Біхевіоризм політичний
Біхевіори́зм політи́чний — напрям у політології, головним предметом якого є вивчення політичної поведінки індивідів та соціальних груп переважно під час виборчих кампаній шляхом застосування методики збору кількісних даних та їх статистичного узагальнення.
Зміст
Історична довідка
«Біхевіористські» дослідження в політології розвинулися під впливом поведінкового напряму в експериментальній психології, що зародився на початку 20 ст. Перші риси біхевіоризму політичного виявилися в праці «Процес управління» («The Process of Government», 1908) А. Бентлі, його концептуальне обґрунтування здійснив учений Чиказького університету Ч. Е. Мерріам. У середині 1920-х він висунув положення про політичну поведінку індивідів, соціальних груп та масових феноменів як один із найважливіших об’єктів політології, позаяк історичний та інституційний підходи до вивчення політики були визнані недостатньо результативними.
У 1944 учені Колумбійського університету на чолі з П. Ф. Лазарсфельдом опублікували дослідження, у якому вперше головну увагу приділено індивідуальній поведінці виборців. Це на довгий час визначило парадигму поведінкових досліджень.
Надзвичайна активізація біхевіоризму передовсім у США та багатьох країнах Західної Європи отримала назву «біхевіористська революція», що тривала до 1960-х.
Характеристика
Важливий предмет біхевіористських досліджень становили індивідуальні мотиви (стимули) політичної поведінки людини, які та переносить на соціальні об’єкти. Провідне значення у процесах політичної участі належить «внутрішнім цінностям» особи, її індивідуально вмотивованим чинникам: почуттям, переконанням, самовизначенню. Згодом цю концепцію поглиблено за рахунок вивчення соціальних, економічних, національних, релігійних та інших агентів впливу на політичну поведінку громадян.
Біхевіоризм відіграв помітну роль у встановлення зв’язків політології з антропологією, культурологією, соціологією, історією та іншими гуманітарними науками. Це сприяло розумінню таких питань як: «національні характери», політичні субкультури, політична соціалізація. Об’єктами поведінкових досліджень були також неформальні чинники влади: лобістські групи, носії корпоративних інтересів, засоби масової інформації (ЗМІ) тощо. Біхевіоризм розширив структуру загального предмета політології.
Течії та школи
У 1950–1960-х в університетах США (Колумбійському, Чиказькому, Єльському університеті, Мічиганському університеті та інших) сформувалися три провідні школи біхевіоризму:
- соціальної психології;
- політичної соціології;
- політекономії.
Особливо плідно в галузі біхевіоризму політичного працювали П. Лазарсфельд, Г. Д. Лассуелл, Г. А. Саймон, Е. Даунс (1957 започаткував «економічну теорію демократії», або «теорію раціонального вибору»). Зазначені школи з різних сторін досліджували здатність громадян діяти в умовах демократичної політики, насамперед через електоральну участь.
Після Другої світової війни у психології та політичній соціології виник «необіхевіоризм»; його «метафізичні» («радикальні») різновиди: «теорія оперантного научіння» Б. Ф. Скіннера та концепція «соціально-когнітивного научіння» А. Бандури побіжно впливали й на стан біхевіоризму політичного.
Наприкінці 1960-х з’явився політичний «постбіхевіоризм», що заперечував надмірну «емпіричність» класичного біхевіоризму та прагнув розвинути його позитивне начало в контексті загальної теорії політичних систем (Д. Істон).
Методологія
Політичному біхевіоризмові у його класичному вигляді властиво:
- ослаблення наукового інтересу до державних інститутів влади;
- зосередження на реальних політичних акціях (фактах), тобто поведінці індивідів у конкретних політичних ситуаціях;
- застосування «універсальної» методики збору емпіричних даних (загальнонаціональні опитування громадської думки, тестування, анкетування);
- сувора систематизація зібраного матеріалу для встановлення «моментів регулярності (повторюваності) та закономірності» в політичній поведінці;
- обов’язкове підтвердження висновків фактами, що базуються на статистичних показниках;
- відмежування суто аналітичних висновків (позитивного знання) від ціннісно-ідеологічних оцінок;
- «нейтральність» наукових досліджень відносно владно-політичних впливів.
Недоліки традиційного біхевіоризму:
- надмірна «математизація» суспільних наук заважає вивченню ціннісних, філософських аспектів політики, політичного прогнозування;
- ігнорування питань політичної етики й риторики, маніпуляції свідомістю;
- констатація «політичних фактів» шкодить комплексному вивченню чинників розвитку суспільства, його змін і криз;
- пошук «оптимального алгоритму» прийняття рішень виборцями і з цією метою — оперування загальними моделями та висновками, які часто не знаходили підтвердження в реальних процесах.
Додатково
В українській політології обґрунтована концепція «системного біхевіоризму» (В. Северинюк). Поняття «політична поведінка» визначено як інтеграційну категорію, що дає змогу досліджувати поведінкові явища на різних функціональних рівнях політичної суб’єктності: діяльності, участі, відчуження (абсентеїзму).
Література
- Engeman Th. S. Behavioralism, Postbehavioralism, and the Reemergence of Political Philosophy // Perspectives on Political Science. 1995. Vol. 24. № 4. P. 214–217.
- Политическая наука: новые направления / Под ред. Р. Гудина, Х.-Д. Клингеманна; пер. с англ. Москва : Вече, 1999. С. 235–306.
- Краснер Л. Бихевиоризм: история; Лихи Т. Бихевиоризм // Психологическая энциклопедия. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха; Пер. с англ. 2-е изд. Санкт-Петербург : Питер, 2003. С. 60–61.
- Северинюк В. М. Політична поведінка: проблеми теорії та методології. Київ; Запоріжжя : Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2009. 432 с.
- Шайгородський Ю. Ж. Вивчення політичної поведінки в Україні // Політична наука в Україні. 1991–2016 : у 2 т. Київ : Парламентське видавництво, 2016. Т. 2: Теоретико-методологічні засади і концептуальні підсумки вітчизняних досліджень. С. 221–235.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Северинюк В. М. Біхевіоризм політичний // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біхевіоризм політичний (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 26.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
