Вербицький, Олександр Матвійович
Верби́цький, Олекса́ндр Матві́йович (26.09.1875, м. Севастополь, тепер Україна 1829–1852 — 09.11.1958, м. Київ, тепер Україна) — архітектор, інженер, педагог, представник модерну, автор низки споруд у м. Києві, професор (з 1937), дійсний член-засновник Академії архітектури (з 1945), почесний член Академії будівництва і архітектури УРСР (з 1958).
|
Вербицький, Олександр Матвійович | |
|---|---|
| Народження | 26.09.1875 |
| Місце народження | Севастополь |
| Смерть | 09.11.1958 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Лук'янівське кладовище |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет |
| Напрями діяльності | архітектура, інженерія |
Життєпис
Народився в сім’ї техніка-будівельника міської управи.
1892 закінчив Севастопольське реальне училище, 1898 — Санкт-Петербурзький інститут цивільних інженерів (тепер ― Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет), отримав за час навчання в інституті 2 золоті й 1 срібну медалі; як найкращий випускник увічнений на мармуровій почесній дошці інституту.
1898 на запрошення професора І. Кітнера (1839–1929; тепер Російська Федерація — Німеччина) переїхав до м. Києва, де взяв участь у проєктуванні інтер’єрів Київського політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»).
1899–1901 працював помічником В. Ніколаєва на спорудженні будівлі Київського міського театру (тепер Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка). 1901–1933 ― архітектор в Управлінні Південно-Західної залізниці в м. Києві, де розробив проєкти залізничних будівель і споруд: віадук і вокзал на станції Ковель, вокзали на станціях Глобине і Балта, товарні контори (зокрема, будівлю товарної контори на станції Київ, 1907), паровозні депо, заводи, навчальні заклади, лікарні, житлові будинки.
1909 розпочав педагогічну діяльність як викладач цивільної архітектури на Вищих технічних курсах професора В. Пермінова (1859–1932).
1911 подорожував Італією, Францією, Німеччиною, Австрією.
У 1920-х брав участь у створенні Київського архітектурного інституту (тепер у складі Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури), де викладав 1919–1923; з 1923 — у Київському художньому інституті (тепер у складі Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури), 1931–1936 — у Київському інженерно-будівельному інституті (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури).
1937–1955 керував навчально-творчою майстернею архітектурного проєктування в Київському художньому інституті.
1945–1948 — директор Інституту аспірантури Академії архітектури УРСР. Серед учнів ― Ю. Асєєв, В. Гопкало, М. Гречина, А. Добровольський, В. Заболотний, Й. Каракіс, Є. Маринченко, А. Мілецький, Н. Чмутіна, Я. Штейнберг, П. Юрченко та інші.
Творчість
Використовував форми історичних стилів та раціоналістичного напряму модерну. У зрілій творчості основа образної стилістики — конструктивізм, опрацьований в українському дусі. Творчо переосмислював форми української архітектурної спадщини, декор використовував обережно.
Найвідоміший витвір архітектора — споруда залізничного вокзалу в м. Києві (1927–1933; проєкт Вербицького у співавторстві з П. Альошиним переміг у закритому конкурсі).
Займався також пейзажним живописом і графікою.
Автор статей з питань архітектури.
Проєкти
Серед реалізованих проєктів — Київська контора Державного банку (тепер будинок Національного банку в Києві, 1902–1905, у співавторстві з О. Кобелєвим) із пишним фасадом у стилістиці венеційської неоготики; паперова фабрика у м. Малині, вокзал станції Ковель (обидва — 1907), Ковельська гімназія, цукровий завод у смт Верхнячці (обидва ― 1910), прибуткові будинки в м. Києві — на вул. Богдана Хмельницького, 32 та вул. Марії Заньковецької, 7 (обидва — 1904), на вул. Лютеранській, 15 (1908), на вул. Рейтарській, 20/24 (1912); будинок міської квиткової каси на вул. Пушкінській, 14 (1910); комплекс із чотирьох споруд Будинку для безпритульних дітей у м. Черкасах (1916). Проєктував і поза межами України: в містах Москві, Нижньому Новгороді, Батумі, Кишиневі, Гомелі.
Література
- Кохан С. В., Кілессо С. К. О. М. Вербицький — архітектор і педагог. Київ : Будівельник, 1966. 28 с.
- Чепелик В. В. А. М. Вербицкий — мастер рационалистического модерна. // Строительство и архитектура, 1975, № 9.
- Корнільєва Г. І. Олександр Матвійович Вербицький // Сучасні проблеми архітектури та містобудування : наук.-техн. зб. – Вип. 8 (спеціальний) : Архітектурна школа КІБІ-КНУБА. До 70-річчя діяльності. Київ : КНУБА, 2000. С. 52-57.
- Фісун О. До 130-річчя видатного українського архітектора О. Вербицького // БудМайстер. 2005. № 18. С. 42-45.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Вербицький, Олександр Матвійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вербицький, Олександр Матвійович (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.01.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
