Парламент
Парла́мент (англ. parliament, від фр. parler — говорити) — інститут демократичного врядування, найвищий колегіальний виборний (повністю або частково) законодавчий представницький орган влади державної, що працює на постійній основі.
З огляду на мовні та історичні відмінності у різних країнах назви парламентів відрізняються: народні збори, національні збори, законодавчі збори (асамблея), державні збори, верховна рада, сейм, кортеси, конгрес, меджліс, федеральні збори, бундестаг, риксдаг (Швеція), фолькетинг (Данія), альтинг (Ісландія (держава)), стортинг (Норвегія) тощо.
Зміст
Історична довідка
Прототипи парламенту на зразок народних зборів та ради старійшин (сенату) існували у Греції Давній та Римі Стародавньому. Однак історію становлення парламенту як центрального інституту демократичного врядування пов’язують із Англією. 1295 король Едуард І скликав королівську раду, на якій уперше (крім аристократії та духовенства) були присутні вибрані представники громад (міст і графств). Ця рада стала зразком для майбутніх парламентів, отримала назву «парламент-зразок» (Model Parliament).
Представники аристократії та громад від 1352 засідають окремо, відповідно у Палаті Лордів і Палаті Громад. Біль про права 1689 за Палатою громад закріпив верховенство в галузі законотворчості. Відтоді саме ця палата як виразник інтересів усього суспільства має найширші повноваження щодо ухвалення законів, затвердження бюджету та контролю уряду, тобто виконує ті функції, що є основою сучасної парламентської діяльності.
Парламенти існують майже в усіх країнах світу. При демократіях вони є головними аренами політичних дискусій та відіграють ключову роль у прийнятті загальносуспільних рішень (законів), при авторитарних і тоталітарних режимах наявність цих органів є формальністю, що є «демократичним фасадом» та інструментом легалізації рішень владної верхівки.
Характеристика
Парламенти бувають одно-, дво-, інколи — трипалатними (колишні трипалатні парламенти ПАР, Тайваню, союзних республік Югославії). Більшість парламентів двопалатні. Це зумовлено історичною традицією станового представництва на перших етапах їхнього функціонування, необхідністю представлення земель (територій) у федеративних державах, необхідністю представлення інтересів особливих груп населення, політичними та інституційними мотивами, пов’язаними з прагненням забезпечити стабільність управлінської системи, підвищити якість законодавчих актів, нейтралізувати популістські та радикальні рішення. У двопалатних парламентах нижня палата виконує основні функції законодавчої гілки влади. Верхня палата здійснює коригуючий вплив: блокує рішення, вносить поправки, відтягує прийняття рішень у часі.
Депутатів однопалатних парламентів і нижніх палат двопалатних обирають шляхом прямих, загальних, вільних і таємних виборів на термін від двох (США) до шести (Ліван) років. Депутати верхньої палати можуть обиратися на прямих виборах, делегуватися суб’єктами федерації, призначатися главою держави чи іншими уповноваженими особами, отримувати мандати на правах спадковості чи за посадою. Окремі країни поєднують декілька підходів до формування верхньої палати (Велика Британія, Бельгія).
Структура
Структурну основу парламенту складають фракції, депутатські групи та комітети (комісії). Законодавчі органи усіх демократичних країн є багатопартійними. Депутати від партій формують фракції. Партійні фракції впливають на формування порядку денного роботи парламенту, проходження проектів законів через засідання пленарні; вони визначають персональний склад керівних органів та спеціальних комісій. Для реалізації спільних інтересів депутатів створюють також депутатські групи, характерні для парламентів, що обираються за мажоритарною виборчою системою.
Важливими в парламенті є також комітети. Їхня роль полягає у попередньому розгляді проектів законів, здійсненні контролю за діяльністю міністерств або підрозділів уряду. На відміну від партійних фракцій, комітети створюють за тематичними напрямками: бюджетний, правовий, закордонних справ тощо. До їхнього складу належать представники різних фракцій і депутатських груп здебільшого на засадах пропорційного представництва. Комітети можуть бути постійними або тимчасовими.
Функції
Залежно від форми державного правління функції парламентів відрізняються у різних країнах. Ця відмінність полягає у впливі на виконавчу гілку влади. У парламентських республіках вони безпосередньо беруть участь у формуванні уряду, тоді як у президентських їхня роль обмежується тільки контролем за діяльністю уряду, підпорядкованого президенту. Незалежно від форми правління усі парламенти демократичних країн виконують функції представництва інтересів громадян, видання законів, забезпечення підзвітності влади перед народом, встановлення податків і розподілу публічних ресурсів (затвердження бюджету). Парламенти є ключовими форумами, де висвітлюють суспільні проблеми та обґрунтовують шляхи їхнього вирішення, визначають ціннісні орієнтири внутрішньої політики та зовнішньої політики.
Місце і роль парламентів у житті суспільства, крім форми правління, визначають особливості партійної системи (кількість партій, їхній ідеологічний спектр, особливості взаємодії), виборчого законодавства, політичних традицій, а також розвиток інститутів громадянського суспільства (засобів масової інформації, громадських організацій, груп тиску та представництва інтересів, організацій виборців).
Стаття 75 Конституції України визначає, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є Парламент — Верховна Рада України.
Література
- Шаповал В. М. Зарубіжний парламентаризм. Київ : Основи, 1993. 143 с.
- Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. Київ : Програма Л, 1995. 136 с.
- Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. Чернівці : Рута, 1998. 484 с.
- Шаповал В. М., Борденюк В. Ш., Журавльова Г. С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні. Київ : Українська академія друкарства, 2000. 216 с.
- Сміт Дж. Роль законодавчої влади в ліберальнодемократичних суспільствах / Пер. з англ. Р. Ткачук. Харків : Центр освітніх ініциатив, 2001. 101 с.
- Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір. Львів : Тріада плюс, 2004. 392 с.
- Чиркин В. Е. Публичная власть. Москва : Юристъ, 2005. 174 с.
- Парламентаризм в Центрально-Східній Європі: історія, національні особливості, сучасні тенденції / Редкол.: Ю. Л. Бошицький, М. Р. Литвин, І. Я. Соляр. Київ : Ліра-К, 2015. 191 с.
- Хмелько І. С., Бруслик О. Ю., Євсєєв О. П. та ін. Сучасний парламентаризм: український та світовий виміри. Харків : Юрайт, 2018. 197 с.
- Гошовська В. А., Васильченко О. Ю., Газізов М. М. та ін. Парламентаризм. 2-ге вид., допов. й розшир. Київ : Національна академія державного управління при Президентові України, 2019. 702 с.
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.01.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
