Неоготика
Неого́тика — стилістичний напрям в архітектурі історизму 19 — початку 20 ст., звернений до естетики європейського середньовіччя.
Відтворював і розвивав принципи стилю готики. В англомовних країнах цей напрям називають «Gothic Revival» — відродження готики. Вживають також термін «псевдоготика», який вказує на анахронічність і штучність такої стилістики.
Зміст
Історична довідка
Неоготичні тенденції присутні у творчості британського архітектора доби бароко К. Рена у другій половині 17 ст. У Великій Британії та її колоніях з другої половини 18 ст. неоготичні архітектурні форми асоціювалися з рідною старовиною, що збуджувала патріотичні почуття і стала основою ідентичності. В епоху романтизму захоплення середньовіччям і його наочним втіленням — готикою — стало повсюдним у більшості європейських країн. Цьому сприяла творчість літераторів Й. В. Гете, В. Гюго, В. Скотта, Дж. Рескіна, Ф. Р. де Шатобріана, Ф. Шлегеля, художника К. Д. Фрідріха тощо.
Першими проявами романтизму були будівлі, вирішені у стилі класицизму, але з неоготичними архітектурними деталями (стрілчастими формами арок, вікон, порталів, декоративними вежами, застосуванням нервюр у склепіннях тощо), що яскраво проявилося у творчості німецького архітектора К. Ф. Шинкеля. Романтизм і неоготика пов'язані з поширеною у 19 ст. тенденцією реставраторства, яка включала не стільки реставрацію, як реконструкцію і добудову старовинних ратуш, соборів і замків з «покращенням» їхнього архітектурного вигляду зовні та всередині відповідно до обмежених знань і уявлень архітекторів 19 ст. Лідером цього руху був архітектор і реставратор Е. Віолле-ле-Дюк. У стилістиці неоготики працювали архітектори В. Баженов, О. Бернардацці, Ч. Беррі, Е. Блор, В. Городецький та ін. Друга половина 19 — початок 20 ст. ознаменувалися масовим будівництвом на всіх континентах неоготичних приватних і державних будівель і споруд усіх функціональних типів. Елементи неоготики присутні в стилі модерн початку 20 ст. — як національно-романтичні стилізації. Архітектурні форми неоготики нерідко поєднувалися з формами неороманського стилю в романо-готичну стилізацію.
Характеристика
У неоготичній стилістиці створювали сакральні споруди різних конфесій — католицькі костели, лютеранські кірхи, англіканські, православні й вірмено-григоріанські церкви, адміністративні будівлі, комплекси навчальних, лікувальних закладів, інженерно-транспортні споруди (зокрема вокзали і мости), виробничі й складські комплекси, житлові будинки, вілли, особняки, палаци, замки тощо. При цьому розпланування й загальна композиція споруди нерідко були класицистичними, строго симетричними, а декор — неоготичним. Застосовували у модернізованому й спрощеному вигляді такі елементи готики, як нервюрні склепіння, контрфорси й аркбутани, пінаклі й фіали, профільовані пілони, стрілчасті арки й такої ж форми вікна з вітражами і портали зі скульптурою, вімперги й шпилі, аркадні (див. Аркада) галереї тощо. Ці форми виконували з каменю, цегли, бетону й залізобетону із застосуванням передових на той час будівельних конструкцій і технологій.
Національні особливості
Оскільки готика була загальноєвропейським архітектурним стилем, то і її наслідування в 19 ст. у різних країнах світу стало явищем інтернаціональним (вокзал Сент-Панкрас у м. Лондоні 1865–1868, ратуша у м. Брюсселі 1887). Національні особливості не були чітко виявленими попри те, що, приміром, венеційська готика мала виразні відмінності від французької чи німецької. Проте споруди у стилі венеційської неоготики будували в різних країнах, ігноруючи національну специфіку, на підставі лише особистих уподобань архітекторів чи їхніх замовників (будинок Національного банку в Києві).
Вестмінстерський палац у Лондоні є найвідомішою пам’яткою англійської неоготики, яка вплинула на проєктування в цьому стилі численних громадських будівель по всьому світу, зокрема ратуші у м. Манчестері 1868–1877, будівлі канадського парламенту в м. Оттаві 1859–1876, численних коледжів та університетських містечок 19–20 ст. у Канаді й США. Неоготичні англіканські церкви Великої Британії також стали взірцями для наслідування на всіх континентах; серед них найпізнішими є Ліверпульський собор 1903–1978 (Велика Британія) та Петропавлівський кафедральний собор 1907–1990 у м. Вашингтоні (США).
Франція
Захоплення неоготикою розпочалося з дослідження середньовічних готичних пам’яток, реставрації їх, потім — добудов і створення нових споруд за взірцями старовинних. Найяскравішими зразками є базиліка Святої Клотильди у м. Парижі 1846–1857, церква Святих Вінсента і Павла у м. Марселі, 1855–1886, базиліка Нотр-Дам у м. Ніцці 1864–1868, церква Святого Петра у м. Нансі 1865–1885.
Німеччина
Перші неоготичні паркові й оборонні споруди створено в Пруссії у другій половині 18 ст. До неоготики звернувся наприкінці свого життєвого шляху архітектор-класицист К. Ф. Шинкель (Фрідріхсвердерська церква в м. Берліні 1824–1831). Популяризації стилю сприяли добудова в неоготичній стилістиці Кельнського собору 1846–1880 та собору в м. Ульмі (1890), перебудови старовинних замків (Гогенцоллерн, 1850–1867). Провідними пам’ятками німецької неоготики є Нова ратуша у м. Мюнхені 1867–1909, ратуші у містах Веймарі 1841, Ерфурті 1869, Саарбрюкені 1897–1900, палац Бабельсберг поблизу м. Потсдама 1834–1849; церкви: Святого Івана Хрестителя у м. Мюнхені 1852–1874, Христа у м. Ганновері 1859–1864, Святого Павла у м. Шверині 1863–1869, Святого Павла у м. Мюнхені 1892–1906.
Австрія
Під час реконструкції історичного центру м. Відня з забудовою кільцевого бульвару Рінгштрасе (див. Рінгштрасе стиль) неоготику разом із неоренесансом, неокласицизмом і необароко схвалено як інтегральну частину загальної стилістики головних репрезентативних споруд імперії. У неоготичній стилістиці вирішено провідні архітектурні домінанти Рінгштрасе — Пам’ятну церкву 1856–1879 та ратушу у Відні. Таку ж стилістику мають церква Діви Марії Переможної у м. Відні 1868–1875 та собор у м. Лінці 1862–1924.
Угорщина
Провідною неоготичною пам’яткою є будівля парламенту в Будапешті, автор якої зазнав критики патріотичної громадськості: вона помилково вважала цей стиль німецьким національним, що протистояв угорській ідентичності. Та попри це з любові до власної архітектурної спадщини угорці в другій половині 19 — на початку 20 ст. усі свої готичні храми радикально перебудували в неоготичній стилістиці (церква Святого Матіаша у м. Будапешті 1874–1896), внаслідок чого в Угорщині майже не залишилось автентичних (див. Автентичність) готичних споруд.
Чехія і Словаччина
Головною архітектурною акцією доби історизму стала розпочата 1844 і виконана 1873–1929 добудова західної частини (нав із двома західними вежами) собору Святого Віта у Празі на основі збережених середньовічних креслеників. Цей храм, разом із Кельнським собором, став однією з найвизначніших у Європі пам'яток, що поєднали автентичну готику з неоготикою. Тоді ж реставровано з неоготичними доповненнями замок Карлштейн (1848–1857), Порохову башту в м. Празі (1875–1884). У неоготичній стилістиці перебудовано замки Ледніце (див. Ледніце-Валтіце), Жлеби, Конопіште (усі — Чехія), Бойніце і Смоленіце (обидва — Словаччина). Наймасштабнішим з таких проєктів стала перебудова (фактично — нове будівництво) неоготичного замку Глубока в Чехії (1840–1871): попри загальну стилістику англійської неоготики, інтер'єри вирішено в неоренесансних формах, відповідно до основних засад еклектики. Цілком органічною є неоготика празьких католицьких храмів: Святих Петра і Павла на Вишеграді (1887–1903) та Святої Людмили на Виноградах (1889–1893).
Польща
У неоготичній стилістиці за проєктом К. Ф. Шинкеля 1845–1860 збудовано палац у Корніку поблизу м. Познані. 1823–1826 перебудовано на неоготичний лад замок у м. Любліні. У цій же стилістиці в другій половині 19 — на початку 20 ст. виконано фасади багатьох прибуткових будинків у м. Варшаві. Прикладом визначної громадської будівлі є Collegium Novum Ягеллонського університету у м. Кракові (1883–1887).
Російська Федерація
Перші прояви неоготики як форми романтизму в Російській імперії зустрічаються у творчості В. Баженова (палацовий комплекс у садибі Царицино, тепер м. Москва, 1775–1785) та М. Казакова (1738–1812, тепер Російська Федерація). Як окремий напрям, що пропонував екзотику, неоготика розвинулася протягом 19 ст. (Новопетергофський вокзал 1855–1857), однак не набула значного поширення внаслідок етноконфесійних упереджень суспільства.
Неоготика в Україні
В Україні риси ранньої неоготики притаманні палацам: у с. Вишеньках Чернігівської області 1787, архітектор М. Мосціпанов; у м. Корсуні-Шевченківському 1787. У 1830-х на Півдні та Правобережжі у цій стилістиці побудовано багато палаців та дворянських маєтків: Воронцовський палац в м. Алупці 1828–1846 (див. Алупкинський палацово-парковий музей-заповідник), палац Бжозовського у м. Одесі 1852 тощо. На початку 20 ст. неоготика набула національно-романтичних рис у двох етноконфесійних варіантах — польському (католицькому) та німецькому (лютеранському): костел Святого Йосипа Обручника 1859–1872 у с. Підлісному Мукарові Хмельницької області, Лютеранська кірха 1906–1907 у м. Луцьку. Найвідомішими пам’ятками є: Миколаївський костел у м. Києві 1898–1909, архітектор В. Городецькнй; костел Святої Єлизавети у м. Львові 1903–1911, архітектор Т. М. Тальовський (1857–1910, тепер Польща — Україна). У цій же модній стилістиці споруджували й громадські будівлі, не пов’язані з католиками чи лютеранами (ремісниче училище М. Маклакова 1886 у м. Путивлі).
Додатково
Популяризації готики й відродженню цього архітектурного стилю у формах неоготики посприяла історико-публіцистична праця молодого Й. В. Гете 1772 «Про німецьку архітектуру», написана під враженням від готичного собору в м. Страсбурзі. У ній автор обґрунтував свою теорію (як згодом з’ясувалося, помилкову) про походження готики з Німеччини й про те, що вона є істинно німецьким національним стилем. Там само він висунув гіпотезу (пізніше спростовану) про міфічного архітектора — автора Страсбурзького собору «майстра Ервіна із Штайнбаха, святого генія», котрого пізніше Я. Буркгардт прирівняв до Мікеланджело Буонарроті. Талановиті художні вигадки зробили неоготику модною в мистецтві та архітектурі різних країн світу протягом 19 ст.
Література
- Асеев Ю. Стили в архитектуре Украины. Киев : Будівельник, 1989. 104 с.
- Ясієвич В. Неоготика // Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 182–183.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 212–213.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 185–192.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 219–248.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Неоготика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Неоготика (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.09.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
