Англія
А́нглія (англ. England, лат. Anglia) — адміністративно-політична частина Великої Британії. Найбільша за площею країна серед інших у складі Сполученого Королівства. В історичному минулому (до 1707) — держава в Європі (див. Англія, Королівство Англія). Назву «Англія» часто вживають для позначення держави Велика Британія або острова Велика Британія, що не зовсім точно.
|
Англія (England) | |
|---|---|
| Тип | адміністративно-політична частина |
| Адміністративний центр | Лондон |
| Країна | Велика Британія |
| Площа (кв. км) | 130279 |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 55300 |
| Густота населення (осіб на кв.км) | 424 |
| Адміністративні кордони | Вельс, Шотландія |
| Міжнародні кордони | Франція |
Зміст
Географічне положення
Англія займає південну й середню частини острова Велика Британія та прилеглі невеликі острови (Вайт, Шеппі, архіпелаг Сіллі).
Площа — 130 279 км² (понад 53,5 % території Великої Британії).
На суходолі межує з двома іншими частинами Сполученого Королівства — Вельсом на заході й Шотландією на півночі. Омивається водами Атлантичного океану: на заході — Ірландським морем, на сході — Північним морем, на південному заході — відкритим океаном.
Від Франції Англію відділяють протоки Па-де-Кале (Дуврська) і Ла-Манш (Англійський канал). Ширина протоки Па-де-Кале в найвужчій частині — 35 км.
Історична довідка
Від 9–8 ст. до н. е. Британські острови заселяли кельтські племена та, ймовірно, ібери. Найбільшою етнічною групою серед кельтів були, очевидно, брити, тому острови названі Британськими. Брити займалися переважно землеробством, тваринництвом, виплавляли залізо з лімоніту, виробляли тканини, посуд, зброю. Значний вплив на подальшу історію Англії мала Римська імперія. Римські легіони висаджувалися на острові і воювали з бритами за імператора Юлія Цезаря (1 ст. до н. е.). Підкорення Англії римлянами відбулося під час правління імператора Клавдія 43 н. е. У 80-ті (за часів правління губернатора Агріколи) уся територія Англії була завойована римлянами, які залишалися тут ще близько 350 років. До Англії постійно вторгалися сакси, англи, юти та фризи — германомовні народи тогочасної континентальної Європи. У 5–6 ст. сакси опанували велику частину південного сходу Англії, зокрема район сучасного м. Лондона, англи і юти — східне й південне узбережжя острова. У 7–9 ст. утворено 7 великих королівств: Вессекс, Ессекс, Кент, Мерсія, Нортумбрія, Сассекс, Східна Англія. Період так званої гептархії (семикоролів’я) тривав до захоплення значних територій Англії данцями 850.
1066 до Англії з континенту (тепер територія Північної Франції) вторглося військо норманів, яке очолював Вільгельм І Завойовник. Він здолав опір англосаксонців, але фактично спустошив центральну й північну частини країни; збудував низку добре укріплених замків, зосередив у своїх руках державну й судову владу, встановив контроль над церквою. Королі Нормандської династії правили Англією до 1154, потім влада перейшла до династії Плантагенетів (до 1413). У цей період англійська знать розмовляла французькою мовою, королі Англії вважалися васалами французького монарха, але могли претендувати й на французький трон. Це призвело до погіршення відносин із Францією.
Розпочалася Столітня війна 1337–1453, яка тривала 116 років (з перервами). Боротьба почалася через претензії Едуарда ІІІ на французький престол. Спочатку англійці здобули перемогу в низці визначних битв і полонили французького короля в битві при Пуатьє 1356. Англійський король Генріх V підпорядкував половину французького королівства, уклав так званий Договір у Труа (1420), за яким мав приєднати всю Францію до Англії. Після реформи французької армії та росту симпатій до французьких королів у Гасконії та Нормандії англійці зазнавали нищівних поразок, зокрема в битві за Кастільйоні (1453). Того ж року відбулася капітуляція м. Бордо.
В Англії почався міжусобний конфлікт між династіями Ланкастерів та Йорків, відомий як Червоної та Білої троянд війна 1455–1485, після чого престол посіли Тюдори. За правління династії Англія стала багатою та сильною європейською державою. Тюдори сприяли розвитку мореплавства й торгівлі, створили сильний військово-морський флот. Король Генріх VIII розірвав відносини з Католицькою церквою і був проголошений главою Англіканської церкви. 1585 розпочалася англо-іспанська війна. У ній Англія домоглася визнання широких прав у торгівлі та користуванні морськими портами.
Виснажливі війни призвели до чергової економічної кризи, до якої за правління короля Карла І додалася ще політична та загострення відносин із Шотландією. Унаслідок цього в Англії почалися громадянські війни (1642–1646, 1648–1649 та 1649–1951) між роялістами (кавалерами), що підтримували короля, та парламентаристами. На боці останніх воював О. Кромвель який, створивши так звану армію нового зразка, остаточно переміг роялістів і придушив повстання в Шотландії та Ірландії. 1653 проголошений довічним лордом-протектором. Карла І страчено. Фактично до смерті О. Кромвеля в 1658 Англія була республікою.
Наступного року за реставрації монархії трон посіла династія Стюартів. Унаслідок Славної революції 1688 влада перейшла до Вільгельма Оранського, правителя Нідерландів, який узяв ім’я Вільгельма ІІІ Оранського. У 1689 було ухвалено Білль про права 1689, який гарантував основні громадянські свободи, та Акт про віротерпимість; відбувся перехід від абсолютної монархії до конституційної. Крім того, Вільгельм ІІІ Оранський, здолавши військовий опір католицьких громад Шотландії та Ірландії, остаточно звільнив Англію від впливу Католицької церкви.
1707 ухвалено Акт про унію, за яким Англія і Шотландія об’єдналися в Королівство Великої Британії. Настав період політичної стабільності та економічного зростання. Подальшу історію Англії заведено розглядати як історію частини Великої Британії.
Природа
Геологічна будова. Рельєф. Корисні копалини
Основу території Англії становлять такі тектонічні одиниці: масив Мідленда на неопротерозойському складчастому фундаменті; Ірландсько-Шотландський та Лондонсько-Брабантський пояси каледонської складчастості; герцинський складчастий пояс Південно-Західної Англії та Вельса (до нього належить західна частина півострова Корнуолл). Неопротерозойський і каледонський складчастий фундамент перекритий потужною товщею осадових порід верхнього палеозою, мезозою та кайнозою, що залягають моноклінально. Герцинські споруди Корнуоллу — потужна флішева товща, прорвана гранітними інтрузіями. У плейстоцені під час максимального зледеніння вся територія Англії (майже до річки Темзи) була вкрита льодовиками, після яких залишилися моренні утворення, а на півдні — флювіогляціальні відклади.
Геоморфологічно Англія поділяється на північний регіон, де переважають гори й височини, та південний, де поширені низовини та горбисті куестові рівнини. Корнуолл має різко розчленований рельєф, над яким височіє вирівняне структурне плато Дартмур (600 м). На півночі в меридіональному напрямку простягаються Пеннінські гори, які відокремлюють Ланкаширську низовину на заході від Йоркширської на сході. Пенніни — низькі гори, середня висота до 700 м, найвища точка — гора Крос-Фел (893 м). До Пеннінських гір на заході прилягає невеликий гірський масив Камберленд або Озерний край, що має куполоподібну форму та радіальний малюнок гідрографічної мережі, найвища точка — гора Скофел-Пайк (978 м). Тут наявні льодовикові форми рельєфу й багато озер. Східна й Південна Англія переважно мають рівнинний характер. Типовим є чергування плоских понижень із невисокими куестовими грядами та горбами. Куести складені вапняками та крейдою, пониження — нашаруванням глин, пісків та інших пухких порід кайнозою.
Упродовж століть основною корисною копалиною Англії було вугілля кам’яне. Вугільні поклади пристосовані до 1200–1500-метрової дислокованої товщі відкладів карбону. Основними вугільними басейнами в Англії були Південно-Йоркширський, Ланкаширський, Нортумберлендський і Даремський, менші родовища розроблялися в Камберленді, Північному Стаффордширі, біля м. Бристоля. 1960 в Англії було розташовано близько 750 вугільних шахт — більш як половина всіх шахт Великої Британії. Запаси вугілля поступово вичерпувалися, а його собівартість постійно зростала. У 1980-х близько 95 % шахт в Англії були закриті. На півострові Корнуолл до середини 20 ст. інтенсивно розробляли середні та малі родовища олова, свинцю, вольфраму, арсенопіриту. Олов’яна шахта в Саут-Крофті діяла до 1998. Зараз на Корнуоллі добувають лише каоліни. До 19 ст. у різних районах Англії видобували так звану болотну залізну руду. Є родовища гірничохімічної та будівельної сировини.
Нині до основних джерел мінеральних ресурсів Англії належать великі родовища нафти й газу на шельфі Північного моря. Хоча частина їх виснажена, біля берегів Англії (за британським районуванням, центральний та південний сектори моря) підтверджені запаси нафти становлять близько 80 млн т, природного газу — понад 190 млрд м3, що порівняно менше, ніж у шотландському секторі.
Клімат
Клімат помірний морський. Формується під впливом Північно-Атлантичної течії та інтенсивної циклонічної циркуляції. Літо вологе, помірно тепле. Денні температури липня від +17,5 °С на півночі Англії до +21 °С у містах на узбережжі протоки Ла-Маншу. Восени та взимку погода мінлива, туман змінюється дощами й сильним вітром. Взимку температура рідко падає нижче за 0 °С. Пересічна температура січня від +2 °С на півночі до +4,5 °С на півдні Англії. Внаслідок вторгнення арктичного повітря з північного сходу температура може ненадовго знизитися до -10 °С. На тиждень може утворитися сніговий покрив.
Опади розподіляються по території нерівномірно: на західних схилах гір — 1200–2200 мм/рік, у Мідлендсі — 700 мм/рік, на південному сході Англії — близько 625 мм/рік. Типова для Англії хмарна погода, яка тримається більшу частину року, пов’язана з частим проходженням циклонів.
Внутрішні води
Острів Велика Британія має невелику ширину і складні контури, тому всі річки незначної довжини. Серед найдовших річок — Северн (354 км), що бере початок у Кембрійських горах і впадає в Бристольську затоку, і Темза (346 км), що тече рівнинами Південної Англії і впадає в Північне море.
Інші річки: Трент, Уз, Тайн. Естуарій Гамбер (гирло річок Трент і Грейт-Уз), естуарії річок Темзи, Северн, Мерсі утворилися внаслідок тектонічного опускання гирлових ділянок долин і були штучно поглиблені для улаштування морських портів.
Порти, судноплавні річки та промислові центри Англії сполучені системою каналів, які до початку 20 ст. мали транспортне значення.
Ґрунти
Ґрунти на території Англії дерново-карбонатні, дерново-підзолисті, часто кислі, на підвищеннях — бурі лісові, у низовинах — алювіальні. Є багато торфовищ.
Рослинний і тваринний світ
Уся територія Англії первісно знаходилася в зоні лісів. Однак з часом її майже повністю знеліснено, тому нині ліси займають менше як 5 % території (разом із вторинними).
З деревних порід поширені дуб, в’яз, береза, бук, з чагарників — глід, ліщина, бересклет, у долинах річок — верба біла, у горах (понад 600 м) — зарості ялівцю. На сході Англії збереглися ділянки первинних лісів із дуба англійського. Значно більші площі займають зелені протягом усього року злаково-різнотравні луки, у пониззях рельєфу — сфагнові болота. Для Англії типові ландшафти вересковищ із трав’янистою рослинністю і чагарниками, серед яких верес звичайний, пухівки, водянки, улекс.
Інтенсивне господарське освоєння території та полювання негативно позначалися на фауні Англії. Налічують до 70 видів ссавців, що живуть на суші та у воді, з них 13 інтродуковані. У заповідниках охороняються благородний, плямистий та водяний олень, козуля, лисиця, борсук. Орнітофауна також збіднена, типові види птахів — вільшанка, качка, чайки, припутень із родини Голубових, у горах — куріпка. Утім, під національні парки виділено майже 10 % території Англії. Серед найвідоміших — Пік-Дистрикт, Лейк-Дистрикт, Норт-Йорк-Мурс, Дартмур.
Населення
Згідно з даними Національного офісу статистики Великої Британії, загальна чисельність населення — близько 55,3 млн осіб. (2018).
Показники народжуваності —12,17 ‰, смертності — 9,35 ‰. Середня тривалість життя — 80,5 років.
Вікова структура населення (2018): до 18 років — 18,9 %, 18–65 років — 62,9 %, 65 років і більше — 18,2 %.
За порівняно невеликого коефіцієнта природного приросту, населення Англії переважно зростає за рахунок імміграції. У 20 ст. тут здебільшого облаштовувалися мешканці колишніх британських колоній. Нині великий потік іммігрантів і з інших частин світу. 80,5 % населення Англії має британське походження, водночас англійці переважають за чисельністю шотландців, ірландців, валлійців і корнців.
Серед національних меншин найбільше представників африканських національностей — 10,1 %; поляки становлять 1,5 %, вихідці з Індії — 1,5 %, з Пакистану — 1,0 %, з Бангладеш — 0,4 %, англосакси з Південно-Африканської Республіки, Сполучених Штатів Америки та Австралії — 0,7 %, румуни — 0,7 %, італійці — 0,4 %, китайці — 0,4 % населення Англії тощо (Національний офіс статистики, 2018).
Середня густота населення — 424 особи/км2. Однак розселення по території Англії нерівномірне — найбільша концентрація в районі Великого Лондона (5280 осіб/км2), Мідлендсі, обабіч Пеннінських гір, а також в агломерації Ньюкасл — Сандерленд — Мідлсбро. Найменш заселені райони — Північна, Північно-Західна Англія та півострів Корнуолл. Рівень урбанізації — високий: у містах проживає близько 85 % населення.
Господарство
Промисловість
В епоху промислової революції і протягом наступних етапів трансформації промислове виробництво Англії вважалося одним із найпотужніших у світі. Тут були винайдені та широко впроваджені парові машини, прядильна машина, сталеплавильні печі Бессемера й Томаса, паротяг.
У 20 ст. були розвинуті вуглевидобувна, металургійна, хімічна, текстильна промисловість і майже всі галузі машинобудування. Політика уряду, спрямована на подолання системної кризи в економіці Англії 1960–1970-х, передбачала широку приватизацію підприємств, що призвело до закриття 1975–1989 вугільних шахт, металургійних комбінатів, судноверфей, заводів важкого машинобудування. Текстильні заводи, насамперед Великого Манчестера, не могли конкурувати з дешевим виробництвом в Азії. У великих промислових центрах (Манчестері, Бірмінгемі, Лідсі, Гартлпулі, Вулвергемптоні, а особливо в Шеффілді) зростала соціальна напруга. Її зниженню сприяли дії уряду М. Тетчер — реформа енергетики, розвиток автомобілебудування, електроніки, фармацевтики та побутової хімії, стимулювання малого й середнього бізнесу.
У промисловості Англії загалом зайнято лише 9 % працівників, вищі показники в Західному та Східному Мідлендсі — 11,6 % і 12,6 % відповідно (2017). Розвинене транспортне машинобудування. Щорічно виробляють 1,6 млн автомобілів (2017) на заводах у містах Соліхалл («Ленд Ровер» («Land Rover»), Оксфорд («Міні» («Mini»), Свіндон («Гонда» («Honda»), Сандерленд («Ніссан» («Nissan») тощо. Розвинена аерокосмічна промисловість — виробництво авіадвигунів і вузлів цивільних авіалайнерів (у містах Дербі, Ковентрі, Бристоль тощо), а також військових літаків (Вортон, Самлсбері) і гелікоптерів. Центри залізничного машинобудування — міста Дербі, Ньютон-Айкліф, Бірмінгем.
У минулому Англія вважалася найзначнішим у світі виробником морських суден. Нині 3/4 судноверфей закриті, проте будівництво військових кораблів і підводних човнів триває. Міста Фалмут, Мідлсбро та Геббурн залишаються важливими центрами судноремонту.
Найбільші підприємства енергетичного машинобудування (у містах Ковентрі, Манчестері, Престоні, а також Редхіллі у графстві Стаффордшир) — у структурі корпорації «Дженерал Електрік» («General Electric»).
Виробництво електроніки найбільше зосереджено в Кембриджському кластері, Великому Манчестері, містах Оксфорд, Редінг. Розвинена хімічна промисловість.
Один із найбільших кластерів нафтохімії, хімії полімерів та виробництва мінеральних добрив Європи — у містах Стоктон-он-Тіз, Біллінгемі тощо; виробництво пластиків — у містах Бірмінгемі, Лестері. Розвинені галузі побутової хімії, фармацевтики (підприємства в передмістях Лондона, Лідсі).
Вагоме значення має харчова промисловість — рибна, кондитерська, пивоварна, а також виробництво алкогольних та неалкогольних напоїв, бакалійних виробів.
Енергетичний сектор виключно важливий для економіки Англії. Нині енергетика базується на видобутку нафти й газу з родовищ на шельфі Північного моря. Серед найбільших ТЕС, що працюють на вугіллі — Дракс, Дідкот, Раткліф. В Англії знаходяться 5 АЕС, зокрема найновіша у Великій Британії «Сайзвел Бі» (1250 МВт) та «Дандженес Бі». На суходолі та в морі побудовано низку вітрових електростанцій, найпотужнішою є «Лондон-Ерей» (630 МВт), збудована на шельфі неподалік гирла річки Темзи.
Сфера послуг
Головним сектором економіки Англії є сфера послуг. У торгівлі зайнято 12,3 % працівників, у сфері ІТ — 4,6 %, фінансів і страхування — 3,9 %, медіа, реклами та маркетингу — 2,0 %, освіти — 10,5 %, охорони здоров’я — 13,2 % (2019).
Столиця Великої Британії, м. Лондон — один із найважливіших фінансових центрів світу, де розташовані Банк Англії (центральний банк Королівства), Лондонська фондова біржа, Лондонська біржа металів. Окрім того, тут знаходяться штаб-квартири багатьох комерційних та інвестиційних банків: «Ллойдз» («Lloyd’s»), «Барклайз» («Barclays»), «Ейч-ес-бі-сі» («HSBC») та інші, а також брокерські компанії, компанії з управління активами та юридичні фірми. У м. Лондоні розташовані студії відомих дизайнерів, модельєрів, видавництва та медіа організації, зокрема «Бі-бі-сі» («Британська телерадіомовна корпорація»; «ВВС»).
Невиробнича сфера також розвинена в містах Манчестері, Бірмінгемі, Лідсі, Бристолі, хоча значно поступається столичній.
Медицина, охорона здоров’я, медичне страхування — інноваційні сфери економіки, що постійно зростають. Наукові дослідження та прикладні розробки в галузі біології, медицини, фармації зосереджені у кластерах Великого Лондона, Кембриджа, Ноттінгема.
За даними Національної служби статистики (2019), середній рівень безробіття в Англії — 3,6 %, найнижчий — на південному заході та сході — 3,1 %, найвищий — в агломерації Ньюкасл — Сандерленд — Мідлсбро — 5,5 %.
Транспорт
В Англії розвинений автомобільний, залізничний, повітряний та морський транспорт. Загальна протяжність автошляхів становить 304 000 км, залізниць — 11 500 км (2018). Значну роль відіграє приміське залізничне сполучення: до м. Лондона в будні приїздить 581 тис. осіб, до м. Бірмінгема — 44 тис. осіб (2016).
Морський транспорт в Англії зберігає важливу роль у контейнерних перевезення, постачанні вугілля й нафти, обслуговуванні шельфових нафтогазових промислів. Найбільші порти — Грімсбі, Лондон, Саутгемптон, контейнерний термінал — Філікстоу. Найважливіші порти 19–20 ст. — Ліверпуль, Бристоль, Ньюкасл і значною мірою Лондон — втратили своє значення.
В Англії понад 60 аеропортів, регулярні рейси виконуються з двадцяти. Аеропорт Гітроу за 20 км на захід від м. Лондона є найбільшим аеропортом Європи за пасажирообігом (понад 80 млн осіб, 2018). Окрім того, активно працюють аеропорти Ґатвік, Станстед, Лутон, Манчестер, Бірмінгем.
Основний вид міського транспорту — автобус, значну частину маршрутів обслуговують знамениті британські двоповерхові автобуси. Метрополітен функціонує в містах Лондоні (12 ліній, понад 250 станцій), Ліверпулі та графстві Тайн-енд-Вір (міста Ньюкасл, Сандерленд).
Освіта, наука, культура
Система освіти побудована на традиціях, закладених ще у 18–19 ст. За останні десятиріччя її було значно оновлено. Школи поділяються на державні та приватні, з повним циклом середньої освіти та окремо початкові, середні і старші. Досі функціонують приватні школи-пансіони, зокрема для іноземних учнів.
В Англії знаходяться старовинні університети — Оксфордський (засновано 1096) та Кембриджський (засновано 1209). Серед інших відомих закладів вищої освіти — Імперський та Університетський коледжі м. Лондона, Лондонська школа економіки та політичних наук; Даремський, Ланкастерський і Манчестерський університети, Університет Лафборо.
Окрім того, це головні осередки наукової діяльності Англії. Значний обсяг досліджень належить Лабораторії Резерфорда — Еплтона, Національній фізичній лабораторії, Британській геологічній та антарктичній службі, Національному центру океанографії, Інституту безпеки харчування, Лондонському королівському товариству з розвитку знань про природу (діє з 1660). Діяльність Ради з медичних досліджень Сполученого Королівства пов’язана з роботою інститутів молекулярної біології, когнітивної діяльності та головного мозку (м. Кембридж), загальних медичних досліджень, нейробіології (м. Лондон), медичної інженерії (м. Бат) тощо.
Фундаторами літератури, які писали новою англійською мовою (а не староанглійською чи французькою) вважаються Дж. Чосер (1340–1400) та Дж. Вікліф. Найвидатнішим літератором часто називають В. Шекспіра — поета, драматурга, автора сонетів і 38 п’єс, серед яких широко відомі «Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Король Лір» тощо. Знаними англійськими поетами були Дж. Г. Н. Байрон, Т. Гуд, А. Теннісон, прозаїками — Ч. Діккенс, В. Теккерей, Л. Керролл. Широко відомі п’єси Б. Шоу та О. Вайлда, фантаст. романи Г. Веллса, пригодницькі твори Дж. Р. Кіплінга і Т. М. Ріда, детективні романи та оповідання А. К. Дойла та А. Крісті.
Найвизначнішими митцями вважаються Дж. М. В. Тернер, Дж. Мілле, А. Г’юз і Е. Пойнтер. Серед сучасних художників — Д. Хокні, Т. Емін, Бенксі (справжнє ім’я — Р. Бенкс).
Англійська класична музика розвивалася з 16 ст. Найвідоміші композитори Англії працювали в середині 19 — у 20 ст., серед яких Е. В. Елгар, Р. Воан-Вільямс, А. Салліван. Нині популярна рок- і поп-музика. Низка англійських виконавців і гуртів здобули популярність за межами Великої Британії, зокрема в США, а також у неангломовних країнах.
Архітектура
В Англії багато пам’яток епохи Середньовіччя та Нового часу, які за стилем схожі на італійські та французькі взірці. Серед відомих суто англійських стилів архітектури — тюдорівський, георгіанський та вікторіанський (названі відповідно до історичних періодів).
Символами м. Лондона зокрема та Англії загалом є Лондонський Тауер, Вестмінстерський палац із годинниковою вежею Біг Бен, Тауерський міст, Букінгемський палац. Також відомі Бодіамський та Віндзорський замки, замок Говард, Йоркський, Кентерберійський, Лінкольнський собори. Історичні спорудження м. Лондона та інших великих міст поєднуються з архітектурними ансамблями, створеними у стилі постмодернізму, раннього та пізнього хай-теку архітекторами Р. Роджерсом, Дж. Стерлінгом, Н. Фостером та іншими.
Спорт
Частиною традиційного укладу англійської аристократії та середнього класу є спорт. До середини 20 ст. ним займалися майже виключно чоловіки. В англійських університетах культивували веслування академічне та крикет, пізніше — футбол. Серед робітників було популярним регбі, на флоті — бокс, аристократи віддавали перевагу поло, гольфу й тенісу. Нині найбільш розвинені теніс, веслування, крикет і регбі. Щовесни від 1856 на річці Темзі (м. Лондон) відбуваються традиційні перегони човнів-вісімок, де змагаються команди Оксфордського та Кембриджського університетів — через це вид спорту називається академічним веслуванням.
Англію вважають батьківщиною футболу. У середині 19 ст. у Кембриджському університеті були розроблені перші офіційні правила сучасного футболу. Найперший у світі футбольний клуб був заснований у м. Шеффілді (1857).
Зараз в Англії зареєстровано понад 10 тис. професійних і аматорських футбольних клубів. Найсильніші професійні клуби змагаються в турнірі Прем’єр-ліги Англії. Під егідою Англійської футбольної ліги (утворено 1888) також проводяться турніри на Кубок Англії та в нижчих футбольних лігах.
Другий за популярністю вид спорту в сучасній Англії — теніс, ним займаються понад 2 млн осіб. Від 1877 у передмісті Лондона проводиться Вімблдонський турнір, який є одним із найпрестижніших у світі.
З 18 ст. багато англійців, зокрема з аристократичних кіл, захоплюються кінним спортом. Серед найвідоміших змагань, які відвідують десятки тисяч глядачів — королівські перегони в м. Аскот, «Епсом Дербі», Великі національні кінні перегони.
Вихідці з Африки та Вест-Індії формують основу національних команд із легкої атлетики.
Популярні також плавання, гольф, вітрильний спорт, автоспорт.
Література
- Страны и народы. Зарубежная Европа. Западная Европа / Отв. ред. В. П. Максаковский. Москва : Мысль, 1979. 382 с.
- Goudie A. The Landforms of England and Wales. Oxford : Blackwell, 1993. 408 p.
- Hardill I., Graham D., Kofman E. Human Geography of the UK: An Introduction. London : Routledge, 2001. 304 p.
- Бабарика С., Бойко И., Джулай Д. и др. Бей-беги. История английского футбола. Киев : Украинский Медиа Холдинг, 2010. 384 с.
- Vasconcelos R., Reis-Santos P., Costa M. et al Connectivity between Estuaries and Marine Environment: Integrating Metrics to Asess Estuarine Nursery Function // Ecological Indicators. 2011. Vol. 11. P. 1123–1133.
- Удовенко О. Ю. Неоконсерватизм як актуальна проблема на прикладі Великої Британії за часів урядів Маргарет Тетчер // Наука. Релігія. Суспільство. 2013. № 1. С. 62–64.
- Bailey D., De Propris L. Manufacturing Reshoring and its Limits: the UK Automotive Case // Cambridge Journal of Regions, Economy and Society. 2014. Vol. 7 (3). P. 379–395.
- Transport Statistics Great Britain 2018. London : Department for Transport, 2018. 31 p.
- Regional Labour Market Statistics in the UK: November 2019. Newport : Office for National Statistics, 2019. 22 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістов М. В., Нагірна В. П. Англія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Англія (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
