Гра
Гра — багатозначний термін:
1) тип осмисленої, структурованої, непродуктивної діяльності, мотивом якої є задоволення, заповнення дозвілля, розвиток здібностей, а не результат; зазвичай використовують для розваги, або як навчальний і виховний інструмент;
2) виконання музичного твору;
3) акторське мистецтво, створення художніх, сценічних образів у театрі, кіно тощо;
4) різновид спорту (спортивний напрям) — комбінована рухова діяльність, спеціалізовані вправи, які виконують в умовах взаємодії гравців команд-суперників (див. Гра спортивна);
5) гра комп'ютерна, відеогра — комп'ютерна програма розважального характеру;
6) гра математична — клас математичних задач; дослідженню операцій з математичними моделями прийняття оптимальних рішень в умовах конфлікту присвячений розділ математики — ігор теорія.
Зміст
Загальна характеристика
Узагальнене визначення гри належить інженеру й політологу Кларку С. Абту (англ. Clark C. Abt; нар. 1929; Німеччина, з 1937 у США). Дослідник визначив гру (1968) як будь-яке змагання між супротивниками / гравцями, що діють за обмеженнями / правилами для досягнення мети (перемоги, винагороди за перемогу).
Гра відрізняється від роботи тим, що не висуває корисної практичної мети, а від мистецтва — тим, що не створює художніх цінностей, хоча кордони між цими видами діяльності розмиті. Наприклад, деякі ігри можна вважати роботою (спортсмени — професійні гравці з різних видів спорту) або мистецтвом (пазли або ігри з художнім макетом, як-от маджонг, пасьянс).
Гра є однією із провідних форм розвитку психічних функцій людини, засобом реального пізнання світу, зміцнення комунікативних, групових зв’язків; характеризується тенденцією до повторення та вироблення життєво необхідних рефлексів, форм активності.
Ігри є універсальною частиною людського досвіду та присутні в усіх культурах. Найдавніші задокументовані ігри (Королівська гра Ура, сенет і манкала) відносять до 5 тис. до н. е.
Іноді в ігри грають винятково для задоволення, часом — заради досягнення або винагороди. Можуть грати поодинці або в команді, реально або онлайн, аматори чи професіонали. Гравці можуть мати аудиторію спостерігачів або вболівальників не-гравців (наприклад, споглядачі чемпіонату з шахів). З іншого боку, гравці в грі можуть становити свою власну аудиторію.
Іграшка і гра — не тотожні поняття. Іграшки дозволяють необмежену гру, тоді як ігри містять правила, яких гравець повинен дотримуватися.
Дослідники та теорія гри
Поет і філософ Ф. Шиллер одним з перших помислив гру з наукового погляду, як прояв естетичного і духовного життя людини. На його думку, гра дозволяє пізнавати прекрасне, підноситися над щоденною рутиною, позаяк не має утилітарної мети і здійснюється за бажанням, а не за потребою чи примусом.
Соціолог і філософ Г. Спенсер вважав, що гра є наслідком надміру енергії в організмі та призначена для її витрати. Він зауважив подібність між грою дитинчат тварин і дітей та започаткував біологічну теорію ігор.
Психолог С. Голл відстоював думку, що гра є проявом віджилих видів діяльності (діти граються із саморобними луками, повторюють тим поведінку первісних людей). Завдяки грі дитина поступово відтворює одну стадію розвитку людства за іншою; під час гри застарілі інстинкти слабшають перед тим, як зникнути.
На противагу Голлу психолог Карл Гроос (нім. Karl Groos; 1861–1946; Німеччина) у «теорії інстинктивності» наполягав, що ігри слугують для тренування фізичних і розумових можливостей. Гра виникає як наслідок недорозвиненості початкового пристосування до навколишнього середовища. У дітей через гру виробляються механізми адаптації, тренуються органи руху і чуттів, розвивається спостережливість і увага. Гра є підготовкою до боротьби за життя. У дорослих гра не зникає, а перетворюється на рекреаційну діяльність, що має цінність як доповнення до життя.
З-поміж перших філософів у 20 ст., що пробували знайти означення гри, був Л. Вітгенштайн. У «Філософських дослідженнях» (1953; укр. переклад — Київ, 1995) він зазначив, що жоден з елементів гри, як-от грайливість, правила, змагання, не можуть адекватно визначити, що таке гра. Відтак іграми називають дуже широке коло видів діяльності.
Аналізу ролі гри в людському суспільстві присвячена книга філософа й культуролога Й. Гейзинги «Homo Ludens. Досвід визначення ігрового елемента культури» (1938; укр. переклад — Київ, 1994). Дослідник відзначав, що гра старша за культуру, властива не тільки людям, а й тваринам. Висновував, що людська культура зароджується з гри; як універсальний архетип гра притаманна різноманітним формам діяльності — мистецтву, спорту, правосуддю, етиці, війні тощо. Культурі властиве створення штучних середовищ, які містять в собі елемент гри.
Властиву людині здатність грати вивчали психологи, зокрема Мелані Кляйн (нім. Melanie Klein; 1882, тепер Австрія — 1960, Велика Британія), Ж. Піаже, В. Джеймс, З. Фройд, К. Юнг, Л. Виготський, Е. Берн. З психологічного погляду, гра особливо важлива в ранньому віці, коли формується психіка дитини, її характер. Дитяча гра не тільки допомагає дитині розвиватися фізично, а й розумово та соціально. Психолог та лінгвіст К. Бюлер у теорії функціонального задоволення розглядав задоволення, що отримується безпосередньо від ігрового процесу, як головну мотивацію для діяльності.
Психіатр А. Адлер зазначав, що у грі проявляється неповноцінність суб'єкта, що втікає від життя, з яким не може впоратися. З прояву творчої активності гра перетворюється на вмістилище того, що витіснено з життя; із продукту розвитку — на маркер неповноцінності, замість підготовки до життя стає втечею від нього.
Соціолог і літературознавець Р. Каюа у книзі «Ігри та люди» (франц. «Les jeux et les hommes»; 1961) визначив гру як діяльність, що повинна мати такі характеристики: розвага (добровільне об'єднання гравців саме з метою гри), відокремленість (гра обмежена певним місцем і часом), непевність (перебіг гри відкритий, а кінець — невизначений); непродуктивність (не приносить корисних результатів), наявність правил, фіктивність (під час гри людина живе у фіктивній реальності).
Дизайнер ігор Крістофер Кроуфорд (англ. Christopher Crawford; нар. 1950, США) у 1980-х визначав гру у контексті комп’ютерних технологій. Вважав, що конфлікт, у якому передбачена змагальність, класифікується як гра. Тут гра є інтерактивною, цілеспрямованою діяльністю, створеною за гроші, з активними агентами, проти яких можна грати, та в якій гравці (включно з активними агентами) можуть заважати один одному.
Математик Дж. Ф. Неш довів, що ігри з кількома гравцями мають стабільне рішення за умови, що коаліції між гравцями заборонені (т. з. рівновага Неша). Неш отримав Нобелівську премію з економіки за цей важливий результат, який розширив теорію Дж. фон Нейманна про ігри з нульовою сумою.
У теорії ігор під грою розуміється процес (конфлікт), у якому беруть участь дві та більше сторін, які ведуть боротьбу за реалізацію своїх інтересів. Кожна зі сторін має свою мету та використовує певну стратегію, яка може сприяти як виграшу, так і програшу — залежно від поведінки інших гравців. Нобелівський лауреат з економіки 2005 Т. Шеллінг у праці «Стратегія конфлікту» (англ. «The Strategy of Conflict»; 1960) аналізував різні стратегії учасників конфліктів.
Серед зацікавлень феноменом гри з боку українських науковців переважає педагогічна сфера (М. Савченко, І. Шерстньова, О. Пуйо, Л. Мелешко, М. Марко) та літературознавство (О. Пушкер, С. Жигун). Є наукові дослідження відеоігор (А. Безчотнікова) та аналіз гри в різних аспектах культури (Т. Глібова), дослідження спортивних ігор (О. Дев’ятаєва) тощо.
Компоненти та види ігор
Ключовими компонентами ігор є цілі, правила, завдання та взаємодія. Ігри зазвичай передбачають розумове або фізичне стимулювання. Багато ігор допомагають розвивати практичні навички, є формою вправ або іншим чином виконують навчальну, симулятивну, пізнавальну, комунікативну, терапевтичну тощо роль. Гра також передбачає власний маркований час та простір.
Ігри можна охарактеризувати тим, «що робить гравець», — ігровим процесом. Ключовими елементами тут є інструменти та правила, які визначають загальний контекст гри. Правила зазвичай визначають систему відліку часу, права та обов’язки гравців, техніку підрахунку очок, попередньо встановлені межі та цілі кожного гравця. А досягнення цілей вимагає певного рівня навичок і (у деяких випадках) удачі; дотримання правил гри вимагає лише знання правил і спроб їх дотримуватися.
Важливими характеристиками гравця є майстерність, стратегія та шанс.
До основних компонентів гри також належать: уявна ситуація та ролі гравців; ігрові дії; ігрове використання предметів (заміщення реальних предметів умовними); реальні стосунки між гравцями.
Гра може спричинити стани ігрофобії (патологічного страху гри) та ігроманії (залежності від азартних або комп’ютерних ігор, десоціалізації гравця).
Запропоновано різні підходи до класифікації ігор, жоден з яких не набув універсальності. Ігри часто класифікують за компонентами, необхідними для гри в них (наприклад, мініатюри, м’яч, карти, дошка та фігури, комп’ютер); за віковими етапами розвитку дитини; за характером; за діями гравців; за відносинами між гравцями; за ігровою методикою тощо. Для виділених підгруп часто розроблені власні розлогі класифікації (наприклад, для рольових ігор, комунікативних ігор, дидактичних ігор, відеоігор тощо).
Спортивні ігри
Більшість таких ігор передбачають фізичне навантаження, спритність, координацію, швидкість реакції, кмітливість. Характерною особливістю спортивних ігор є те, що вони переросли рамки простої розваги, стали не тільки частиною культури, а й індустрією. У спорті є професійні гравці (для яких гра — оплачувана робота, а не розвага) і клуби; глядачі, вболівальники; власна інфраструктура і спортивний бізнес; усталена система національних і міжнародних змагань. Серед найпопулярніших спортивних ігор: футбол, теніс, гольф, баскетбол, волейбол, хокей, крикет, бейсбол, регбі.
Настільні ігри
Найчастіше настільні ігри розраховані на двох гравців, але бувають ігри з кількома гравцями, як-от монополія, маджонг, доміно, лото чи бінго. Сюди зараховують також карткові ігри, ігри в кістки. У деяких іграх, наприклад у бриджі, гравці утворюють команди. До настільних ігор можуть належати рольові, які здебільшого не мають антагоністичного характеру, і в них грають для задоволення та спілкування між гравцями. Настільні ігри можна охарактеризувати як логічні. Математичний аналіз багатьох логічних ігор допомагає знайти виграшну стратегію. До логічних ігор належать: головоломки, кросворди, судоку, а також багато з антагоністичних настільних ігор.
Ділові ігри
Ділові ігри моделюють виробничу ситуацію з метою віднайдення найефективніших рішень і вироблення професійних навичок. З ними споріднені військові ігри — вирішення практичних завдань на місцевості та за топографічними картами.
Азартні ігри
Азартною називають гру, у якій виграш повністю чи значною мірою залежить не від навичок і вмінь гравця, а від випадку. Головний інтерес спрямований не стільки на процес гри, як на результат, матеріальний виграш. Останній (як і програш) залежить від результату випадкової події.
Іноді викликають ігрову залежність (лудоманію) — патологічну схильність до азартних ігор. Полягає в частих повторних епізодах участі в іграх, які домінують у житті людини, заступають значимість соціальних, професійних, матеріальних та сімейних цінностей і обов’язків. У системі кодування Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10) має код F63.0. Тому в одних країнах існує індустрія азартних ігор, в інших — азартні ігри знаходяться під жорстким контролем або заборонені.
Рольові ігри
Тут гравці діють у певному, заданому правилами, уявному світі, перебирають на себе вигадані ролі. Рольові ігри часто не мають змагального характеру, а призначені для того, щоб отримати задоволення від самого процесу гри.
Поділяють на ігри живої дії (гравці безпосередньо створюють ігрову ситуацію), настільні рольові ігри (група гравців використовує або спеціальні ігрові набори, або ручку та папір) та комп'ютерні рольові ігри (дія відбувається у віртуальному просторі).
Дитячі ігри
Ігри для дітей потребують використання як спортивних умінь і навичок, так і логічних вмінь. Дитячі ігри вважаються корисними для фізичного та розумового розвитку дітей. У дітей дошкільного віку гра є основним видом діяльності. Деякі стихійні ігри дошкільнят мають виражену схожість з іграми представників тваринного світу. В іграх діти наслідують трудову діяльність дорослих, відтворюють різні соціальні ролі.
Салонні ігри
У салонні ігри грають здебільшого дорослі на вечірках, аби весело провести час. Приклади салонних ігор: вікторини або шаради, буріме тощо. На відміну від дитячих ігор, салонні зазвичай не вимагають спритності й рухливості. Вони сприяють невимушеному спілкуванню, подоланню скутості.
Психологічні/психотерапевтичні ігри
Термін «терапевтична гра» запропонував Е. Берн — це низка послідовних прихованих взаємодій лікаря та пацієнта, що мають передбачене закінчення, або ж ігрова психотерапія — метод психотерапевтичного впливу на дітей та дорослих з використанням гри (ігротерапевтичні практики).
Електронні ігри
Ігри із застосуванням електронних пристроїв: ігрових автоматів, гральних приставок чи персональних комп'ютерів. Окремий різновид електронних ігор — відеоігри, в яких гравець керує візуальними образами на екрані. Гравців у відеогрі називають геймерами. Те, що геймер робить, граючи у відеогру, і те, як комп'ютерна система відповідає на дії гравця, називають геймплеєм. Швидкий розвиток відеоігор призвів до появи кіберспорту. Популярність відеоігор породила таке негативне явище, як залежність від них.
Онлайн-ігри
Із появою та розповсюдженням інтернету, з'явилося поняття онлайн-ігор. Такі ігри є основою комунікації між людьми, об'єднаними спільними інтересами, незалежно від їхньої національності та місця проживання. Основними жанрами онлайн-ігор є: стратегії, рольові (RPG, від англ. Computer Role-Playing Game), крутиголовки, пригодницькі ігри, екшн-ігри. До них належать також багатокористувацькі онлайнові рольові ігри, що приваблюють мільйони гравців зі всього світу.
Також ігри поділяють на ігри-симуляції, ігри-трансформації, ігри-челенджі, ігри на вгадування та ігри для одного гравця (тут гра відбувається проти елементу середовища / штучного супротивника, проти власних навичок, проти часу чи випадку).
Література
- Groos K. Der Lebenswert des Spiels. Jena : Gustav Fischer, 1910. 30 p.
- Schelling T. C. The Strategy of Conflict. Cambridge : Harvard University Press, 1980. 328 p.
- Abt С. С. Serious Games. Lanham : University Press of America, 1987. 176 р.
- Caillois R. Les jeux et les hommes. Paris : Gallimard, 1992. 374 p.
- Гейзінга Й. Homo Ludens. Досвід визначення ігрового елемента культури / Пер. з англ. О. Мокровольський. Київ : Основи, 1994. 250 с.
- Безчотнікова А. Компʼютерні та відеоігри як соціально-комунікаційний феномен // Діалог. 2015. Вип. 20. С. 246–255.
- Берн Е. Ігри, у які грають люди / Пер. з англ. Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. 256 с.
- Малюк Є. Особливості відеогри як медіа // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. 2016. Вип. 37. С. 71–78.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Петрушкевич М. С. Гра // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гра (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
