Буркгардт, Якоб Кристоф
Бу́ркгардт, Я́коб Кри́стоф (нім. Jacob Christoph Burckhardt; 25.05.1818, м. Базель, Швейцарія — 08.04.1897, там само) — історик мистецтв, історик європейської культури, дослідник італійського Відродження.
|
Буркгардт, Якоб Кристоф (Jacob Christoph Burckhardt) | |
|---|---|
| Народження | 25.05.1818 |
| Місце народження | Базель |
| Смерть | 08.04.1897 |
| Місце смерті | Базель |
| Alma mater | Базельський університет, Берлінський університет, Боннський університет |
| Місце діяльності | Базель |
| Напрями діяльності | історія мистецтва |
Зміст
Життєпис
Народився в заможній сім’ї протестантського священника. Із 1837 вивчав теологію в Базельському університеті, готувався до кар’єри проповідника. З дитинства цікавився мистецтвом, нумізматикою, поезією та живописом. Кілька разів мандрував Італією.
Під впливом запрошеного до університету професора В. М. Л. де Ветте, теолога й дослідника Біблії, перевівся до Берлінського університету. Там вивчав філологію, історію та історію мистецтва. Був учнем офіційного історіографа Пруссії, фундатора академічної історії Л. фон Ранке, дослідника Греції Давньої, автора терміну «еллінізм» Й. Г. Дройзена (1808; тепер Польща ― 1884; тепер Німеччина) та мистецтвознавця, історика архітектури Ф. Т. Куглера (1808; тепер Польща — 1858; тепер Німеччина).
1841 вивчав історію мистецтв у Рейнському університеті Фрідріха Вільгельма в м. Бонні (тепер Боннський університет) під керівництвом Ф. Т. Куглера, слухав цикл лекцій Я. Грімма, захоплювався філософією А. Шопенгауера.
1843–1855 викладав у Базельському університеті; 1855–1857 ― у Федеральній вищій технічній школі Цюриха. 1858–1893 до виходу на пенсію працював у Базельському університеті, очолював кафедру історії та історії мистецтв. Відхилив пропозиції керувати кафедрами в Тюбінгенському університеті Ебергарда Карла та Берлінському університеті. Мав дружні стосунки з Ф. Ніцше.
Вплинув на погляди Й. Гейзинги, В. Дільтея, Б. Кроче, Ф. Ніцше.
Наукова діяльність
Наукові концепції та погляди
Концепція історії культури. Не відміну від свого вчителя Л. фон Ранке, тлумачив історію не через політичні звершення та економічні процеси, а через здобутки художньої культури, науки, філософії, релігії, побуту й мови, що відповідало традиції історичного романтизму. Визначав культуру як сукупність духовного досвіду, зумовленого часом і простором та позбавленого універсального статусу. Мистецтво вважав похідним від культури, проте впродовж творчого шляху змінив концепцію генези мистецтва: від прояву «народного духу» — до індивідуального бачення зображувальних канонів і культурної традиції.
Історія культури Давньої Греції. Змінив уявлення про Давню Грецію від еталонної для Європи культури в позитивному розумінні до різноманітних форм повсякденності, війни, аморальності. Розширив джерельну базу від офіційних історичних джерел до філософських і літературних творів, які відображали світогляд еллінів. Ввів до наукового обігу поняття «агоністична людина» як одну із сутнісних ознак давньогрецької культури.
Історія культури Ренесансу. Послідовник істориків Г. Фойгта (1827–1891; тепер Німеччина) і Ж. Мішле. Разом із ними був засновником історичного вивчення культури та мистецтва доби Відродження. Використовував поняття «Ренесанс» у розумінні Ж. Мішле — як явище не тільки італійського мистецтва, але й історико-культурний період із регіональними особливостями. У найвідомішій роботі «Культура Відродження в Італії» (1860) Ренесанс постає як синтез «народного духу» та здобутків античності, що утворює якісно новий тип культури. Через таку позицію середньовічні форми культури у структурі ренесансної доби залишилися поза увагою дослідника. Ренесанс визначив як сукупність мистецтва, філософії та політики, котрі сформували модерну європейську людину. Позначив індивідуалізм як особливість світогляду італійця доби Відродження. Уперше показав естетичну цінність мистецтва італійського Ренесансу. Висунув полемічну тезу про естетизацію як невід’ємну властивість світогляду італійського народу, успадковану від римлян. У тлумаченні Буркгардта естетизація повсякденності була ознакою світського світогляду, сформованого внаслідок оновлення уваги до античної спадщини.
Реабілітація бароко. Під впливом мандрівок Італією склав путівник для туристів «Чичероне: посібник для насолоди творами мистецтва Італії» (1855), де розмежував стилістичні особливості ренесансного та барокового мистецтва. Тлумачив бароко, всупереч академічній традиції, не як занепад Відродження, а окрему фазу в історії європейського мистецтва. Разом із К. Г. Гурліттом (1820–1901; тепер Німеччина) і Г. Вельфліном (1864–1945; Швейцарія) започаткував наукове вивчення бароко як окремого стилю в мистецтві.
Філософія історії. У циклі лекцій «Історія грецької культури» обстоював думку про те, що суб’єкт є рушієм історико-культурного процесу, а історик має право на суб’єктивність (вибір джерельної бази та предмету дослідження) у спробах інтерпретувати історію. Матеріали лекцій видано після смерті автора. Погляди зазнали критики через панування в академічній історії позицій об’єктивізму й тлумачення історика як неупередженого «дзеркала» досліджуваної доби. Проте погляди Буркгардта набули популярності в дискусіях навколо змісту й призначення історичної науки в другій половині 20 ст. Пояснював історію не як послідовність подій, а як сукупність явищ певної доби, розуміння яких потребує зіставлення з аналогічними явищами інших епох.
Політичні погляди
1844–1846 був редактором і публіцистом «Базельської газети» — рупору консервативних політичних сил Швейцарії, котрі висловлювалися проти централізації країни та обстоювали республіканські погляди. Визначав відповідальність як основу виборчого права для широких верств населення. У поглядах на історію та в особистій громадянській позицій негативно сприймав інститути влади й держави. Заперечував збройні конфлікти, радикальні політичні рухи й експансивну політику держав як загрозу для культури. Єдиним призначенням державних структур убачав збереження цінностей культури за умов занепаду. З цієї причини в праці «Доба Костянтина Великого» (1853) описав Римську імперію від початку правління Діоклетіана до смерті Костянтина як добу кризи, з якої імперія не вийшла через втрату домінування античної культури та легалізацію християнства, що посилювалося нашестями варварів. Наголошував не на успадкуванні середньовіччям античних традицій, а на втраті зв’язку й негативному сенсі Середніх віків для історії, що також зумовлено впливом історіографічних традицій просвітництва із властивими їм антиклерикалізмом і уявленнями про права і свободи громадян.
Визнання
1898 в Базельському університеті встановили бюст Буркгардта, а також випустили медаль із портретним зображенням.
1998 запроваджено банкноту із зображенням Буркгардта номіналом 1 тис. швейцарських франків.
2018 Британська академія (м. Лондон, Велика Британія) провела міжнародну міждисциплінарну конференцію з нагоди 200-річчя від дня народження Буркгардта.
Праці
- Conrad von Hochstaden, Erzbischof von Köln und Gründer des Kölner Doms (1238–1261). Bonn : L. Habicht, 1843. 157 p.
- Der Cicerone: Eine Anleitung zum Genus der Kunstwerke Italiens. Basel : Schweighauser, 1855. 1112 s.
- Die Kultur der Renaissance in Italien. Basel : Schweighauser, 1860. 576 p.
- А н г л. п е р е к л. — The Civilization of the Renaissance in Italy. London : Phaidon Press, 1945. 640 p.
- The Greeks and Greek Civilization. New York : St. Martin's Griffin, 1999. 449 p.
Література
- Хохун-Політова С. В. Європейське відродження в культурі та мистецтві // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв України. 2007. № 1. С. 115–120.
- Meyer K. Jacob Burckhardt. Ein Portrait. München : W. Fink, 2009. 286 p.
- Ісіченко І. Історія української літератури: епоха бароко (XVII–XVIII cт.). Львів : Святогорець, 2011. С. 43–44.
- Löwith K. Jacob Burckhardt. Stuttgart : J. B. Metzler, 2022. 392 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шолухо Н. Є. Буркгардт, Якоб Кристоф // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буркгардт, Якоб Кристоф (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.06.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
