Верховної Ради України будинок у Києві
Верхо́вної Ра́ди Украї́ни буди́нок у Ки́єві — резиденція парламенту України, пам’ятка архітектури місцевого значення, Україна.
Міститься в історичному центрі міста на розі вулиці М. Грушевського і площі Конституції (вул. М. Грушевського, 5) поряд з Маріїнським палацом і Маріїнським парком. Купол будівлі замикає перспективу вулиці Шовковичної і є архітектурним акцентом у забудові.
Зміст
Історична довідка
Після перенесення адміністративного центру УСРР з м. Харкова до м. Києва 1934 виникла необхідність спорудження будівлі для засідань Всеукраїнського центрального виконавчого комітету рад (ВУЦВК). У лютому 1936 оголошено закритий архітектурний конкурс на кращий проект будинку, в якому першу премію присуджено проекту архітектора В. Заболотного. Під його керівництвом організовано архітектурну майстерню, в якій у доопрацюванні проекту взяли участь архітектори Н. Чмутіна, П. Ф. Красицький (1906–1968; тепер Україна) та інші. У серпні 1936 розпочато будівництво, завершене у травні 1939. У будівлі стала працювати Верховна Рада УРСР. За цю роботу 1940 В. Заболотний призначений головним архітектором м. Києва і 1941 удостоєний Сталінської премії першого ступеня. За малюнками В. Заболотного скульптор І. С. Зноба (1903–1990; тепер Україна) створив чотири бронзові скульптурні групи для головного фасаду. Під час німецької окупації м. Києва 1941–1943 їх демонтовано, вивезено до Німеччини і втрачено.
1945–1947 будівлю реставровано і центральний купол зроблено вищим на 1 м. 1948 за проектом В. Заболотного і Н. Чмутіної до північно-західного паркового фасаду добудовано підковоподібний у плані об’єм для розміщення додаткових робочих кімнат. За рахунок прибудови утворився внутрішній дворик. 1985 під керівництвом Н. Чмутіної виконано реставрацію і реконструкцію будівлі. 1988–1989 на окремих постаментах перед головним південно-східним фасадом установлено відлиті з бронзи чотири скульптурні групи, які в стилістиці, властивій соцреалізму, зображують основні соціальні групи «радянського народу» (робітники, селяни, наукова і творча інтелігенція). Їх виконав скульптор В. Зноба взамін витворів свого батька, втрачених під час Другої світової війни.
В будівлі працює Верховна Рада України. 24.08.1991 тут ухвалено Акт проголошення незалежності України 1991, а 26.06.1996 — Конституцію України. Протягом 2001–2014 на фасадах та в інтер'єрах будівлі поступово демонтовано різноманітну комуністичну символіку, частину якої замінили державною (зображення Державного герба України на фасадах).
Характеристика
Будинок триповерховий з підвалом, у плані прямокутний у первісній частині, з дугоподібною прибудовою, симетричний. Вирішений як єдиний монументальний об’єм, без флігелів чи додаткових корпусів. Головним засобом виразності є великий, на всю висоту фасадів, стилізований коринфський ордер, колони й пілястри якого спираються на невисокий стилобат і несуть антаблемент із глухими парапетами, які закривають конструкції плоского даху. У центрі будинку над залом засідань підноситься скляний ребристий сферичний купол із флагштоком нагорі, на якому майорить державний прапор.
Стіни муровано з керамічних блоків, усередині й зовні потиньковано (див. Тиньк), перекриття монолітні залізобетонні (див. Залізобетон) й сталеві (див. Сталь). Для оздоблення застосовано різноманітні природні й штучні будівельні матеріали. Звернений до площі Конституції головний південно-східний фасад вирішений особливо урочисто: фланкований двома ризалітами, з шестиколонним портиком. До трьох дверей парадного входу ведуть гранітні сходи. Перед ризалітами попарно встановлені чотири скульптурні групи. На бічному фасаді на вулиці М. Грушевського ордер застосовано у вигляді колон, що на три чверті виступають із площини стіни. Ризаліти, які містять внутрішні сходи, підкреслено вертикальними заскленими смугами. Фасади вирішено у світлих тонах завдяки застосуванню світлого теразитового тиньку й світло-сірого кольору граніту, яким облицьовано стіни першого поверху. З цим контрастує темний цоколь з полірованого лабрадориту.
Інтер’єр вирішено досить гармонійно, оскільки в ньому все до найдрібніших деталей виконано за авторським проектом В. Заболотного з залученням його учнів (Н. Чмутіна). Застосовано високоякісний тиньк, різні види природного й штучного мармуру, цінні породи дерева, нікельований метал, мідь, бронза, інкрустація, кольорове скло, різьблення по дереву та гіпсу, орнаментальний і сюжетний живопис, різнобарвне пофарбування. Під керівництвом автора виготовлено люстри, меблі, розмальовано плафони тощо. Композиційним центром є розташований на другому поверсі восьмикутний у плані двосвітний сесійний зал на 1 300 місць. Його перекрито освітлювальним плафоном і скляним куполом, що забезпечує природне освітлення. У темний час доби освітлений ізсередини купол надає будівлі особливої привабливості. Кришталева люстра в центрі залу за формою нагадує стилізований соняшник — поширений мотив в українському народному мистецтві. Підвищені трибуни для президії, партер із секторною системою розміщення місць, ложі й балкон для преси і гостей на рівні третього поверху забезпечують оптимальне функціонування залу. Дубові двері головного входу до сесійного залу В. Заболотний виготовив особисто, за власним проектом. Вестибюль головного входу парадними сходами поєднано з кулуарами і фоє другого поверху. Їх прикрашають пристінні мармурові колони коринфського ордера. Інтер’єри вестибюля і сходів мають спільний плафон, прикрашений живописною композицією «Квітуча Україна» авторства ленінградських художників В. С. Щербакова (1880–1957) і Б. В. Щербакова (1916–1995; обидва – тепер Російська Федерація). Під сесійним залом на першому поверсі містяться кінозал, фоє та службові приміщення. Значну мистецьку цінність має інтер’єр фоє третього поверху з колонадою і кесонованою (див. Кесон) стелею. Декоративне оздоблення інтер’єрів органічно поєднує стилістику значно модернізованого неокласицизму з українськими мотивами декоративно-ужиткового мистецтва.
Значення
Будинок Верховної Ради України є одним із найкращих архітектурних витворів радянської доби не тільки в Україні, а й у колишньому СРСР. Він поєднує значно модернізовану неокласицистичну стилістику з традиціями української архітектури, великим знавцем яких був автор будівлі В. Заболотний.
Додатково
Художник К. Трохименко, роздивляючись 1936 проект В. Заболотного, зауважив йому, що центральний купол будівлі, яким автор так пишається, «можна буде побачити тільки з аероплана», оскільки з прилеглих вулиць людям його не буде видно. Архітектор на це образився, але зведена будівля засвідчила, що К. Трохименко мав рацію.
Будівлю запроектовано і споруджено тільки як зал засідань ВУЦВК, а всі робочі приміщення цього органу влади мали розміститися поряд у Маріїнському палаці. Для цього архітектори О. В. Лінецький (1884–1953; тепер Україна) і Г. А. Благодатний (1910–1979; тепер Україна) 1936 опрацювали проект надбудови усіх корпусів палацу, проте його відхилив голова Ради Народних Комісарів УРСР П. Любченко.
Цитата
«Верховна Рада УССР, архіт. В. Заболотного, не зла композиція монументальних мас, з клясичною колонадою прокоринтського ордену та іншими частинами холодного і чужого «петербурзького ампіру». Більш своєрідного характеру внутрішня декорація, при чім вестибюль не без впливу вестибюлю будинку Полтавського Земства В. Кричевського. Античні ордени, капітелі, фризи та інше тут «українізовані» в той спосіб, що ціла декоративна частина виконана в стилізованому українському орнаменті. Самі по собі ці ліплені орнаменти відзначаються високим мистецьким рівнем (архіт. Є. Наконечний і Н. Чмутіна), але їх примінення до клясичних форм не все органічне, часто невдале і взагалі виглядає як спізніле епігонство.»
Цит. за: Січинський В. Історія українського мистецтва: Архітектура. Нью-Йорк : Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, 1956. Т. І. С. 165.
Література
- Грачова Л. Будинок Верховної Ради УРСР // Звід пам’яток історії та культури України: Енциклопедичне видання: У 28 т. / Київ. Кн. 1. Ч. 1. Київ : Головна редакція Зводу пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана, 1999. С. 333-334.
- Кілессо С. Будинок Верховної Ради України // Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 4-5.
- Історія української архітектури / Ю. Асєєв, В. Вечерський, О. Годованюк та ін.; за ред. В. Тимофієнка. Київ : Техніка, 2003. С. 438-440.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Верховної Ради України будинок у Києві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Верховної Ради України будинок у Києві (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.01.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
