Багатопартійність
Багатопарті́йність — спосіб організації політичного процесу в державах із демократичним режимом і відповідним типом політичної системи.
Форма взаємовідносин між політичними партіями, коли місця в парламенті розподіляють між трьома й більше партіями, уряд формується на коаліційній основі.
Багатопартійність — форма суспільного управління, вироблена людською цивілізацією, за якої боротьба кількох політичних партій за владу виступає як механізм використання розходжень інтересів з метою суспільного прогресу.
Зміст
Характеристика
Багатопартійність виникає на засадах розвиненої соціальної структури, зрілості політичних інтересів і плюралізму політичних ідей. Економічною передумовою появи багатопартійності є ринкове господарство, що функціонує на засадах змішаної форми власності; соціальною — диференціація соціальна й стратифікація суспільства, наявність і зрілість у ньому різних соціально-політичних інтересів, існування конкуруючих груп; розвиненість громадянського суспільства.
Головна передумова виникнення багатопартійності — процес демократизації політичного життя суспільства. В умовах правової держави і зрілого громадянського суспільства багатопартійність забезпечує конкуренцію в змаганні за владу, циркуляцію владних еліт, що відбувається на виборних засадах.
Класифікація
Історично склалися три типи багатопартійності:
- біпартизм (двопартійна система) — наявність двох провідних партій, які здійснюють почергове перебування при владі (Австралія, Велика Британія, США);
- система «двох із половиною партій», коли жодна з двох найпотужніших партій не може одержати парламентської більшості, внаслідок чого одна з них утворює коаліцію з третьою задля формування уряду (Німеччина, де головними конкурентами на виборах є Християнсько-демократичний союз і соціалісти; тривалий час у ролі третьої партії виступали вільні демократи; після 1998 соціалісти стали правлячою партією, вступивши в коаліцію з «зеленими»);
- поліпартизм — три і більше партій з приблизно однаковою електоральною підтримкою, жодній з яких не вдається здобути більшість у парламенті, у зв’язку з чим формуються урядові коаліції (Бельгія, Італія, Нідерланди, Франція).
Багатопартійність пов’язана з існуючою в державі виборчою системою: найкраще утворенню багатопартійності сприяє пропорційна виборча система, мажоритарна краще відповідає системі біпартизму, змішана веде до розвитку поліпартійності.
Залежно від характеру союзів, що укладаються між партіями, багатопартійність може бути:
1) блоковою, коли близькі за ідеологією політичні партії об’єднуються в блоки і йдуть на вибори зі спільними кандидатами і спільною програмою (наприклад, для Франції характерна двоблоковість, коли на президентські вибори партії йдуть двома блоками — лівим і правим);
2) коаліційною, близькою до поляризованої багатопартійності; жодна з партій не має більшості в парламенті, достатньої для самостійного впливу на склад кабінету міністрів, що формується; тільки союз з іншими партійними фракціями дозволяє сформувати уряд коаліційний.
Залежно від реальної політичної ваги партії й кількості депутатських місць, отриманих нею на виборах, виділяють такі багатопартійні системи:
- системи, засновані на партіях із мажоритарним покликанням — подібна модель партійної системи характеризується тим, що при рівних можливостях, які створюються державою для всіх політичних партій, населення протягом довгого часу віддає перевагу лише одній партії (наприклад, партія Індійського національного конгресу, Ліберально-демократична партія Японії, Соціал-демократична партія Швеції);
- система з домінуючою партією, яка намагається набрати не менше 30 % голосів на виборах, але вимушена шукати союзників для формування уряду;
- система, що спирається на коаліцію міноритарних партій, яка функціонує як і описана вище коаліційна багатопартійність.
Серед недоліків багатопартійності (особливо, коли йдеться про систему поліпартійного типу):
- гостра міжпартійна боротьба, нестабільність;
- маніпулювання свідомістю населення;
- неминучі багатоступінчатість проходження й реалізації соціально-політичних програм і прийняття політичних рішень;
- політиканство й політична скритність, демагогія;
- ускладнення процесу політичного структурування суспільства; за наявності значного бар’єра виборчого ті з них, що не пройшли до парламенту, розпорошують голоси виборців, унаслідок чого законодавчий орган влади не завжди об’єктивно відображає суспільно-політичні інтереси, зберігається проблема відчуження значної кількості політичних партій від влади.
Поширення
Багатопартійна система охоплює зону Атлантичного океану, 4/5 Латинської Америки, 2/3 Південно- та Східно-Азійських країн і лише третину держав Середнього Сходу та Африки.
Значення
Багатопартійність усуває можливість тривалого застою й глибинного переродження. Ротація партій при владі й механізм, що його забезпечує, є важливим чинником динамізму суспільного розвитку демократичних країн. Ця система дозволяє політичним партіям точніше орієнтуватися на інтереси соціальних груп (зокрема й радикальних). Багатопартійна політична система менш стабільна; створені нею уряди також нестійкі, розбіжності між партнерами по коаліції не завжди сприяють створенню ефективного й легітимного уряду.
Додатково
На ґрунті багатопартійності формується механізм максимального залучення громадян до політичного життя, оскільки й опозиційні партії залучаються до процесу прийняття державних рішень.
Залежно від кількості партій, що реально впливають на функціонування державних інститутів та ідеологічної дистанції між ними, Дж. Сарторі розрізняв такі різновиди багатопартійності:
1) партійна система поміркованого (обмеженого) плюралізму, для якої характерне представництво в парламенті декількох (трьох–п’яти) політичних партій, жодна з яких не має більшості мандатів і не може самостійно сформувати уряд; орієнтованість усіх існуючих партій на співробітництво, невеликі ідеологічні відмінності між партіями. Стабільність уряду залежить від того, стабільні (Швейцарія) чи нестабільні (Бельгія, Італія, Нідерланди, Фінляндія) партійні коаліції в парламенті;
2) партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму, для якої характерне представництво в парламенті шести і більше політичних партій, між якими існує значне політичне та ідеологічне розмежування за шкалою «ліві–праві»; відсутність сильних центристських партій; прагнення до укладення недовговічних партійних союзів, які дозволяють формувати уряд, стабільність якого залежить від міцності центристських (урядових) коаліцій; наявність позасистемних опозиційних партій (постсоціалістичні й пострадянські країни);
3) атомізована партійна система, для якої характерне представництво в парламенті багатьох слабко пов’язаних між собою й населенням політичних партій (від тридцяти до двохсот), зокрема й позасистемних, малочисельних і маловпливових (у них відсутні важелі впливу на владу); наявність безвідповідальної опозиції; уряд формується на основі широкої партійної коаліції або на позапартійній основі (характерна для держав, які переживали початок становлення партійної системи, — Білорусь, Російська Федерація, Україна, постсоціалістичні країни Східної Європи наприкінці 20 ст., Болівія, Малайзія).
Багатопартійність сприяє появі феномену «безвідповідальної опозиції» — не маючи можливості прийти у законодавчий орган, дрібні партії можуть роздавати популістські (див. Популізм) обіцянки. Тим самим подібні партії сприяють радикалізації настроїв у суспільстві.
Література
Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій і партійних систем. Львів : Тріада плюс, 2004. 528 с. Шведа Ю. Р. Політичні партії. Львів : Астролябія, 2005. 488 с. Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х — початок 2012 рр.) / За ред. М. Кармазіної. Київ : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса, 2012. 587 с. Меркотан К. Багатопартійності інститут // Денисенко В. М., Сорба О. М., Угрин Л. Я. та ін. Політологія. Львів : Новий Світ — 2000, 2014. С. 46–47.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Багатопартійність // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Багатопартійність (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 17.03.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
