Бердяєв, Микола Олександрович

Бердя́єв, Мико́ла Олекса́ндрович (рос. Бердяев, Николай Александрович; 18.03.1874, маєток Обухово, тепер м. Обухів, Україна ― 24.03.1948, м. Кламар, тепер регіон Іль-де-Франс, Франція) ― філософ, представник київської школи, літератор, публіцист, громадський діяч, один із засновників релігійного екзистенціалізму та персоналізму.

Бердяєв, Микола Олександрович (Бердяев, Николай Александрович)
Народження	1874
Місце народження	Обухів, Україна
Смерть	1948
Місце смерті	Кламар
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Напрями діяльності	філософія, літературна творчість, публіцистика

Життєпис

Походив зі шляхетної дворянської родини. Батько ― Олександр Михайлович, нащадок київських і харківських поміщиків та військової аристократії, київський повітовий маршалок, голова правління Київського земельного банку. Мати ― Олександра Сергіївна, уроджена княжна Кудашева, пов’язана за генеалогією з древнім французьким родом Шуазель-Гуф’є.

1894 вступив до Імператорського університету св. Володимира в м. Києві (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Через рік навчання на природничому факультеті перевівся на юридичний. Відрахований 1898 у зв’язку з арештом за участь у підпільній революційній діяльності. Після трирічного заслання повернувся до м. Санкт-Петербурга, вів релігійно-просвітницьку діяльність. Пережив світоглядну еволюцію від захоплення марксизмом до християнського персоналізму.

У 1904–1905 редагував релігійно-філософські журнали «Новий шлях» (рос.«Новый путь») і «Питання життя» (рос. «Вопросы жизни»). 1907 переїхав до м. Москви, де прилучився до Російської православної церкви. 1914 через нонконформізм і критику Священного Синоду був удруге засуджений. Початок Першої світової війни зруйнував надії на апеляцію.

Після Жовтневого перевороту 1917 отримав короткочасну можливість вільно працювати. Виступав з публічними лекціями, був одним із засновників Всеросійської спілки письменників. 1918 заснував Вільну академію духовної культури (був її головою до депортації 1922). 1920 обраний професором історико-філологічного факультету Московського університету. Не прийняв ідеології більшовизму, ідей революційного насильства. Двічі був заарештований (1920, 1922); під час першого арешту допит М. Бердяєва здійснював особисто Ф. Дзержинський.

1922 у складі чисельної групи інтелігенції (так званий філософський пароплав) був депортований у Німеччину. До 1924 жив у м. Берліні, згодом вимушено переїхав до Франції, де провів решту життя. За кордоном разом із Левом Шестовим розроблював філософську концепцію релігійного екзистенціалізму; набув авторитету провідного філософа повоєнної Європи. Був редактором часопису російської еміграції «Путь» (1925―1940), в якому гостро критикував марксизм, радянську владу і політику, керував видавництвом «YMCA-Press».

Отримав ступінь доктора богослов’я від Кембриджського університету (1947). Помер за робочим столом у своєму будинку в містечку Кламар.

Головні ідеї

Філософські погляди М. Бердяєва формувались під впливом ідей І. Канта, Ф. Ніцше, Я. Беме, А. Шопенгавера, В. Соловйова. Працював над проблемами етики, метафізики, історіософії, християнського містицизму, філософської антропології, мистецтвознавства, філософії техніки. Заклав основи формування європейського релігійного екзистенціалізму. Ідеї Брдяєва вплинули на становлення ідеології «нових лівих» у Франції та християнського соціалізму в Європі.

Наголошував, що людина за своїми сутнісними характеристиками є значимішою за суспільство, націю і державу. Останні ― сповнені деструктивних потенцій, використовують людину як засіб для реалізації руйнівних цілей. Висунув оригінальну концепцію філософії свободи; обстоював цінності вільного особистісного волевиявлення. Вважав, що «свобода людського Духу» є визначальною цінністю життя, основою боротьби людини з усім тим, що її дегуманізує та знеособлює. Доводив, що стратегічним і практично значущим завданням для людини є збереження особистісного суверенітету, власної індивідуальності й неповторності всупереч деструктивному впливу з боку суспільства, держави. Істинне людське існування визначав через духовні цінності правдивого волевиявлення, свободи і творчості задля Бога як умови досягнення Царства Небесного на землі.

Взаємовідносини між Богом і богоподібною людиною характеризував як рівноправні та взаємно відповідальні. Наголошував на визначальній ролі релігії в захисті гідності людського існування. Образ Ісуса Христа вважав символом моральної стійкості в боротьбі з багатоликим злом. Самопожертву Ісуса подавав як приклад вільного і творчо наповненого життя без підлаштування до неправедних обставин, а всупереч пануючим формам гріха. Життя кожної людини визначав як поле боротьби і захисту своєї богоподібної сутності, гідності, потреби в свободі й творчого волевиявлення. Звідси виводив актуальність нової релігії ― релігії вільного і творчого Духа («нової Церкви Святого Духа»).

Розмірковував про «душу» Росії та правдо-шукання російського народу, намагався відкрити Росію з усіма суперечностями її ментальності Західному світові, писав про особливості формування та долю російської інтелігенції.

Шляхом критичної рефлексії християнського віровчення прагнув виокремити таку систему моральних цінностей, що здатна зміцнити духовні підвалини європейської цивілізації. Гостро критикував автократизм і консерватизм католицизму, пасивність тогочасної Римо-католицької церкви у захисті християнських морально-етичних цінностей. Неадекватне і невиправдане пристосовництво до світу секуляризованої культури, на його думку, знецінило духовні надбання католицизму, досягнення середньовічної лицарської культури, естетику готичного мистецтва тощо.

Досвід спілкування Бердяєва з європейськими інтелектуалами щодо ролі й значення християнського гуманізму в сучасному світі втілився в серію відомих у Франції та за її межами «Бердяєвських колоквіумів» (1926―1932). У цих зустрічах брали участь Ж. Марітен, Е. Жильсон, Ґ.-О. Марсель, С. Булгаков та ін. Іншою формою інтелектуальної комунікації стали міжконфесійні зібрання з питань екуменічного діалогу в християнстві (зазвичай позицію християнських лібералів обстоював М. Бердяєв, а католицьких ортодоксів ― Ж. Марітен). Доводив необхідність відкритого православно-католицького діалогу всупереч консервативній позиції православ’я; міркував про творення нового цілісного християнства (і, відповідно, нового рівня спілкування). Невирішені суперечки між учасниками врешті-решт призвели до кризи практики колоквіумів.

Основні праці

Залишив по собі близько 40 книг і понад 450 статей; деякі з них початково видавались різними європейськими мовами. Головні твори: «Духовна криза інтелігенції» («Духовный кризис интеллигенции»; 1910), «Філософія свободи» («Философия свободы»; 1911), «Сенс творчості» («Смысл творчества (Опыт оправдания человека)»; 1916), «Філософія нерівності» («Философия неравенства. Письма к недругам по социальной философии»; 1923), «Нове Середньовіччя» («Новое Средневековье. Рамышление о судьбе России»; 1924), «Про призначення людини» («О назначении человека (Опыт парадоксальной этики)»; 1931), «Я і світ об’єктів» («Я и мир объектов (Опыт философии одиночества и общения)»; 1934), «Про рабство і свободу людини» («О рабстве и свободе человека (Опыт персоналистической философии)»; 1939), «Російська ідея» («Русская идея (Основные проблемы русской мысли XIX века и начала XX века)»; 1946), «Самопізнання» («Самопознание. Опыт философской автобиографии»; 1947) та ін.

В СРСР філософа оголошено «класовим ворогом», його праці стали доступними тільки в середині 1980-х.

Додатково

Микола Бердяєв володів українською мовою, любив Київ і вважав його одним із найкрасивіших міст Європи.

Старший брат філософа ― Бердяєв, Сергій Олександрович (псевдонім Обухівець, С. Київський) ― відомий як український поет, прозаїк, літературний критик, перекладач, публіцист; листувався з Лесею Українкою та членами «Старої Громади».

Праці

Духовный кризис интеллигенции. Санкт-Петербург : Типография товарищества «Общественная польза», 1910. 304 с.
Философия свободы. Москва : Путь, 1911. 278 с.
Смысл творчества: Опыт оправдания человека. Москва : Г. А. Леман и С. И. Сахаров, 1916. 358 с.
Философия неравенства: письма к недругам по социальной философии. Берлин : Обелиск, 1923. 246 с.
Новое средневековье: Размышление о судьбе России и Европы. Берлин : Обелиск, 1924. 142 с.
О назначении человека: Опыт парадоксальной этики. Париж : Современные записки, 1931. 317 с.
О рабстве и свободе человека. Москва : АСТ ; Хранитель ; Ульяновск : Ульяновский Дом печати, 2006. 316 с.
Дух и реальность: основы богочеловеческой духовности; Я и мир объектов: опыт философии одиночества и общения. Москва : АСТ ; Хранитель ; Ульяновск : Ульяновский Дом печати, 2007. 381 с.
А н г л. п е р е к л. — Freedom and the Spirit. New York : Charles Scribner's Sons, 1935. 362 p.
Slavery and Freedom. New York : Charles Scribner's Sons, 1944. 271 p.
Н і м. п е р е к л. — Die Philosophie des Freien Geistes: Problematik und Apologie des Christentums. Tübingen : J. C. B. Mohr, 1930. 412 p.
Р у м у н. п е р е к л. — Spirit şi libertate: incercare de filosofie creştină. Bucureşti : Paideia, 1994. 422 p.
Ф р а н ц. п е р е к л. — Le Nouveau Moyen Age. Paris : L'Age d'Homme, 1985. 140 p.

Література

Мень А. Мировая духовная культура. Христианство. Церковь. Лекции и беседы. Москва : Фонд имени Александра Меня, 1995. 671 с.
Бердяева Л. Профессия: жена философа / Сост., авт. предисл. и коммент Е. Бронникова. Москва : Молодая гвардия, 2002. 262 с.
Метаморфози свободи: спадщина Бердяєва у сучасному дискурсі (До 125-річчя з дня народження М. О. Бердяєва): Український часопис російської філософії. Вісник Товариства російської філософії при Українському філософському фонді. Київ : Парапан, 2003. Вип. 1. 648 с.
Історія філософії. Словник / За заг. ред. В. Ярошовця. Київ : Знання України, 2006. С. 993–996.
Шестаков А. Пророк культурного ренесансу // Україна молода. 2009. URL: https://www.umoloda.kiev.ua/number/1371/169/48319/
Волкогонова О. Д. Бердяев. Москва : Молодая гвардия, 2010. 390 с.
Райхельт Шт. Николай Бердяев в Германии 1920–1950. Исследование по истории влияния. (Отрывки из книги) // Coincidentia oppositorum. От Николая Кузанского к Николаю Бердяеву. Санкт-Петербург : Алетейя, 2010. С. 397–426.
Тімченко О. Соціальний зміст екзистенційної антропології М. Бердяєва. Львів : Видавництво Львівської комерційної академії, 2010. 285 с.
Горбань Р. Ознаки української етнопсихології екзистенціалізму Миколи Бердяєва та його релігійно-філософської концепцій серця як духовного центру особистості // Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. 2014. Вип. 706–707. С. 196–202.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Бердяєв, Микола Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бердяєв, Микола Олександрович (дата звернення: 3.05.2024).