Диякон
Дия́кон (дяк; від грец. διάϰονος — слуга, служитель) — у християнстві — перший, найнижчий ступінь (сан) священнослужителя, помічник єпископа та священника.
Зміст
Апостольське і раннє християнство
Дияконське служіння започатковане безпосередньо апостолами в Єрусалимській церкві для виконання господарських справ громади. Початково передбачало «служити біля столів» — розподіл харчів між бідними членами громади, допомога хворим, сиротам і вдовам (Дії 6:1–5). Згодом диякони стали допомагати пресвітерам (єпископам) керувати громадою, зокрема наглядати за поведінкою вірян, як на зібраннях, так і за межами церкви (Апостольські постанови, ІІ, 57–58).
Обирали дияконів усією громадою з-поміж «вірних чоловіків», які «повинні бути поважними, не двомовними, не схильними до надмірного вживання вина, не користолюбними, але які мають таємницю віри в чистому сумлінні. Втім, їх слід спочатку випробувати, а потім, якщо бездоганні, хай служать» (1 Тим. 3:8–10). Примітно, що кандидат на диякона, як і на пресвітера (єпископа), згідно з настановами ап. Павла, обов’язково мав бути «чоловіком однієї дружини», притому християнки.
Книга Дій святих апостолів фіксує імена перших семи дияконів Єрусалимської церкви: Степан, Пилип, Прохор, Никанор, Тимон, Пармен та Микола з Антіохії (Дії 6:5). Ймовірно, найвідомішими дияконами були Степан та Пилип — активні проповідники Євангелія (Дії 6:8–7:60; 8:5–8, 26–39): завдяки Пилипу, як вважають, євангельське віровчення було поширене серед народів Близького Сходу; Степан став першим в історії християнства мучеником за віру (Дії 7:55–60). Відтак висновують, шо диякони мали право проповідувати Євангеліє язичникам, навертати у віру (Дії 8:12).
Оскільки диякони безпосередньо здійснювали адміністративний контроль за громадою, наглядали за її членами, то з часом в окремих церквах їхній вплив ставав панівним і навіть перебільшував авторитет пресвітерів (єпископів). Проблема ставала настільки гострою, що неодноразово її виносили на собори (дійшов, напр., «Лист до Рогаціана про диякона, який скривдив єпископа» від Кипріяна Карфагенського). Соборні ухвали проголошували дияконське служіння нижчим за пресвітерське (єпископське), фіксували ієрархічну підпорядкованість дияконату, повертали запроваджену апостолами субординацію між обома служіннями. Згідно з Апостольськими постановами: «А диякон нехай стоїть перед єпископом, як Христос перед Отцем, і служить йому в усьому безпорочно, як Христос, нічого не роблячи сам від себе, завжди робить угодне Отцеві»; «як Христос нічого не робить без Отця, так і диякон — без єпископа; і як немає Сина без Батька, так немає і диякона без єпископа; і як Син зобов'язаний виконувати обов'язок Свій щодо Отця, так і всякий диякон — стосовно єпископа; і як Син є ангелом і пророком Отця, так і диякон є ангелом і пророком єпископа. Тому й усе, що чинить він щодо будь-кого, нехай відає єпископ і через нього так нехай відбувається» (Апостольські постанови, ІІ, 26; 30).
У апостольський час церковне служіння не передбачало носіння спеціального одягу (облачення), який відповідав тому чи іншому сану служителя, оскільки, за визначенням апостолів, всі християни розумілися «святим народом», священниками (1 Пет. 2:9). Та й, власне, ієрархія апостольського християнства суттєво відрізнялась від чинної в сучасних конфесіях (1 Кор. 12:28; Еф. 4:11). Лише десь із 4 ст. відмітною ознакою дияконів стає орар (довга кольорова стрічка) на лівому плечі, пізніше стихар (довге вбрання з широкими рукавами), а також поручі (нарукавники).
Східна християнська традиція
У християнстві доби Вселенських соборів, поруч із дияконом, у східній (візантійській) традиції впроваджено сани старшого диякона (архідиякона) і головного диякона (протодиякона). Архідиякон є головним серед дияконів із ченців (т. з. чорних дияконів), а протодиякон керує дияконами «в миру», одруженими. Сан протодиякона також вважається відзнакою за заслуги, надається особам, які належать до білого духовенства. Зовнішнім атрибутом протодиякона є подвійний орар. Відтоді дияконський, архідияконський і протодияконський сани лишаються чинними у православ’ї. Диякон-чернець має назву ієродиякон. Головне завдання дияконського служіння у східному християнстві — допомога священникам під час літургії.
Існує також ступінь іподиякона — початково для помічників єпископа, які здебільшого здійснювали обов’язки секретаря та посильного. Пізніше Лаодикійський собор (4 ст.) звів їхні обов’язки до нагляду за входом до церкви, дозволив носити орар (не на лівому плечі, як диякони, а обв’язуватись ним хрест-навхрест). Разом з тим, на відміну від дияконів, заборонив їм торкатися священних судин, хоча зобов’язав слідкувати за їхнім станом. Іподияконам дозволено під час літургії прислуговувати архієреям, читати Апостол. У Західній церкві іподияконське служіння вважається священницьким, тому вимагає дотримання целібату.
Західна християнська традиція
На відміну від східного християнства, у західному — дияконське служіння обмежене у повноваженнях: диякони є помічниками єпископів, здебільшого виконують господарські обов’язки (займаються справочинством, порядкують церковним майном та господарством, а також церковними фінансами), мають деякі адміністративні і судові доручення.
У сучасній Римо-католицькій церкві диякон може хрестити, здійснювати укладання шлюбу та очолювати поховальну церемонію; під час меси разом зі священником також може причащати (див. Причастя), проте не має права здійснювати таїнства каяття, євхаристії, конфірмації та єлеосвячення. Офіційне віровчення католицизму про дияконське служіння оприлюднене в документі «Еволюція і перспективи дияконського служіння» (іт. «Іl diaconato: evoluzione e prospettive»; Міжнародна богословська комісія, 2002).
Також у католицизмі існує сан кардинала-диякона (тепер нижчий ступінь кардинальської гідності). Початково кардинали-диякони контролювали діяльність громад у церковних районах м. Рима, а поставлений над ними пріор-кардинал-диякон опікувався майном Святого престолу і наглядав за церковною дисципліною в столиці. Кардинали-диякони мали право брати участь у виборах римських пап. До 1918 кардиналом-дияконом міг бути обраний католик без священницького сану. Натепер, попри деякі особливі винятки, кандидат мусить бути священником. Головує кардиналами-дияконами кардинал-протодиякон.
Протестантизм
У протестантизмі дияконське служіння є священницьким, хоча у певних конфесіях повноваження дияконів обмежено. Загалом диякон — це помічник пресвітера. У окремих церквах існує посада старшого диякона, який здійснює керівництво дияконським підрозділом громади, виконує низку адміністративних обов’язків.
У лютеранстві та багатьох неопротестантських течіях, поруч із чоловіками, на дияконське служіння обирають жінок.
В Україні
Дияконів з часів Давньої Русі серед простолюду називали дяками. Оскільки дяки здебільшого були освіченими людьми, їх почасти сприймали як представників привілейованого класу. Зусиллями дяків до нашого часу дійшло чимало історичних та літературних пам’яток. Визначною є постать диякона Григорія — мешканця м. Києва за часів правління князя Ізяслава І Ярославича. Григорія по праву вважають одним із перших давньоруських книжників, оскільки він був переписувачем із болгарського оригіналу славнозвісного «Остромирова Євангелія» й автором післямови до нього (1056–1057). Сан диякона отримав і Нестор Літописець.
У дияконському вбранні обабіч престолу зображені архангели Михаїл і Гавриїл, на розписах центральної вівтарної апсиди церкви Спаса на Берестові в Києві.
За окремими свідченнями, дияконські школи були на Запорозькій Січі. Чимало дяків служили на державних посадах — канцеляристами та секретарями у державних та військових адміністраціях різних рівнів, зокрема за часів козаччини у Генеральній військовій канцелярії. Дяків наймали гувернерами у сім’ї козацької шляхти. Вони були вчителями у початкових класах освітніх закладів, викладали уроки Закону Божого.
«Мандрівними (мандрованими) дяками» в Україні у 17–18 ст. називали бідних студентів колегіумів, Києво-Могилянської академії, часом і духовних осіб без посади, які мандрували Україною у пошуках роботи. Шукали місця вчителя, домашнього вихователя, допомагали дякам у навчанні чи церковній службі, під час канікул вимушено працювали різноробами, у такий спосіб заробляючи собі на прожиток і навчання. Нерідко мандрівні дяки заробляли театральними виставами (особливо у період Різдвяно-новорічних свят) та власними літературними творами (часто сатирично-гумористичними, деколи навіть непристойними за змістом). Такі твори називали «нищинськими», оскільки вони зображали життя «нищих школьних» кіл — школярів, бурсаків (див. Бурса), студентів, зокрема тих з-поміж них, хто полишили навчання і стали старцями.
Упродовж 19–20 ст. при церквах і монастирях діяли дияконські курси. У Галичині у 1923–1939 видавали «Дяківські відомості» — друкований орган товариства «Взаємна поміч дяків».
Дяк — популярний персонаж, часто комедійний, в українському фольклорі, театрі, літературі.
Джерела
- Вовчок М. Дяк (повість). Jersey City : З друкарні «Свободи», 1916. 64 с.
- From the Diakonia of Christ to the Diakonia of the Apostles. Chicago : Hillenbrand Books, 2004. 124 р.
- Апостольські постанови / Пер. з лат. єп. Епіфанія (Думенка). Київ : Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2011. 282 с.
- Cyprian. The Complete Works of Saint Cyprian of Carthage. Merchantville : Evolution Publishing, 2013. 582 р.
- Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов / Пер. Р. Турконяк. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.
Література
- Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія Церкви та релігійної думки в Україні : у 3 кн. Київ : Либідь, 1994. Кн. 3. 335 с.
- Nichols H. The Work of the Deacon & Deaconess. 2 nd ed. Valley Forge : Judson Press, 2014. 137 p.
- Van Dam С. The Deacon: Biblical Foundations for Today’s Ministry of Mercy. Grand Rapids : Reformation Heritage Books, 2016. 253 p.
- Strauch A. Paul’s Vision for the Deacons: Assisting the Elders with the Care of God's Church. Littleton : Lewis & Roth Publishers, 2017. 192 p.
- Smethurst M. Deacons: How They Serve and Strengthen the Church. Wheaton : Crossway, 2021. 166 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Павленко П. Ю. Диякон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Диякон (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.06.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
