Еліта
Елі́та (фр. elite — краще, відібране) — вищі привілейовані прошарки в суспільстві, що здійснюють функції управління, розвитку економіки, культури, науки. Головна ідея класичних елітистських теорій: суспільством завжди править обрана меншість, наділена особливими організаційними, психологічними та інтелектуальними якостями.
Зміст
Історична довідка
Наукові основи вивчення еліти закладено в елітизмі — напрямі соціологічної думки кінця 19 — початку 20 ст. Спеціальним об’єктом досліджень «еліта» постала в працях соціологів Вільфредо Парето і Гаетано Моски, а також мислителя Роберта Міхельса.
Засадничі ідеї
Серед визначень поняття «еліта» є кілька основних підходів:
1) ціннісний;
2) статусно-функціональний;
3) соціально-класовий.
У ціннісному підході (М. Бердяєв, Д. Донцов, В. Липинський, Х. Ортега-і-Гассет, В. Парето) головною ознакою еліти вважається духовний аристократизм, особиста перевага (культурно-освітня, моральна, вольова, фізична) одних над іншими. Ця меншість, завдяки неординарним особистісним якостям, здатна досягати вищих результатів у духовній, інтелектуальній діяльності, готова втілювати свої знання в політичну дію тощо.
У статусно-функціональному підході (Р. Міхельс, Г. Моска та ін.) головною ознакою еліти є соціальний статус, місце і роль індивіда в системі владних структур, у прийнятті рішень і реалізації управлінських функцій.
Прихильники соціально-класового визначення еліти (які не завжди використовують цей концепт, замінюючи його поняттями «правлячий клас», «буржуазний клас» тощо) підходять до її аналізу з погляду непримиренності й конфронтації класів, правлячих верств і трудящих мас (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, Ч. Р. Міллз, Е. Райт та ін.). Визначальними чинниками формування еліти вважають володіння приватною власністю на засоби виробництва, форму і розмір розподілу матеріальних благ. Дихотомія «еліта — маса» зазвичай відкидається ортодоксальними марксистами як підміна теорії класів і класової боротьби. На відміну від класичних елітистських теорій, у соціально-класовому підході вирішальною силою історії визнаються не правлячі верстви, а народні маси. За масами визнається головна роль у здійсненні революцій, завдяки чому відбувається суспільний прогрес.
Структура еліти
Правляча еліта структурується, а специфіка кожної з груп увиразнюється залежно від ресурсів (капіталів) соціальних агентів. Згідно з П. Бурдьє, у соціальному просторі агенти, займаючи певний статус, змагаються за збереження або поліпшення свого становища. Елітою стають агенти, які, володіючи найбільшим сукупним капіталом, репрезентованим у вигляді влади, матеріальних статків, авторитету, престижу, займають найвищі позиції в різних полях соціального простору. Відповідно до типу поля, виділяють політичну, економічну, адміністративну та культурну еліти.
Кожен із капіталів може стати символічним капіталом — принести визнання та авторитет його власнику.
Увиразнюється соціальний капітал — сукупність існуючих або потенційних ресурсів, пов’язаних із наявністю стійкої мережі соціальних відносин, які можуть бути реалізовані в рамках деяких стратегій.
Політична еліта — це суб’єкти, які займають стратегічні позиції в гілках влади і приймають найважливіші для суспільства рішення. Перелік посад і позицій, володіння якими рівнозначно включенню в політичну еліту, варіюється залежно від національної специфіки політичної системи. В Україні список політичної еліти включає Президента, членів Кабінету Міністрів, депутатів Верховної Ради. На регіональному рівні її низовий прошарок формують депутати обласних, міських і районних рад.
Економічна еліта — керівники і менеджери великих приватних і державних підприємств, власники великих капіталів, які контролюють найбільш значні матеріальні ресурси в суспільстві та утримують стратегічні позиції у великих економічних організаціях. Вони утворюють потужний прошарок правлячого класу. Вплив економічної еліти на політичну владу зумовлений великою концентрацією економічної могутності.
Адміністративна еліта — керівники бюрократичного апарату або вищий прошарок державних службовців, які займають найвищі посади в міністерствах, департаментах, комітетах та інших органах державного управління. На посади вони не обираються, а призначаються. В Україні — це головні чини обласних, місцевих, районних держадміністрацій, представники Верховного Суду, Генеральної прокуратури. Їхній зв’язок із політичною та економічною групами еліти здійснюється через підготовку різних варіантів рішень і рекомендацій, інформаційно-аналітичний супровід у процесі прийняття державних рішень.
Культурна еліта — формується з науковців, діячів естради, художньої культури, релігії, мас-медій. Їхня елітність знаходить вияв у високій творчій майстерності, знаннях, освіті, таланті, здатності до відкриттів.
За структурою еліта також ділиться на «правлячу еліту» і «контреліту», що увиразнюється на рівні політичної еліти. Контреліта (опозиційна еліта) — політична еліта, яка вже відлучена від влади або тільки намагається зайняти позиції в її структурах. Це, передовсім, лідери політичних партій, які перебувають в опозиції до правлячого режиму, частина культурної еліти, що не поділяє панівних ідеологічних концепцій.
У правлячій еліті прийнято виокремлюється відкрита й тіньова групи. Відкрита правляча еліта — публічні політики, які займають позиції в структурі державної влади: народні депутати, члени уряду, державні службовці високого рангу. Тіньова правляча еліта — індивіди, які мають сильний вплив на прийняття державних рішень завдяки капіталу, неординарним особистим якостям, але діють кулуарно, закрито.
Функціональна характеристика
Еліта виконує такі функції:
Функція ціледосягнення — розроблення стратегії й тактики розвитку суспільства. Може вповні реалізуватися тільки на вищому рівні політичної еліти (главою держави, парламентаріями, міністрами) із залученням провідних учених (наукової еліти).
Функція адаптації — раціональна організація і розподіл матеріальних, людських і культурних ресурсів.
Функція інтеграції — регулювання та координація різноманітних соціальних дій і соціальних відносин, гармонізація соціальних інтересів, досягнення суспільного консенсусу, попередження соціально-політичних конфліктів і пошук оптимальних варіантів їх вирішення в разі виникнення.
Нормативно-ціннісна функція — продукування соціальних норм і цінностей.
Реалізація функцій залежить від соціальної згуртованості еліти. Розколоті еліти, що втратили спільність своїх інтересів, цінностей і мотивації, висувають різнорідні, часто суперечливі вимоги, задаючи різноспрямовані вимоги народним масам.
Процеси зміни еліти в суспільстві описуються поняттями «рекрутація», «репродукція», «циркуляція».
Рекрутація — залучення нових людей в правлячу еліту, на керівні державні або партійні посади. Рекрутація включає в себе дві основні системи: гільдій та антрепренерська. Система гільдій схильна до бюрократизації, консерватизму. Головними особливостями системи гільдій є: закритість, відбір претендентів на вищі посади в основному з нижчих верств самої еліти; високий ступінь інституціоналізації процесу відбору — формальних вимог для заняття посад (вік, стать, партійність і т.д.). Антрепренерська система більшою мірою пристосована до динамізму сучасного життя. Антрепренерська система характеризується: відкритістю, широкими можливостями для представників різних соціальних груп претендувати на місце в еліті; невеликим числом інституційних фільтрів; високим рівнем конкурентності відбору.
Репродукція — відтворення еліти в її власних межах, тобто у відповідній соціальній групі.
Циркуляція — спосіб заміни еліти, коли її позиції займають люди з інших соціальних груп. Циркуляція еліти є демократичним механізмом, який перешкоджає монополізації влади.
Обмеження експансіонізму еліти в суспільно-політичному житті
Один із найвідоміших елітологів на пострадянському просторі Г. Ашин (1930 — 2011, РФ) вважав, що для успішного функціонування і розвитку демократії громадянське суспільство повинно вживати профілактичних заходів для приборкання експансіонізму еліти і тим самим убезпечувати себе від її перетворення в деспотичну, авторитарну групу. Для цього насамперед потрібні такі умови:
- Гласність — свобода слова, відсутність монополії будь-якої соціальної групи на засоби масової інформації: наявність альтернативних органів друку, телебачення, радіо, за допомогою яких реальною є відкрита критика недоліків, помилок, а, можливо, і злочинів представників влади, оприлюднення кожного факту порушення ними демократичних норм і процедур.
- Сильна опозиція, політичний плюралізм, вільна конкуренція потенційних еліт, суддями яких є виборці, що контролюють еліту. Взаємна критика і суперництво еліт.
- Послідовне проведення принципу поділу державної влади, яка може забезпечити баланс різних соціальних сил, перешкоджаючи небезпечному для суспільства безконтрольному зосередженню влади в руках вузької групи людей.
- Відкритість еліт: для соціальної мобільності, входження до її лав здібних представників найширших верств населення; для постійного зворотного впливу громадян на еліту, який проявляється, зокрема, у виборчих кампаніях.
- Суворе дотримання законності, демократичних процедур, що обов’язково для нормального функціонування правової держави.
Джерела
- Липинський В. Листи до братів-хліборобів: про ідею і організацію українського монархізму: писані 1919–1926 р. Wien : Buchdruckerei Carl Herrmann, 1926. 580 c.
- Маркс К. Немецкая идеология // К. Маркс, Ф. Энгельс. Cочинения : в 50 т. Москва : Издательство политической литературы, 1955. Т. 3. С. 11–456.
- Миллс Р. Властвующая элита / Пер. с англ. Е. И. Розенталь. Москва : Издательство иностранной литературы, 1959. 544 с.
- Маркс К. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии // К. Маркс, Ф. Энгельс. Cочинения : в 50 т. Москва : Издательство политической литературы, 1961. Т. 21. С. 269–317.
- Ленин В. Государство и революция. Учение марксизма о государстве и задачи пролетариата в революции. Москва : Политиздат, 1987. 160 с.
- Моска Г. Правящий класс // Социс. 1994. № 10. С. 187–198. URL: http://ecsocman.hse.ru/data/590/695/1217/028_moska.pdf
- Донцов Д. Дух отари і дух провідництва // Політологія. Кінець ХІХ — перша половина ХХ ст. / За ред. О. І. Семківа. Львів : Світ, 1996. С. 501–505.
- Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики / Пер. с фр. / Сост., общ. ред. пер. и послесл. Н. А. Шматко. Санкт-Петербург : Алетейя ; Москва : Институт экспериментальной социологии, 2005. 576 с.
- Бурдье П. Формы капитала / Пер. с фр. // Экономическая социология. 2005. Т. 6. № 3. С. 60–74. URL: https://ecsoc.hse.ru/2002-3-5/26593677.html
- Парето В. Компедиум по общей социологии / Пер. с ит. А. А. Зотов. 2-е изд. Москва : Издательский дом Государственного университета «Высшая школа экономики», 2008. 576 с.
- Michels,R. Poltical Parties: A Sociological Study of the Oligarchical Tendencies of Modern Democracy. Abingdon; New York : Routledge, 2017. 380 p.
Література
- Осипова Е. В. Социология Вильфредо Парето: Политический аспект. Санкт-Петербург : Алетейя, 2004. 160 с.
- Куценко О. Д. Структурування інтересів економіко-політичних еліт у процесі ринкових перетворень в Україні // Політичний менеджмент. 2005. № 1. С. 78–89.
- Зоткін А. О. Вплив культурно-цивілізаційних відмінностей на ступінь інтегрованості українських владних еліт // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй : в 2 т. Київ : ТОВ УВПК «Екс об». 2006. Т. 2. С. 487–499.
- Лейн Д. Элиты, классы и гражданское общество в период трансформации государственного социализма // Социология: теория, методы, маркетинг. 2006. № 3. С. 14–31.
- Ашин Г. К. Элитология: история, теория, современность. Моска : Московский государственный институт международных отношений, 2010. 600 с.
- Єнін М. Н. Еліти і маси в суспільстві Другого Модерну // Вісник Харківського Національного Університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. 2010. № 891. С. 50–56.
- Єнін М. Н. Криза модернізаційного дискурсу в Україні: особливості самоорганізації та функціонування вітчизняних елітних груп // Грані. 2010. №4. С. 97–101.
- Політичний клас у сучасній Україні: специфіка формування, тенденції розвитку / За заг. ред. Ф. М. Рудича. Київ : Парламентське видавництво, 2010. 336 с.
- Никулин В. С. Основные векторы трансформации советсткой номенклатуры в постсоветскую украинскую элиту // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. 2011. № 941. С. 208–212.
- Єнін М. Н. Ідеологічні трансформації в суспільстві другого модерну // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління. Серія: Соціологія. 2012. Т. 13. Вип. 217. С. 165–171.
- Пірен М. І. Політико-владна еліта України (соціо-психологічна модель). Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. 136 с.
- Рибалка С. В. Особливості формування і функціонування регіональних політичних еліт в сучасній Україні // Грані. 2015. № 8. С. 47 – 52.
- Щедрова Г. П. Виборча система як чинник ефективності ротації еліт і демократичних зрушень в Україні // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. 2015. № 4. С. 24–30.
- Рахманов О. А. Соціальне підґрунтя олігархічної системи в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2017. № 3. С. 60–73.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Єнін М. Н. Еліта // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Еліта (дата звернення: 28.04.2024).
Оприлюднено: 26.09.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
