Апостоли (послідовники Христа)

Апо́столи (грец. αποδτολοζ — посланець) — у християнстві — учні Ісуса Христа, які утворили першу громаду, проповідували Слово Боже і заснували Церкву.

Дванадцять апостолів

Термін «апостол» найчастіше відносять до 12-ти найближчих учнів Христа. Для первісного християнства, яке виростало на ґрунті юдейської традиції (див. Юдаїзм), число 12 мало сакральне значення — на ознаку покликання усіх дванадцяти племен (колін) Ізраїлю.

Обираючи апостолів, Ісус Христос провів на горі цілу ніч у молитві, відтак прикликав:

1. Андрія (став першим із покликаних учнів, через що названий Первозваним);
2. Симона (Петра, брата Андрія);
3. Якова Старшого;
4. Івана, брата Якова (відомого ще як Іван Богослов, у церковній традиції вважається Іваном-євангелістом);
5. Пилипа (або Филипа);
6. Варфоломія (або Нафанаїла);
7. Матвія-митаря (також Матфея або Левія, євангеліста);
8. Хому (або Тому, відомого під прізвиськом Невіруючий);
9. Якова Алфеєвого (Якова Молодшого);
10. Симона Зилота (Симона Кананіта);
11. Юду Якового (або Тадея, брата Якова Алфеєвого);
12. Юду Іскаріота.

Після зрадництва й самогубства Юди Іскаріота на його місце був обраний Маттій (Діян. 1:26).

Павла (Савла) з Тарсу покликано після смерті Христа. Він, отже, не входив до складу Дванадцятьох, але є одним із найшанованіших апостолів. Апостоли Петро і Павло як такі, що зробили найбільший внесок у становлення християнства, у православній традиції іменуються «першоверховними».

Апостоли супроводжують Ісуса Христа в численних новозавітних сценах — від епізоду покликання перших учнів (Андрія і Петра) до Таємної вечері та арешту Ісуса, коли вони, перелякані, тікають. При розп’ятті останнього присутній самий лише Іван. Новозавітна оповідь не приховує людської недосконалості та слабкодухості апостолів (наприклад, Петра). Вони стають незламними послідовниками Вчителя лише після Його Воскресіння: на 50-ий день після цієї події отримують покликання сповіщати Євангеліє усім народам Землі різними мовами. Відтоді починається широке місіонерство апостолів, створення нових християнських громад, хіротонія пресвітерів, зцілення недужих тощо. Усі апостоли зазнали гонінь і тортур, мученицької смерті (за винятком наймолодшого — Івана, який пішов з життя на схилі літ). Про життя й духовне служіння апостолів йдеться у новозавітних «Діях» та апостольських «Посланнях» (див. Новий Завіт), а також в апокрифічних творах (див. Апокрифи).

Євангеліє від Луки повідомляє, що Христом було встановлено й ширше коло учнів — т. з. «апостоли від 70-ти» (точніше — 72, за кількістю супутників старозавітного патріарха Авраама), які повинні були сповіщати наближення Царства Божого. Ісус направив їх в різні міста і місця на продовження місії Дванадцятьох, бо «жниво велике, а женців мало» (Лк. 10:2). Більшість імен «апостолів від сімдесяти» в Новому Завіті відсутні; їхні списки складалися на підставі Святого Переказу, а наявні переліки різняться.

Образи у мистецтві

Перші зображення апостолів зустрічаються вже в катакомбному мистецтві Стародавнього Риму, причому вони мають індивідуальні портретні риси, згодом зафіксовані у каноні (ап. Петро — сивий з короткою бородою, ап. Павло — лисуватий, високочолий, із загостреною темною борідкою тощо). В ансамблі християнських храмів апостоли традиційно посідали чільні місця: у вівтарі, на колонах, в іконостасі. Атрибути іконографічних зображень апостолів — сувої (символ Христового вчення), хрест і вінок (символи перемоги). У християнському мистецтві чотири апостоли-євангелісти символічно зображуються у вигляді небесних істот з видіння пророка Єзекіїля: Матвій — ангела, Лука — тельця, Марк — лева, Іван — орла. Апостоли — обов'язкові персонажі ікон євангельського циклу: Вознесіння, Зішестя Св. Духа, Таємна вечеря та ін.

З ранньохристиянських часів храми зводилися і на честь апостолів: базиліка Апостоліон (м. Константинополь, 4 ст.), Храм Дванадцяти Святих Апостолів Христа (м. Рим, 6 ст.) тощо. Серед пізніших культових споруд найбільш відомі собори: Св. Петра (м. Рим), Св. Павла (м. Лондон), Св. Марка (м. Венеція).

Апостоли часто зображалися у живописі: Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря»; А. Дюрер «Чотири апостоли»; Караваджо «Невіра святого Фоми», «Навернення Савла»; Джотто ді Бондоне «Поцілунок Юди»; Ель Греко «Апостоли Петро і Павло»; Рембрандт «Апостол Симон», «Євангеліст Матвій», «Зречення апостола Петра»; Мікеланджело «Навернення Савла»; Рафаель Санті «Звільнення святого Петра з в’язниці»; Д. Гірландайо «Покликання апостолів Петра та Андрія»; І. Босх «Розп'яття з Богоматір'ю, Іоанном, апостолом Петром і донатором» тощо.

Образи апостолів знайшли художнє вирішення і в ін. видах мистецтва: музиці (Й. С. Бах «Страсті за Іоанном», «Страсті за Матвієм»), скульптурі (Донателло «Святий Марк»), кінематографі («Євангеліє від Матвія» П. Пазоліні) та ін.

Апостоли — постійні персонажі української ікони (образи євангелістів у Софійському соборі, ікона «Зішестя Святого Духа на апостолів» та ін.). Перша українська друкована книга — «Апостол», видана 1574 Іваном Федоровичем (Федоровим) у Львові. В українській літературі до образів апостолів зверталися: Т. Шевченко («І день іде, і ніч іде…»), Леся Українка («Жертва»), П. Тичина («Золотий гомін»), В. Петров-Домонтович («Апостоли») та інші автори. Образ апостола часто вживався українськими письменниками у символічному значенні, напр.: В. Барка «Апостоли», С. Жадан «Генерал Юда», О. Кобилянська «Апостол черні», В. Герасим'юк «Апостоли», Л. Костенко «Перш, ніж півень запіє…» тощо.

Цитати

«А коли настав день, Він покликав Своїх учнів, вибравши з них дванадцятьох, яких і назвав апостолами: Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Вартоломія, Матвія і Хому, Якова Алфеєвого й Симона, званого Зилотом, Юду Якового та Юду Іскаріотського, який став зрадником» (Від Луки 6:13-16).

 Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. 2-ге вид. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2023. 1366 с.

«Після Своїх страждань Він постав живий перед ними, з багатьма доказами, з’являючись їм упродовж сорока днів і розповідаючи про Царство Боже. І як були зібрані разом, Він звелів їм з Єрусалима не відходити, але очікувати обітниці від Отця...» (Дії 1:1-4).

 Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. 2-ге вид. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2023. 1366 с.

«...але ви приймете силу, коли Святий Дух зійде на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії — і аж до краю землі!» (Дії 1:8)

 Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. 2-ге вид. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2023. 1366 с.

Джерело

Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. 2-ге вид. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2023. 1366 с.

Література

1. Словарь библейского богословия / Под ред. К. Леон-Дюфура. Брюссель : Издательство жизнь с Богом, 1990. С. 26–31.
2. Поснов М. Э. История христианской церкви. Брюссель : Жизнь с Богом, 1994. 614 с.
3. Barrett C. K., Reumann J. The Signs of an Apostle: the Cato Lecture. Eugene, Or. : Wipf & Stock, 2003. 144 p.
4. Павленко П. Етнічне та універсальне в ранньому християнстві: засади, особливості, тенденції. Київ : Абрис, 2009. 527 с.
5. Мень О. Перші апостоли / Пер. з рос. Л. Хмельковського. Львів : Свічадо, 2015. 231 с.

Автори ВУЕ

Є. А. Харьковщенко

М. Ю. Чікарькова

Покликання на цю статтю: Харьковщенко Є. А., Чікарькова М. Ю. Апостоли (послідовники Христа) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Апостоли (послідовники Христа) (дата звернення: 28.04.2024).