Залізничного вокзалу споруда в Києві
Залізни́чного вокза́лу спору́да в Ки́єві — транспортна споруда; пам’ятка архітектури, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Міститься на правобережному плато над долиною р. Либеді на рівні основних залізничних колій. Замикає перспективу вулиці С. Петлюри, яка з’єднує вокзал із центром міста. Архітектурна домінанта Привокзальної площі і прилеглої місцевості. Привокзальна площа є широким мостом над коліями, які проходять унизу з північно-східного боку перед головним фасадом вокзалу. Спочатку в центрі площі була велика клумба, станом на 2023 замість неї — автостоянка.
Історична довідка
У закритому конкурсі на кращий проєкт вокзалу брали участь провідні архітектори України: П. Альошин, П. Андреєв (1869–1939; тепер Україна), О. Бекетов, О. Вербицький, Д. Дяченко, О. Кобелєв, С. Кравець (1891; тепер Литва — 1966; тепер РФ), М. Покорний (1886–1948; тепер Україна), П. Роттерт (1880; тепер Польща — 1954; тепер РФ). Вокзал збудовано 1927–1933 за конкурсним проєктом архітекторів О. Вербицького і П. Альошина.
У розплануванні вокзалу вперше в СРСР упроваджено прогресивний прийом розмежування руху зустрічних пасажиропотоків у двох рівнях: через підземні переходи (тунелі) для прибулих і надземні переходи для тих, хто від’їжджає. 1933 спорудження вокзалу не закінчено повністю. Це унеможливило нормальні умови обслуговування пасажирів і вантажопотоків, як передбачалося проєктом. Багажні зали використовували не за призначенням. Тунелі для пасажирів і багажу почали функціонувати на початку 1960-х. Першою чергою будівництва не передбачено зведення корпусів службових приміщень, вестибюлів прибуття приміського сполучення з кімнатами для обслуговування пасажирів (Приміський вокзал споруджено 1955). Не здійснено також запроєктованого пониження Привокзальної площі.
Під час Другої світової війни вокзал двічі підривали: 1941 — радянські війська, залишаючи столицю, 1943 — німецькі, при відступі. Проте надійні будівельні конструкції витримали обидва вибухи.
Повоєнна відбудова вокзалу 1945–1949 припала на добу пануванння в радянській архітектурі ретроспективних (див. Ретроспекція) тенденцій. Тому архітектор Г. Домашенко (1899–1965; тепер Україна), не маючи змоги відновити пошкоджені інтер’єри у первісному вигляді, прикрасив їх пишним неокласицистичним декором.
1978–1980 виконано реконструкцію інтер’єрів споруди, 2001 — її реставрацію зі спорудженням Південного терміналу, з’єднаного конкорсом із другим поверхом старого корпусу.
Характеристика
Розпланувальне вирішення є звичайним для великих залізничних вокзалів прохідного типу. Центральне місце в симетричній композиції споруди посідає вестибюль відправлення: це найбільший об’єм заввишки до 37 м із параболічного обрису віконними прорізами в торцевих стінах і парадними сходами, що ведуть на другий поверх у зали очікування, ресторан і переходи на платформи. До центрального об’єму обабіч симетрично прилягають двоповерхові рамена, в яких зосереджено основні пасажирські приміщення. До центрального вестибюля на першому поверсі — широкий фронт квиткових кас, поштово-телеграфне відділення, довідкове бюро, службові приміщення і багажні зали. З боку колій на горішньому поверсі вокзалу розташовано кімнати матері і дитини, готельні номери для залізничників. Об’єми на флангах призначені для розташування групи кухонних і службових приміщень.
В архітектурному вирішенні вокзалу втілено його функціональне призначення. Йому притаманні стриманість і виразність згідно зі стильовими засадами конструктивізму, поєднаними зі знаковими елементами українського необароко (центральний фронтон, дах із переломом, фасадні арки першого поверху). При цьому відсутні характерні ознаки конструктивізму: плоскі дахи, горизонтальні стрічки вікон, поєднання суто прямокутних форм. Центральний об’єм прикрашає величезна параболічна арка, що разом із фронтоном сприймається відкритим проходом крізь будівлю й символізує браму міста. Це забезпечує неповторність архітектурного образу київського вокзалу.
Конструктивною основою є монолітний залізобетонний каркас із заповненням стін шлакобетонними блоками. Для багажних залів уперше в СРСР використано монолітне безбалкове залізобетонне перекриття. В опорядженні застосовано тинькування (див. Тиньк).
Значення
Київський залізничний вокзал до Другої світової війни був одним із найбільших у СРСР за розмірами і пропускною спроможністю. Він відзначається чітким функціональним вирішенням плану складного архітектурного організму і використанням прогресивних для того часу конструкцій і будівельних матеріалів. Завдяки оригінальній архітектурі вокзал належить до найвизначніших пам’яток архітектури України.
Література
- Грицай М. О., Ігнатов О. Н., Ігнаткін І. О. та ін. Нариси історії архітектури Української РСР (радянський період). Київ : Держбудвидав УРСР, 1962. С. 63.
- Андрущенко М. Будинок залізничного вокзалу // Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 7.
- Асєєв Ю., Вечерський В., Годованюк О. та ін. Історія української архітектури. Київ : Техніка, 2003. С. 413.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Залізничного вокзалу споруда в Києві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Залізничного вокзалу споруда в Києві (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.03.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
