Гейзинга, Йоган
Ге́йзинга, Йо́ган (Гейзінга; нід. Huizinga, Johan; 07.12.1872, м. Гронінген, Нідерланди — 01.02.1945, с. Де-Стег, провінція Гелдерланд, Нідерланди; похований у м. Угстгесті, Нідерданди) — мовознавець, історик та теоретик культури, автор оригінальної концепції ігрової культури, член Королівської Нідерландської академії мистецтв і наук (з 1916).
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї лікаря, професора фізіології, протестантського священника. Мати померла через два роки після народження сина.
Закінчив міську гімназію. 1891–1895 навчався в Університеті Гронінгена за спеціальністю «нідерландська філологія». Вивчав індоєвропейські мови, добре опанував санскрит. На інтерес до індології суттєво вплинули праці антрополога Е. Тайлора.
Студіював порівняльне мовознавство у Лейпцизькому університеті, 1897 повернувся до м. Гронінгена; захистив докторську дисертацію про роль блазня в класичній індійській драмі.
Від 1902 зацікавився історією середньовіччя та Відродження. У 1903–1905 — на посаді приват-доцента з історії давньоіндійської літератури Амстердамського університету.
Упродовж 1905–1915 — професор загальної та голландської історії в Університеті Гронінгена.
Майже 30 років очолював кафедру загальної історії в Лейденському університеті (1915–1942, до тимчасового закриття закладу нацистами). 1926 відвідав США. 1938 Гейзинга обраний президентом Королівської нідерландської академії наук. Цього ж року посів посаду голови Міжнародного комітету з культурного співробітництва Ліги Націй.
За публічну критику німецьких окупантів був заарештований (1942) та ув’язнений на кілька місяців до концтабору Сінт-Міхілсгестел (побл. м. Арнема). Звільнений за сприяння міжнародної спільноти; після звільнення вченому заборонили повертатися до м. Лейдена. Останні роки життя мешкав у будинку свого колеги Рудольфа Клеверінги в с. Де-Стегу.
Помер за кілька тижнів до звільнення регіону від нацистів, похований на цвинтарі реформатської церкви в м. Угстгесті.
Діяльність та наукові погляди
Ще в 1905 у своїй інавгураційній лекції в Університеті Гронінгена «Естетичний елемент у викладі історії» («Het aesthetische bestanddeel van geschiedkundige voorstellingen») Гейзинга наголосив на важливості використання літератури та образотворчого мистецтва для інтерпретації історії.
1918 опублікував працю «Людина і маса в Америці» («Mensch enmenigte in Amerika») — екстраполяцію американських матеріалів, розроблену для ознайомлення лейденських студентів з американською історією. Після кількох розвідок з історії доби Відродження (зокрема, «Еразм», нідерл. «Erasmus»; 1924) опублікував працю «Завдання історії культури» («De taak der cultuurgeschiedenis»; 1929). У тексті, спрямованому до студентів та істориків назагал, наполягав на включенні до історичної освіти таких дисциплін, як-от право, філософія, історія музики, література та образотворче мистецтво.
1919 побачила світ одна з найвідоміших праць Гейзинги «Осінь середньовіччя» («Herfsttij der middeleeuwen»), що поєднала образи та поняття, літературу та історію, релігію й філософію. Тут автор пропонує естетичний підхід до історії, де мистецтво та видовище відігравали значущу роль. Це дослідження форм життя у Нідерландах та Франції (зокрема, Бургундії) 14–15 ст. було засноване на критичному прочитанні естетичних та філологічних джерел, які зазвичай не помічали класичні історики. Гейзинга кинув виклик традиційній інтерпретації середньовіччя з погляду епохи Відродження та в наступності з нею. Вважав, що середньовічні культури процвітали і досягли своєї зрілості в 12–13 ст., а свого кінця — у 14–15 ст. Міркував про те, що історія має власне народження та смерть за аналогією із живою істотою в природі.
Іншою знаковою подією наукової творчості Гейзинги стала праця «У тінях завтрашнього дня» («In de schaduwen van Morge»; 1935) — «діагноз духовної смути нашого часу». Це надзвичайно полемічне дослідження сучасної масової культури. Критики назвали огиду автора від дешевизни радіо та «жовтої журналістики» реакційною. Проте Гейзинга вважав це ознаками загальної втрати цінності, що набагато серйозніше проявляється в політичній, соціальній та моральній царинах сучасного тоталітаризму.
Визнаною вершиною діяльності Гейзинги як історика культури та філософа культури стала праця «Homo Ludens. Досвід визначення ігрового елемента культури» («Homo Ludens. Proeve eener bepaling van het spel-element der cultuur»; 1938), в якій він увів поняття «людини, що грає» (лат. Homo Ludens) та висунув гіпотезу про гру як основний формотворчий елемент людської культури.
Гейзингу характеризують як наступника Я. Буркгардта — зачинателя культурницького (а не тільки політичного) підходу до історії. Вчений продовжив і оригінально розвинув підхід Буркгардта, доклавши внесок у створення галузі історії культури. Він розглядав історію як сукупність всеохопної культурної діяльності людини, включно з релігією, філософією, мовою, звичаями, мистецтвом, літературою, міфами, забобонами тощо. Гейзинга цікавився «інтелектуальною» історією, історією письменних класів; але також і кожним аспектом «соціальної» історії, повсякденністю, самим способом життя. З текстів, які зазвичай розглядали як неісторичні, Гейзинга висновував про форми колективного та приватного життя минулих періодів і місць. Він намагався написати історію, що запрошує читачів відчути, як люди минулого жили, почували й думали.
Філософ відмовився від концептуальної схематизації та моделювання історії. Радше намагався змалювати стани людського духу та думки, закладені в мріях, надіях, страхах і тривогах. Особливу увагу він приділяв почуттю краси та її художнім втіленням і образам. Паралельно з О. Шпенглером Гейзинга працював над проблемами типологізації культур, морфологічного аналізу культурно-історичних епох.
Стривожений розквітом націонал-соціалізму в Німеччині, у 1930–1940-х написав кілька творів культурної критики, наголосив на ситуації цивілізаційної кризи. Його аналіз суголосний з висновками інших сучасних критиків, як-от Х. Ортеги-і-Гассета, О. Шпенглера. Гейзинга стверджував, що дух технічної та механічної організації замінив спонтанний та органічний порядок у культурному та політичному житті. Одночасно він негативно реагував на роботу З. Фройда і майже не використовував марксистських ідей у своїй творчості. Книгу «Світ у руїнах: Розгляд шансів відновлення нашої цивілізації» («Geschonden wereld: Een beschouwing over de kansen op herstel van onze beschaving»; 1945) опубліковано посмертно.
Homo Ludens
Завдання історика культури Гейзинга вбачав у інтерпретації суспільства або груп, що складаються з індивідів. Привертав увагу істориків до ознак позаполітичних соціальних форм життєдіяльності.
«Homo Ludens» — найоригінальніша книга Гейзинги, що є дослідженням феномену гри в культурі (західній і східній, примітивній, стародавній і сучасній). Він розглядав усі види ігор, від дитячих забавок до діалектики філософії та ритуалістики судів. Працю складно віднести до історичних досліджень, її суть є радше психо-соціологічною чи навіть метасоціальною.
Гейзинга ототожнював сутність людини з грайливістю. Він розгортав своє філософське бачення поряд із традиційними характеристиками людських істот, як-от homo sapiens (людина розумна, істота з інтелектом), homo fabel (людина, яка майструє), homo erectus (людина прямохідна) та іншими. Висунув тезу про те, що всі форми людських культур виникли внаслідок гри, яка була фундаментальним поштовхом до власне людського існування. Він вперше спробував створити автономну категорію «гри» та описати історію культури у парадигмі гри. На ґрунті широких знань з міфології, антропології, естетики, релігії, філософії, психології, лінгвістики та літератури, вчений намагався показати, яким чином різні види культурної діяльності (ритуали, мови, релігії, технології, любовні зв’язки, мистецтво, спорт, змагання і навіть війни) вкорінені в грі як архетипі людської культури і невіддільні від неї.
Визнання
Ученого відносять до когорти чільних постатей у галузі історії культури в 20 ст. Його студії щодо ролі міфів і фантазії в світовій цивілізації, а також гри як загального принципу становлення людської культури сприяли формуванню нових напрямів в історичній антропології, зокрема структурної антропології К. Леві-Стросса.
«Лекція Гейзинги» (Huizingalezing) — престижна щорічна лекція в Нідерландах з історії культури чи філософії на честь діяча. Організована з 1972 загальнонаціональною щоденною газетою «НРК Ганделсблад» («NRC Handelsblad»), гуманітарним факультетом Лейденського університету та Товариством нідерландської літератури. Проводиться щогрудня у м. Лейдені.
На честь діяча в Лейденському університеті встановлено меморіальну дошку.
Додатково
- Гейзинга володів вісьмома іноземними мовами, зокрема санскритом, арабською, грецькою і слов’янською.
- Син діяча — Леонгард Гейзинга став письменником, є автором саркастичної серії з десяти романів про голландських аристократів-близнюків Адріана та Олера («Adriaan en Olivier», 1939–1980).
Праці
- Herfsttij der Middeleeuwen. Haarlem : Tjeenk Willink, 1919. 568 p.
- In de schaduwen van morgen. Een diagnose van het geestelijk lijden van onze tijd. Haarlem : Tjeenk Willink, 1935. 226 p.
- Homo ludens, proeve eener bepaling van het spel-element der cultuur. Haarlem : Tjeenk Willink, 1938. 309 p.
- Geschonden wereld, een beschouwing over de kansen op herstel van onze beschaving. Haarlem : Tjeenk Willink, 1945. 242 p.
- У к р. п е р е к л. — Homo Ludens. Досвід визначення ігрового елемента культури / Пер. з англ. О. Мокровольський. Київ : Основи, 1994. 250 с.
Література
- Noordegraaf J. Uit het verleden van een historicus. De taalkundige ambities van de jonge Huizinga. Voortgang. 1992. Jg. 13. Р. 197–215.
- Kelley D. R. Fortunes of History: Historical Inquiry from Herder to Huizinga. New Haven : Yale University Press, 2003. 426 р.
- Noordegraaf J. Iz žyttievoho šliaxu ognoho istoryka (movoznavči zmanhannia Heuzinxy zamolodu) // Збірник Харківського історико-філософського товариства. 2006. Т. 12. С. 267–278.
- Otterspeer W. Orde en trouw. Over Johan Huizinga. Amsterdam : De Bezige Bij, 2006. 254 р.
- Otterspeer W. Reading Huizinga. Amsterdam : Amsterdam University Press, 2010. 261 р.
- Айтов С. Ш. Історично-антропологічні епістемологічні підходи у філософії культури Й. Гойзінги та розвиток історичної антропології і філософії науки // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. 2011. Вип. 21 (1). С. 35–41.
- Лобода Ю. О. Війна та гра в культурологічній концепції Й. Гейзінги // Грані. 2014. № 10 (114). С. 23–28.
- Pree C. du. Johan Huizinga en de bezeten wereld. De rol van publieke intellectueel tussen twee wereldoorlogen. Leusden : ISVW Uitgevers, 2016. 346 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Петрушкевич М. С. Гейзинга, Йоган // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гейзинга, Йоган (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
Автор ВУЕ
М. С. Петрушкевич
