Влада
Вла́да (від грец. κράτος — панування, управління, володіння, володарювання) — можливість і здатність здійснювати волю, чинити вирішальний вплив на діяльність, поведінку й загалом долю людей за допомогою певних засобів (авторитету, права, насильства тощо).
Влада — організаційний аспект і функціонально-специфічне начало втілення вольових рішень (наприклад, політична, економічна, державна, соціальна, духовна, сімейна влада). Влада присутня скрізь, де перебувають усталені об’єднання людей, — у сім’ї, виробничих колективах, різноманітних організаціях, установах і закладах, у державі.
Зміст
Трактування
Складність і багатоаспектність феномена влади обумовлюють різноманітність її визначень. Найчастіше вживані:
- силове, яке трактує владу як панування й примус до підкорення;
- вольове, що розуміє владу як здатність проводити свою волю навіть наперекір опору (М. Вебер);
- влада як вплив, зміст якого полягає в здатності впливати на поведінку інших («влада А над Б є здатністю добиватися того, що Б ніколи не зробив би без впливу А» (Р. Даль);
- телеологічне, відповідно до якого влада — здатність досягти певної мети, отримати намічені результати (Б. Рассел);
- інструменталістське трактує владу як здатність до мобілізації ресурсів для досягнення певних цілей; конфліктне зводить владу до позиції панування, пов’язаного зі здатністю груп і окремих індивідів контролювати механізм розподілу дефіцитних суспільних цінностей;
- структуралістське характеризує владу як особливі відносини між керівником і підлеглим;
- біхевіоралістські трактування розглядають владу як особливий тип поведінки, при якому одні індивіди віддають накази (директиви, розпорядження тощо) іншим, які їм підкоряються;
- психологічні інтерпретації влади, виходячи з її біхевіоралістського трактування, роблять спробу розкрити суб’єктивну мотивацію поведінки, вважають, що витоки влади слід шукати у свідомості й підсвідомості людей;
- системний підхід виходить із продукування влади від соціальної системи і розглядає її як здатність системи забезпечувати виконання її елементами прийнятих зобов’язань, спрямованих на реалізацію колективних цілей;
- К. В. Дойч і Н. Луман трактують владу як засіб соціального спілкування (комунікації), що дозволяє регулювати групові конфлікти і забезпечувати суспільну інтеграцію;
- структурно-функціональні інтерпретації влади розглядають її як властивість соціальної організації, як спосіб самоорганізації людської спільноти, що базується на доцільності розподілу функцій управління й виконання;
- реляціоністські визначення розглядають владу як відносини між двома партнерами, агентами, в яких один із них впливає на іншого, контролює його за допомогою певних засобів.
Характеристика
Серед універсальних характеристик влади (політичної, державної, соціальної) виокремлюють її:
- всезагальність (функціонування в усіх сферах суспільних відносин і політичних процесах);
- легальність (законність влади, її юридична правомірність);
- легітимність (правочинність влади визнається суспільством і міжнародним співтовариством.
Як система відносин між людьми, влада має певну структуру, її компонентами є суб’єкт, об’єкт, засоби (ресурси), підстави і механізм. Поняття «влада» виражає несиметричні відносини у суспільстві, насамперед, керівництво й підпорядкування, які можна досліджувати як відносини суб’єкта (джерело активної предметно-практичної політичної, соціальної тощо діяльності) й об’єкта (виконавець керівних вказівок, розпоряджень).
Залежно від історичних обставин, типу суспільства, сфери життєдіяльності, специфіки соціальної спільності людей та іншими суб’єктами влади можуть виступати окремі особи (найстарша жінка роду, вождь, монарх, диктатор, лідер групи, глава сім’ї тощо), колективні уповноважені (депутати, представники тощо), відповідні групи, організації, установи (держава, соціальні інститути, політичні партії, громадські організації тощо), світове співтовариство.
Ресурси влади
Для розуміння сутності влади та її структури важливим є дослідження ресурсів влади (засобів, використання яких забезпечує вплив суб’єкта на об’єкт влади). Соціолог А. В. Етціоні ресурси влади розділив на:
1) утилітарні —
- матеріальні (зарплата й премії) та інші соціальні блага, пов’язані з повсякденними інтересами людей;
- економічні ресурси, матеріальні цінності, гроші, родючі землі, корисні копалини, техніка тощо;
- соціальні ресурси (здатність підвищення соціального статусу або рангу, місця в соціальній стратифікації);
- культурно-інформаційні ресурси — знання та інформація, а також засоби їх отримання та розповсюдження (інститути науки, освіти, засоби масової комунікації тощо);
2) примусові (силові) ресурси — зброя, інститути фізичного примусу, спеціально підготовлені для цього люди;
3) нормативні ресурси — засоби впливу на внутрішній світ людини, її ціннісні орієнтації й норми поведінки, покликані забезпечити схвалення дій суб’єкта влади, погодження з його вимогами.
Специфічними ресурсами влади є політично-правові (Конституція, закони, програмні документи політичних партій тощо) і демографічний (людина як універсальний ресурс, що створює інші ресурси).
Існує також класифікація ресурсів влади, згідно з якою виділяють:
- інституційні (пов’язані з організаційним і ціннісно-культурним регулюванням);
- позиційні (можливість винагороди і покарання, володіння інформацією, доступ до посадовців, можливість використання підлеглих);
- персональні (індивідуальні знання, здібності, сила волі, переконаність тощо).
Мотиви підпорядкування владі
Підстави влади, які розкривають мотиви підпорядкування об’єкта суб’єктові: нагороді; покаранню; діловому авторитету керівника; інформації; легітимації; переконанню; ідентифікації (переважно емоційного зв’язку суб’єкта й об’єкта влади); звичці до підпорядкування; організаційній екології (свідомому формуванню керівником умов праці співробітника з метою усунення небажаних форм його поведінки, а також впливу на нього).
Джерела
- Канетти Э. Масса и власть / Пер. с нем. Москва : Ad Marginem, 1997. 528 с.
- Toffler A. Powershift: Knowledge, Wealth, and Violence at the Edge of 21st Century. New York : Bantam, 1999. 611 p.
- Луман Н. Власть / Пер. с нем. Москва : Праксис, 2001. 256 с.
- Ницше Ф. Воля к власти. Опыт переоценки всех ценностей / Пер. с нем. Москва : Культурная Революция, 2005. 880 с.
- Russell B. Power: A New Social Analysis. London : Routledge, 2015. 288 p.
Література
- Мшвениерадзе В. В., Кравченко И. И., Осипова Е. В. и др. Власть. Очерки современной политической философии Запада. Москва : Наука, 1989. 328 с.
- Трипольський В. О. Демократія і влада. Київ : Парламентське видавництво, 1999. 176 с.
- Ледяев В. Г. Власть: концептуальный анализ / Ледяев В. Г. Москва : Российская политическая энциклопедия, 2001. 384 с.
- Воронов І. О. Феномен влади: горизонти людського і політичного виміру. Київ : Генеза, 2005. 287 c.
- Пролеєв С. В. Метафізика влади. Київ : Наукова думка, 2005. 324 с.
- Халипов В. Ф. Энциклопедия власти / В. Ф. Халипов. Москва : Академический Проект ; Культура, 2005. 1056 с.
- Дем’яненко Б. Л. Розвиток кратологічних знань в Україні. Корсунь-Шевченківський : ФОП Гавришенко В. М., 2011. 794 с.
- Дем’яненко Б. Влада // Денисенко В. М., Сорба О. М., Угрин Л. Я. та ін. Політологія. Львів : Новий Світ — 2000, 2014. С. 76–78.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Влада // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Влада (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 31.03.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
