рекламних оголошень, стінні панелі, пізнавальні знаки метро, які виготовлялися фабричним способом і збиралися у різних варіаціях на кожній станції, хоча окремі великі станції мали унікальний дизайн. Входи станцій прикрашалися чавунними гратами з орнаментом зі стилізованих орхідей і мали вигляд «під старовину» завдяки синьо-зеленуватому відтінку.
Другим, після м. Парижа, центром Ар-нуво стала Нансі школа, дизайнери якої розробляли складні орнаментальні форми: Е. Галі (1846–1904) створював речі зі скла; Л. Можараль (1859–1926) працював із меблями, використовуючи різьблення, інкрустацію, золочену бронзу, мідь; Е. Валлен (1856–1922), брати О. Даум (1853–1909) та А. Даум (1864–1930) працювали з інтер’єрами. Вони створили найрізноманітніші, оригінальні, хоча й перевантажені декоративністю зразки дизайну.
Інтер’єр в стилі Ар-нуво гармонійно поєднував різні матеріали: метал і камінь, дерево і скло, шпалери різної текстури й розпис, вітраж і дзеркала та різні засоби декорування. Деталі інтер’єрів імітували природне середовище, квіткові мотиви, м’які хвилясті лінії, локальне освітлення. Переважали коричневий, теплі відтінки зеленого, сріблясто-ліловий, рожевий, блакитний кольори.
Стиль Ар-нуво з такими характерними ознаками як культ лінії, рослинний мотив орнаменту, чітка композиція зі складною символікою сформувався спочатку в Бельгії в архітекторів і дизайнерів інтер’єрів В. Орта [особняк Тасселя (1892), особняк Етвелді в м. Брюселі (1895)] і В. де Вельде (1863–1957), власний дім якого (1894) — приклад стилістичної синкретичності (див. Синкретизм) Ар-нуво. Вони першими використали в інтер’єрах тонкі колони із металу, електрику в освітлюваних пристроях, що тоді було новиною, великі вікна. В. де Вельде працював не тільки в м. Брюсселі, а й ум. Парижі (в майстерні С. Бінга) та м. Веймарі, де в 1904–1911 збудував Художню школу, що в подальшому суттєво вплинула на Баугауз.
Термін «Ар-нуво» спершу використовували лише для стилів Бельгії та Франції, але з часом його стали застосовувати для характеристики близьких феноменів: оформлення інтер’єрів в особняках московського архітектора Ф. О. Шехтеля (1859–1926; Росія), індивідуальної й оригінальної архітектури та дизайну А. Гауді, декоративних ваз, прес-пап’є, вітражів із пейзажами, яскравими квітковими мотивами, абстрактним орнаментом у житлових будинках, клубах Л. К. Тіффані (1848–1933; США) тощо. Найбільшу популярність отримали його скляні вироби, відомі лампи із металічною основою і скляними абажурами, що нагадували букет квітів, гроно винограду, павині пір’я, крила комах. Власний, неповторний стиль був притаманний творчості А. Гауді (він жив і будував тільки в м. Барселоні). Незвичайною людською фантазією позначені фасади і внутрішній дизайн будинків Каса Бальо (нагадує скелет і шкіру дракона), Каса Мила (прозваний «Каменоломня»), парк Гуеля, собор Саграда Фамілія у Барселоні.
У США архітектор Л. Саліван (1856–1924) використовував орнаменти у стилі Ар-нуво для прикрашання фасадів спроектованих ним будівель.
Особливостями живопису Ар-нуво у Франції була його символічність. Картина П. Серюз’є (1863–1927) «Талісман» стала програмною (як взірець спрощення живописних засобів) для паризької групи «Набі» (фр. Nabis від євр. — пророк, «обраний»,1889–1905). До її складу входили П. Серюз’є — організатор, М. Дені, Е. Вюйяр, П. Боннар, П. Рансон (1864–1909), Ф. Валлоттон, К.-К. Руссель (1867–1944). Майстерня П. Рансона на б-рі Монпарнас (т. з. «Храм Набі») з 1889 стала одним із культурних центрів м. Парижа. Покровителем художників став С. Бінг, який виставляв їхні твори у своїй галереї.
Найвідомішим художником Ар-нуво у Франції був А. де Тулуз-Лотрек. У його плакатах і літографіях графічний візерунок нагадує арабеск, лінії поширюються легко і енергійно.
Характеристика
На формування нового стилю вплинули: етруський вазопис (див. Етруски), стиль рококо, кельтське мистецтво Ірландії та Шотландії (див. Кельти), «полум’яниста» готика, японське мистецтво гравюри, рух Артс енд крафтс тощо.
Ар-нуво відрізняється стилізованим рослинним візерунком, органічною декоративною орнаментальністю. Хвиляста вигнута лінія, гнучкі плавкі форми поєднали віяння Сходу і прагнення до конструктивності та перевтілили металічні конструкції на казкові фантазії квітів. Символом стилю стали химерні форми квітки цикламену, водяних рослин: ірисів, лілій, водоростей. Стилізовані рослинні форми з м’яко вигнутими, рухливими плоскими лініями позбавлені тіні, завдяки чому не мали нічого спільного з натуралізмом та історизмом. На основі вигнутих ліній була розроблена концепція неперервного простору, яка об’єднала ідею утилітарності конструкцій архітектури, меблів, повсякденних предметів з їхнім рослинно-міфологічним декором і технологією обробки матеріалу. Це стало основою стилю Ар-нуво — новий стиль поєднав раціональну функціональність із фантастичністю, символічністю, містичністю декору.
Нова природно-органічна основа формотворення стилю Ар-нуво зруйнувала традиції минулого.
Значення
Ар-нуво — останній єдиний для Європи та США мистецький стиль на рубежі 19–20 ст. Став першим в історії мистецтва синкретичним стилем, створеним вольовими зусиллями багатьох митців як єдиний для всіх елементів навколишнього середовища.
Література
- Thiébaut Ph. Guimard, l’Art nouveau. Paris : Gallimard, 1992. 128 р.
- l’Art nouveau. Paris : Place des Victoires, 2014. 320 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мєднікова Г. С. Ар-нуво // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ар-нуво (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
