Барка, Василь
Ба́рка, Васи́ль (справжнє прізвище та імʼя ― Очерет, Василь Костянтинович; псевдонім ― Іван Вершина; 16.07.1908, с. Солониця, тепер Лубенського району Полтавської області, Україна ― 11.04.2003, м-ко Глен Спей, за іншими даними ― м. Ліберті, штат Нью-Йорк, США, похований у м. Саут-Баунд-Бруку, шт. Нью-Джерсі, США) ― письменник, есеїст, літературознавець, перекладач. Писав українською мовою. Представник української діаспори в Сполучених Штатах Америки. Кандидат філологічних наук (з 1940).
|
Барка, Василь | |
|---|---|
| Псевдоніми | Іван Вершина |
| Справжнє прізвище | Очерет |
| Народження | 16.07.1908 |
| Місце народження | Солониця, Україна |
| Смерть | 11.04.2003 |
| Місце смерті | Нью-Йорк (штат) |
| Місце поховання | Нью-Джерсі |
| Alma mater | Кубанський державний університет |
| Напрями діяльності | літературознавство, переклад |
Зміст
Життєпис
Походив із козацької родини (батько служив у імператорському козацькому війську). Сім’я жила бідно. У сім років пережив клінічну смерть (після падіння з кручі).
Закінчив трикласну початкову школу. З 1917 навчався в Лубенському духовному училищі.
1927 закінчив Лубенський педагогічний технікум, працював учителем фізики і математики в шахтарському селищі Сьома Рота (тепер смт Нижнє Сєвєродонецького району Луганської області). 1928 через конфлікт із місцевими партійними керівниками (критикував зловживання місцевої влади) виїхав на Північний Кавказ до м. Краснодара (тепер Росія). Вступив на філологічний факультет Краснодарського педагогічного інституту. Був членом української секції Краснодарської асоціації пролетарських письменників.
Після здобуття вищої освіти вступив в аспірантуру на українське відділення. Одночасно працював науковим співробітником у Краснодарському художньому музеї. Зазнав переслідувань через контрреволюційність в оформленні експозицій, використання творів релігійної тематики: «Людина скорботи» А. Дюрера, «Мадона з немовлям» і «Світий Георгій і дракон» Рафаеля Санті, «Різдво» А. да Корреджота ін. Завдяки заступництву Ф. Кона вдалося уникнути засудження.
Через тиск змушений був перевестися до аспірантури Московського державного педагогічного інституту.
Після закінчення аспірантури викладав історію середньовічної зарубіжної літератури в Краснодарському педагогічному інституті. 13.03.1940 у м. Москві захистив кандидатську дисертацію (про стиль «Божественної комедії» А. Данте). Читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського-на-Дону державного університету.
1941 пішов на фронт, був поранений під час одного з наступів німців (1942), через що залишився в окупації. Після одужання працював на свічній фабриці, коректором у газеті «Кубань».
1943 Барку вивезли на роботу в Німеччину. За сприяння письменника, перекладача Б.-Ю. Крацева (1904; тепер Україна ― 1975; США) працював коректором у газеті «Голос» у м. Берліні. У середині 1940-х був членом Мистецького українського руху (МУР). У цей час обрав псевдонім (щоб запобігти переслідуванню сім’ї).
Після розгрому м. Берліна (1945) разом з іншими вигнанцями-втікачами здійснив 1000-кілометровий перехід до м. Аугсбурга в табір для переміщених осіб.
1950 за офіційним дозволом переїхав до Америки. Жив у м. Нью-Йорку, був різноробом (кочегарив, мив вікна та ін.). Писав історію української літератури, есе, перекладав. Працював на радіостанції «Свобода» (редактор).
У 50-річному віці прийняв обітницю (біле духовенство), провів рік у греко-католицькому монастирі (див. Греко-католицькі церкви).
Від початку 1970-х усамітнився в містечку Глен Спей у горах.
Улітку 1999 переніс інсульт, після чого перебував у будинку для людей похилого віку в м. Ліберті (штат Нью-Йорк). Похований в українському пантеоні на цвинтарі Святого Андрія в м. Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі).
Творчість
На формування світогляду мали вплив такі постаті, як Т. Шевченко, І. Франко, М. Коцюбинський, В. Стефаник, М. Гоголь, Ф. Достоєвський, а пізніше ― Е. Хемінгуей, Е. По та О. Генрі. Був послідовником Г. Сковороди.
Поезія пройнята християнською образністю, іконографією, есхатологією, класичною естетикою, фольклорними елементами. Мова творів насичена архаїзмами, рідко вживаними словами, новими формами старих слів і особливо неологізмами.
1930 в м. Харкові видав першу поетичну збірку «Шляхи». Критики звинуватили автора в «буржуазному націоналізмі» та спробах відновити «релігійний пережиток капіталізму». Після вимушеної збірки на виробничу тематику «Цехи» (1932) не публікував своїх творів 10 років.
Автор збірок філософсько-містичних поезій: «Апостоли» (1946), «Білий світ» (1947), «Псалом голубиного поля» (1958), «Океан І» (1959), «Лірник» (1968), «Океан ІІ» (1979), «Океан IІІ» (1992); 4-томної поеми «Свідок для Сонця Шестикрилих» (1981); романів «Рай» (1953), «Жовтий князь» (1963) ― про голодомор 1932–1933 в Україні, «Спокутник і ключі землі» (1992), «Душі едемітів» (1994); літературно-критичних збірок есе «Жайворонкові джерела», у якій висловив погляди на мистецтво, літературу і життя (1956), «Уваги про поезію старовинну і сучасну» (1958), «Хліборобський Орфей, або Кларнетизм» ― про творчість П. Тичини, «Правда Кобзаря» (обидві ― 1961), «Вершник неба» (1965), «Творчість» (1968), «Земля садівничих: Есе» (т. 1–2, 1977); п’єси «Господар міста» (1980) та ін. Переклав українською мовою «Апокаліпсис» (1963), п’єсу В. Шекспіра «Король Лір» (1969) і фрагменти «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі (1978).
У драматичній поемі «Кавказ» (1950; перевидано ― м. Київ, 1993) передбачив розвал СРСР, а в ліричній поемі «Апостоли» ― відродження християнства в Україні. Послідовник і проповідник християнської філософії і моралі, стояв осторонь від суспільно-політичних справ української громади.
Твори Барки перекладено німецькою, французькою, італійською, російською мовами. У СРСР творчість письменника була під забороною, його книги зберігали у спецфондах як видання українських буржуазних націоналістів.
На бажання Барки і за сприянні мецената М. Коця (1922–2011; Україна) частину архіву митця 27.05.1996 передано відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Автор кількох десятків (близько 30) малярських робіт. 21 полотно художника-самоука зберігає Національний музей літератури України. Роботи (переважно гірські пейзажі) виконані в авторській техніці ― малюнка пастеллю (з додаванням лаку для фіксації зображеного) на спеціальних диктових і фанерних дощечках. У Барки-художника тонко розвинуте відчуття перспективи й гармонії. Його твори порівнюють із роботами М. Чюрльоніса, М. Реріха, М. Волошина.
Визнання
За версією газети «Ле Монд» (франц. Le Monde) роман «Жовтий князь» визнано найкращим твором у повоєнній Європі на одну з найважчих тем (1967).
Лауреат літературної премії від Фундації Антоновичів (1982), Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша — за визначний внесок в українську літературу (2017, посмертно).
На честь Василя Барки названо вулиці в містах Києві, Лубнах, Полтаві.
2020 встановлено меморіальну дошку на фасаді будинку культури в с. Солониці.
Додатково
Був одружений, мав сина.
Життєве кредо Барки ― перефразований афоризм філософа Г. Сковороди: «Світ мене спіймав, але не втримав».
Поезію Барки аналізували Ю. Шерех (Шевельов), Ю. Тарнавський, Б. Бойчук, Ю. Барабаш, Л. Плющ, М. Жулинський, М. Ільницький, Ю. Ковалів та ін.
1998 М. Француженко (псевдонім М. Вірний) опублікував працю «Портрет поета» із біографією Барки, переліком його творів та їхньою літературознавчою оцінкою.
«Жовтий князь» ― перший український роман про голодомор 1932–1933. В Україні вперше вийшов друком 1991. Екранізація роману та показ стрічки «Голод — 33» (1991, режисер О. Янчук) могли вплинути на результати референдуму 1 грудня 1991.
2017 вперше в історії України в м. Києві відкрили виставку «Світ очима душі: малярські роботи Василя Барки». На ній експонували 21 художню роботу митця: пейзажі, виконані в техніці пастелі в 1960-х у США.
Цитати
Рай
Моляться соняшники.
Грім на хмарі Біблію читає...
тополя пошепки:страшний який
твій плач Ісаіє!
Моляться соняшники.
Голод. Мати немовля вбиває...
тополя закричала: он який
мій рай, Ісаіє!
«Білий світ», 1947
― Цит. за: Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: у 3 кн. Кн. 2. Київ : Рось, 1994. С. 681.
Василь Барка: «Понад шістдесят років Україна вповні терпить трагедію фідециду: в найзапеклішій війні безвір’я — проти віри; і набагато, по східних землях, з нашої власної вини: бо так легко, мільйонами, з ворожого підказу, відійшли від заповіді Христа — в братовбивство громадянської війни, і дістати нищення для всіх.
На жаль, свою трагедію фідециду в її цілому обсягу: найглибшу в історії людства, якраз і обминула вся українська література, там і тут, від 20-х років до нашого часу...
Ми — свідки величезного напасництва в СРСР: на українців, як на інших — також; можна назвати його «контрморфозис». Це цілковите зруйнування всієї, розвинутої в історичному ході, духовно-культурної і соціяльно-економічної формації народного життя.
Це — ґвалтовний розвал її в ґеноцидності, і насильницька, в найбільшому терорі, заміна чужородною: штучно створеною, в кабінетній доктрині — протиприродною і протилюдською формністю, прикритою в словесність про «едем».
― Цит. за: Василь Барка. Необхідність поезії для віри // Промови лауреатів Фундації Антоновичів. Режим доступу: http://www.ji-magazine.lviv.ua/Promovy_laureativ_premii_Antonovychiv/Barka_Vasyl.htm
М. Слабошпицький: «Виконавчий директор Освітньої фундації імені Петра Яцика Марко Стех намагався зініціювати висунення Василя Барки на здобуття Нобелівської премії. Ми з ним говорили про те. Марко перераховував усі «за»: Барчині твори є в перекладах на основні європейські мови.
Нобелівський комітет міг би зацікавити або «Жовтий князь», або ж монументальний віршований роман «Свідок для Сонця Шестикрилих» (до речі, його задум, як Гете свого «Фауста», Барка проніс через чверть століття ― з 1952-го до 1977 року). Очевидно, нікого з українських письменників другої половини XX століття не перекладали стільки, як його. Та й видавництва, де з’являлися переклади Барчиних творів, на взір «Ґаллімара», ― винятково авторитетні. Проти було, як ми обоє добре розуміли, те, що Україна не виявить наполегливості в лобіюванні цієї кандидатури, а діаспора не така потужна. Марко не помилявся ― Україна показала цілковиту відсутність ентузіазму щодо Барки вже в голосуванні Шевченківського комітету, а що вже там говорити при більше?!
Гадається, саме з Баркою мали ми шанс на українського Нобеля».
― Цит за: Михайло Слабошпицький. Василь Барка. Із життєпису білого монаха. Режим доступу: http://ukrlife.org/main/evshan/25poetiv17.html
Твори
- Апостоли. Аугсбург : Іван Манила, 1946. 47 с.
- Жайворонкові джерела. Нью-Йорк : Слово, 1956. 24 с.
- Правда Кобзаря. Нью-Йорк : Пролог, 1961. 288 с.
- Хліборобський Орфей або клярнетизм. Мюнхен; Нью-Йорк : Друкарня «Biblos», 1961. 87 с.
- Лірник. 2-ге вид. Київ : Орій, 1992. 687 с.
- Поезія. Жовтий князь. Київ : Наукова думка, 2000. 304 с.
Література
- Лучків С. «Океан» Василя Барки: у пошуках перекладу як творчості // Світовид. 1995. № 1 (18). С. 77–87.
- Герасимова Г. П. Барка Василь Костянтинович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Гол. редкол. В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 1. С. 191.
- Жулинський М. Василь Барка — культуролог і літописець долі українського народу // Народна творчість та етнографія. 2003. № 4. С. 56–66.
- Путько-Стех А. Василь Барка: шлях // Березіль. 2009. № 1–2. С. 175–180.
- Кузьменко В. І. Василь Барка (1908–2003) // Історія української літератури ХХ — початок ХХІ ст. : у 3 т. Київ : Академія, 2014. Т. 2. С. 194–199.
- Маланій О. Сакральний мультиверс поетичних творів Василя Барки // Волинь філологічна: текст і контекст. 2015. Вип. 19. С. 124–134.
- Ковалів Ю. Василь Барка // Слово і Час. 2018. № 7. С. 70–73. URL: https://il-journal.com/index.php/journal/issue/view/17
- Талановитий письменник і поет української діаспори Василь Костянтинович Барка // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека. 2018. URL: http://libr.rv.ua/ua/virt/103/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Барка, Василь // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барка, Василь (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
Покликання на цю статтю: Барка, Василь // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барка, Василь (дата звернення: 1.05.2024).
