Булгаков, Сергій Миколайович
Булга́ков, Сергі́й Микола́йович (рос. рос. Булгаков, Сергей Николаевич; 28.07.1871, м. Лівни, тепер Орловської області, Російська Федерація — 13.07.1944, м. Париж, Франція) — богослов і філософ, відомий концепцією софіології, економіст, громадський і церковний діяч, доктор політичної економії (з 1913), доктор церковної історії (з 1943).
|
Булгаков, Сергій Миколайович (Булгаков, Сергей Николаевич) | |
|---|---|
| Народження | 28.07.1871 |
| Місце народження | Лівни |
| Смерть | 13.07.1944 |
| Місце смерті | Париж |
| Alma mater | Московський державний університет імені М. В. Ломоносова |
| Напрями діяльності | філософія, богослов'я, громадська, просвітницька, релігійна дільність |
| Традиція/школа | православ'я |
Зміст
Життєпис і діяльність
Освіта
Походив із сім’ї священника. Закінчив духовне училище (1884). Навчався в Орловській духовній семінарії (до 1888). Унаслідок юнацької світоглядної кризи відмовився від подальшої духовної освіти.
1894 закінчив юридичний факультет Імператорського Московського університету (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова). З наступного року приступив до викладання політичної економії в Імператорському Московському технічному училищі (тепер Московський державний технічний університет імені М. Е. Баумана).
Захопився марксизмом. У період дворічного стажування в Німеччині зустрічався з проводом німецьких соціал-демократичних кіл.
1900 у Московському університеті захистив магістерську дисертацію «Капіталізм і землеробство» (рос. «Капитализм и земледелие»).
Київський період
Упродовж 1901–1906 мешкав у м. Києві (тепер Україна). Працював екстраординарним професором Київського політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського») та приват-доцентом Імператорського Київського університету Святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Читав публічні лекції.
Входив до кола організаторів нелегального політичного руху «Союз Визволення». 1903 брав участь в Установчих зборах руху (м. Шафгаузен, Швейцарія).
Підтримував зв’язки з П. Шестовим, М. Бердяєвим. Від 1904 разом із М. Бердяєвим редагував журнал «Новий шлях» (рос. «Новый путь»), «Питання життя» (рос. «Вопросы жизни»). Обстоював ідеї християнського соціалізму.
Спільно із В. Зеньковським видавав газету «Народ» (1906, 7 чисел); після її заборони повернувся до м. Москви.
Московський період
Від 1906 — приват-доцент юридичного факультету Московського університету; професор Московського комерційного інституту (тепер Російський економічний університет імені Г. В. Плеханова). Цього ж року обраний депутатом II Державної думи від Орловської губернії.
Вів активну громадську, релігійно-просвітницьку і науково-організаційну роботу. Був головою Московського релігійно-філософського товариства пам’яті В. Соловйова (поглядами якого захоплювався), товаришем голови Товариства імені О. Чупрова, членом Московського юридичного товариства, Релігійно-просвітницької ради.
1913 захистив докторську дисертацію з політичної економії «Філософія господарства» (рос. «Философия хозяйства»).
1917 брав участь у Всеросійському з’їзді духовенства і мирян, Всеросійському Помісному соборі Православної російської церкви (див. Російська православна церква). У грудні 1917 від мирян обраний членом Вищої церковної ради.
Негативно сприйняв Жовтневий переворот 1917. Революційні події спонукали Булгакова до церковного служіння. 10.06.1918 висвячений на диякона, 11.06 — на священника. Через два тижні залишив м. Москву, переїхав до м. Кореїза (тепер АР Крим).
У Криму
1919–1920 — професор політичної економії та богослов’я Таврійського університету в м. Сімферополі (тепер Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського). Звільнений з посади після захоплення влади більшовиками. Від 1921 — протоієрей, помічник настоятеля собору Святого Олександра Невського в м. Ялті (тепер АР Крим).
У вересні 1922 заарештований як політично неблагонадійний. 1922 включений у перелік діячів науки і культури, які підлягали висланню за кордон, безстроково і без права повернення. 30.12.1922 на так званому філософському пароплаві висланий до м. Константинополя (тепер м. Стамбул, Туреччина).
В еміграції
1923 прибув до м. Праги (тепер Чехія). Співорганізатор і натхненник емігрантської гілки Російського студентського християнського руху.
У липні 1925 переїхав до м. Парижа. Був помічником намісника Сергіївського подвір’я. Ініціатор і співзасновник (1925) Свято-Сергіївського православного богословського інституту в м. Парижі (фр. Institut de théologie orthodoxe Saint-Serge, 1925), в якому працював до кінця життя: професор кафедри догматичного богослов’я, 1931 — інспектор, 1940–1944 — декан. Отримав ступінь доктора церковної історії (1943).
Активний діяч екуменічного руху, особливо у православно-англіканських зносинах. Виступав на богословських конференціях у містах Лозанні (Швейцарія), Оксфорді, Единбурзі (обидва — Велика Британія), Афінах (Греція) тощо.
Під час Другої світової війни в окупованому м. Парижі написав працю «Расизм і християнство» (рос. «Расизм и христианство»), що розвінчувала ідеологію фашизму.
Софіологія
Учення про Софію (Премудрість Божу) є стрижневим для богословської системи мислителя і водночас визнано найскладнішим, непослідовним і спірним складником його спадщини. Софіологія Булгакова зазнала помітної еволюції, стала віддзеркаленням його особистих релігійних пошуків і переживань. Осібну роль у духовних розмислах філософа відіграло зближення з П. Флоренським.
Міфологема Софії як «трансцендентального суб’єкта господарства», Господині, яка владарює у світі набула виразного оформлення у праці «Філософія господарства» (рос. «Философия хозяйства»; 1912). Повніше і розгорнуте вчення богослов розробив у «Світлі Невечірньому» (рос. «Свет Невечерний»; 1917); пізня версія софіології, що ототожнила Божу Премудрість Софію з сутністю в Богові, викладена в «Агнці Божому» (рос. «Агнец Божий»; 1933) та наступних працях. Основні аспекти потрактування Софії: 1) особлива іпостась Божества; 2) тварно-нетварна посередниця між Богом і світом; 3) «вічна жіночність». Кожен із підходів з часом зазнав істотного перероблення в бік відповідності церковній догматиці. У роки еміграції Булгаков відмовиться від розуміння Софії як іпостасі та іпостасності буття назагал.
Спираючись на софіологію, розвивав ідеї філософії всеєдності. Міркував про «софійний», космічний характер людської діяльності.
Авторська спадщина
Залишив по собі значну творчу спадщину. Виділяють праці:
- догматичні: «Купина Неопалима» (рос. «Купина Неопалимая: Опыт догматического истолкования некоторых черт в православном почитании Богоматери»; 1927), «Друг Нареченого» (рос. «Друг Жениха»; 1928), «Ліствиця Яківля» (рос. «Лестница Иаковля: Об ангелах»; 1928), «Ікона та іконовшанування» (рос. «Икона и иконопочитание»; 1930) та ін.;
- екзегетичні та агіографічні: «Про чудеса євангельські» (рос. «О чудесах евангельских»; 1932) та ін.;
- релігійно-просвітницькі: «Агнець Божий», «Православ’я» (рос. «Православие»; 1932), «Середньовічний ідеал і новітня культура» (рос. «Средневековый идеал и новейшая культура»; 1907), «Героїзм і подвижництво» (рос. «Героизм и подвижничество»; 1909), «Два града» (рос. «Два града: Исследования о природе общественных идеалов», 1911, т. 1–2) та ін.;
- праці з політичної економії: «Що таке трудова цінність» (рос. «Что такое трудовая ценность»; 1896), «Класична школа та історичний напрям у політичній економії» (рос. «Классическая школа и историческое направление в политической экономии»), «Про ринки за капіталістичного виробництва» (рос. «О рынках при капиталистическом производстве»; обидві — 1897), «До питання про еволюцію землеробства» (рос. «К вопросу об эволюции земледелия»; 1899), фундаментальна «Філософія господарства» та ін.
Праця «Філософія господарства» визнана парадигмальною для царини міждисциплінарних досліджень, уперше сполучила науково-емпіричні, раціонально-критичні, соціологічні, релігійно-метафізичні підходи до аналізу економічної діяльності. Співавтор збірників «Проблеми ідеалізму» (рос. «Проблемы идеализма»; 1902), «Від марксизму до ідеалізму» (рос. «От марксизма к идеализму»; 1903), «Віхи» (рос. «Вехи»; 1909), «З глибини» (рос. «Из глубины»; 1918; 1921).
Праці віддзеркалили складну трансформацію світогляду філософа: від захоплення марксизмом через ідеали неокантіанства і християнського соціалізму до ідеалізму, релігійної філософії й догматичного богослов’я.
Визнання
Праці Булгакова перекладено англійською, французькою, німецькою, японською мовами.
Його ім’ям названі площа та ліцей у м. Лівнах.
Проблематика філософії господарства актуалізована в Україні від середини 1990-х. 2004 економічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка зорганізував конференцію «“Философия хозяйства” Булгакова: на шляху до нової парадигми політекономії».
Додатково
- 1898 одружився з Оленою Іванівною Токмаковою — донькою І. Ф. Токмакова, власника садиби Олеїз (тепер АР Крим).
- 1935 Архієрейський собор Російської православної церкви закордоном визнав софіологію Булгакова єрессю; двічі її засуджено Московською Патріархією. Хоча богословська комісія і відвела звинувачення в єресі, читати лекції з софіології мислителю заборонили.
- Останню книгу «Апокаліпсис Івана» (рос. «Апокалипсис Иоанна»; 1948) завершив незадовго до смерті.
Праці
- Свет невечерний. Созерцания и умозрения. Москва : Путь, 1917. 426 с.
- Агнец Божий (Автореферат) // Путь. 1933. № 41. С. 101–105.
- Избранные статьи. Москва : Наука, 1993. 750 с.
- Первообраз и образ : в 2 т. Москва : Искусство ; Санкт-Петербург : Инапресс, 1999.
- Малая трилогия. Москва : Общедоступный Православный Университет, 2008. 576 с.
- Философия хозяйства / Отв. ред. О. Платонов. Москва : Институт русской цивилизации, 2009. 460 с.
- Н і м. п е р е к л. — Werke : in 3 bd. Münster : Aschendorff, 2014–2017.
Література
- Зандер Л. А. Бог и мир: Миросозерцание о. Сергия Булгакова : в 2 т. Париж : YMCA-press, 1948.
- Геннадий (Эйкалович), игумен. Дело прот. Сергия Булгакова: (историческая канва спора о Софии). Сан-Франциско : Глобус, 1980. 45 с.
- Хоружий С. С. После перерыва: Пути русской философии. Санкт-Петербург : Алетейя, 1994. 445 с.
- Филимонов С. Б. Тайны судебно-следственных дел: Документальные очерки о жертвах политических репрессий в Крыму в 1920–1940-е гг. Симферополь : Таврия-Плюс, 2000. С. 15–27.
- С. Н. Булгаков Pro et contra: Личность и творчество Булгакова в оценке русских мыслителей и исследователей : в 2. т. / Сост.
И. И. Евлампиев. Санкт-Петербург : Русская христианская гуманитарная академия, 2003. - Базилевич В. Д. С. Булгаков. Розмисли. Творча спадщина у контексті ХХІ ст. Київ : Знання, 2006. 903 с.
- Козырев А. П. Софиология о. Сергия Булгакова: «теологема» или «философема» // Философия религии. Альманах 2010–2011 / Под ред. В. К. Шохина. Москва : Восточная литератур, 2011. С. 227–240.
- Slesinksi R. F. The Theology of Sergius Bulgakov. New York : St Vladimir’s Seminary Press, 2017. 280 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Туренко В. Е. Булгаков, Сергій Миколайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Булгаков, Сергій Миколайович (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.01.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
