Заболотний, Володимир Гнатович
|
Заболотний, Володимир Гнатович | |
|---|---|
| Народження | 30.07.1898 |
| Місце народження | Переяслав |
| Смерть | 03.08.1962 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура, містобудування |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Леніна, Трудового Червоного Прапора |
| Премії | Сталінська премія (І ст.) |
| Лауреат Державної премії УРСР | 1971 |
Заболо́тний, Володи́мир Гна́тович (30.07.1898, с. Карань, тепер у складі м. Переяслава Київської області України — 03.08.1962, м. Київ, тепер Україна — архітектор, містобудівник, представник радянського ретроспективізму, член-кореспондент Академії архітектури СРСР (з 1941), президент Академії архітектури УРСР (1945–1956), дійсний член Академії архітектури СРСР (з 1950), дійсний член Академій будівництва і архітектури УРСР та СРСР (з 1956), автор низки споруд у м. Києві.
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї ювеліра, вихідця із селян. 1919 закінчив Переяславську чоловічу гімназію. 1921 вступив на будівельне відділення Київського політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»). 1922 перевівся до Київського архітектурного інституту, на базі якого 1924 створено Київський художній інститут (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури); 1927 закінчив архітектурний факультет. Учень П. Альошина. Залишився працювати на кафедрі архітектури асистентом професора, водночас у майстерні О. Вербицького розробляв робочі кресленики будівництва споруди залізничного вокзалу у м. Києві. З 1926 брав участь в архітектурних конкурсах; на одному з них 1936 здобув право створити будівлю для засідань Всеукраїнського центрального виконавчого комітету рад (тепер будинок Верховної Ради України у Києві). 1940–1941 — головний архітектор м. Києва. 1927–1941, 1944–1962 викладав на архітектурних факультетах у Київському художньому інституті та в Київському інженерно-будівельному інституті (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури). Його учні: В. Єжов, С. Кілессо, А. Мілецький, В. Некрасов, Ю. Химич, Н. Чмутіна, І. Шпара, Д. Яблонський.
Доктор архітектури (з 1953), професор (з 1940). Керівник Української філії Академії архітектури СРСР (з 1944). Керівник відділу народної творчості Інституту історії і теорії архітектури (м. Київ, з 1955).
Діяльність
Самостійну працю як містобудівник розпочав 1929 у Київській філії інституту Діпромісто, де став головним архітектором; розробив генеральні плани міст Черкас, Кременчука, Дніпродзержинська (тепер Кам'янське); 1934 розробив генеральний план і проект детального планування та забудови адміністративного центру м. Кривого Рогу. В архітектурі спочатку схилявся до конструктивізму, від середини 1930-х переорієнтувався на радянський ретроспективізм, поєднуючи класичну архітектурну спадщину з українським необароко й використанням у декорі традицій народного мистецтва.
Найближчою помічницею і співавторкою В. Заболотного була Н. Чмутіна. Мав великі організаторські здібності й успішно керував як проектними, так і науковими колективами, що реалізовували масштабні проекти. Завдяки дружбі з М. Хрущовим добився створення у м. Києві 1944 Української філії Академії архітектури СРСР, а на її основі 1945 — Академії архітектури УРСР (єдиної в союзній республіці СРСР). З його ініціативи у складі Академії створено низку наукових і проектних інститутів, аспірантуру для підготовки архітекторів найвищої кваліфікації й засновано архітектурно-будівельну наукову бібліотеку, яка 1998 названа на честь В. Заболотного. Керував усіма проектними розробками Академії [збірні одноповерхові житлові будинки для Донбасу, сільські індивідуальні будинки, селище «Будівельник» у м. Дніпропетровську (тепер Дніпро), забудова м. Нової Каховки тощо]. Обстоював український національний характер архітектури в УРСР, принципи органічного поєднання наукових досліджень з архітектурною практикою та пошуку найкращих архітектурних вирішень на засадах конкурсного проектування. Ініціатор активного застосування будівельної (зокрема декоративної) кераміки при створенні житлових і громадських будівель, а також великопанельного будівництва.
Твори
Автор понад 40 проектів житлових і громадських будівель. Серед реалізованих проектів — Палац культури металургійного заводу у м. Дніпродзержинську (1932), будівлі Облспоживспілки у м. Вінниці (1933), Укоопспілки на вулиці Хрещатик у м. Києві (1957–1964, у співавторстві), багатоквартирні житлові будинки на вулицях Великій Васильківській і Трьохсвятительській у м. Києві (1935–1936), будинок Верховної Ради України у м. Києві (1936–1939, у співавторстві). Брав участь у конкурсах: на кращий проект Урядового центру у м. Києві (1935); на повоєнну відбудову вулиці Хрещатик у м. Києві (1944): його проект виконано в стилістиці українського необароко з активною поліхромією (не реалізовано).
Визнання
Першу працю про життя і творчість В. Заболотного написав 1947 українською мовою його учень, архітектор і письменник В. Некрасов.
Сталінська премія І ступеня (1941).
Державна премія УРСР в галузі науки і техніки (1971, посмертно).
Два ордени Леніна, орден Трудового Червоного Прапора.
У м. Переяславі з 1962 діє Меморіальний музей архітектора В. Г. Заболотного.
Іменем В. Заболотного названо вулицю в м. Переяславі (1962) та Державну наукову архітектурно-будівельну бібліотеку в м. Києві (1998), у якій регулярно проводяться Заболотнівські читання.
На фасаді будинку на Софійській площі у м. Києві, в якому мешкав В. Заболотний, становлено меморіальну дошку (1998).
Додатково
1939 завершено спорудження і 1940 — опорядження будинку Верховної Ради України в Києві. Розташований на Печерську поряд з парком між будинком Уряду України і Маріїнським палацом, він тактовно вписаний у складне архітектурне середовище історичного центру міста й відзначається високими мистецькими якостями. Присудження за нього В. Заболотному 15.03.1941 Сталінської премії І ступеня стало найбільшим успіхом, якого не мав жоден інший український архітектор. В. Заболотний як один із чільних діячів радянської архітектурної еліти ефективно використав цей статус для розвитку української архітектури.
Цитата
В. Некрасов про Верховної Ради України будинок у Києві:
«У цьому будинку ми вже бачимо, як тонко володіє майстер архітектурними деталями, що в свій час лякали його. Водночас знайдена та міра насиченості фасадів декоративними елементами, які у менш досвідчених митців часто не прикрашають будинки, а лише переобтяжують їх, втомлюють глядача. А тут все на своєму місці. Нічого зайвого. Нічого не можна відкинути, нічого не хочеться додати. Мабуть, це і є те, до чого повинен прагнути всякий художник, хто по-справжньому любить свою справу.»(Цит за: Некрасов В., Гасовський П. В. Г. Заболотний. Київ : Мистецтво, 1947. https://nekrassov-viktor.com/Books/Nekrasov-Zabolotniy/).
Праці
В. Заболотний ініціював та організаційно забезпечив створення фундаментальних наукових праць:
- Нариси історії архітектури УРСР : у 3-х томах. Київ : Державне видавництво літератури з будівництва і архітектури УРСР, 1957–1962;
- Нариси з історії українського мистецтва. Київ : Мистецтво, 1966. 670 с.;
- Історія українського мистецтва : у 6-ти томах. Київ : Академія наук УРСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1968–1972;
- Памятники архитектуры Украины. Киев : Издательство Академии архитектуры УССР, 1954. 42 с., 143 таблицы иллюстраций
- серії альбомів «Українське народне мистецтво». Київ : Мистецтво, 1960–1967.
Цими працями за несприятливих умов тоталітарного режиму започатковано створення національної історії мистецтва та історії архітектури.
Література
- Некрасов В., Гасовський П. В. Г. Заболотний. Київ : Мистецтво, 1947. 40 с.
- Грачова Л. Архітектор В. Г. Заболотний. Київ : Будівельник, 1967. 44 с.
- Архітектор В. Г. Заболотний: біобібліографічний портрет (1898–1962): Бібліогр. покажч. (до 100-річчя від дня народження) / Уклад. О.Б. Шинкаренко; Редкол.: С. С. Артамонова, Н. О. Беляченко, Г. А. Войцехівська (відп. ред.); наук. консультант В. В. Чепелик; Держбуд України, ДНАББ. Київ : Укрархбудінформ, 1998. 46 с.
- Мойсеєнко З. Видатний зодчий, організатор науки, педагог (до 100-річчя від дня народження В. Г. Заболотного // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 5. Київ, 1998. С. 162–167.
- Виноградова М. В., Кальницький М. Б. та ін. Головні та міські архітектори Києва. 1799-1999 / за ред. проф. М. М. Дьоміна. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, Головкиївархітектура, 1999. 35 с.
- Заболотний Володимир Гнатович // Українська академія мистецтва. Спеціальний випуск. Професори НАОМА (1917-2007). Київ, 2008. С. 69–71.
- Кілессо С. Володимир Заболотний – архітектор, вчений, педагог // Пам'ять століть. 2008. № 1/2. С. 140–142.
- Куцевич В. Багатогранність творчості В. Г. Заболотного (до 120-річчя з дня народження) // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 28. Київ, 2019. С. 23–32.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Заболотний, Володимир Гнатович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Заболотний, Володимир Гнатович (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.08.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
