Адлер, Альфред
А́длер, Альфре́д (нім. Adler, Alfred; 07.02.1870, м. Відень, Австрія — 28.05.1937, м. Абердін, Шотландія, Велика Британія) — психіатр і психолог, засновник індивідуальної психології — одного з напрямів психоаналізу.
|
Адлер, Альфред (Adler, Alfred) | |
|---|---|
| Народження | 1870 |
| Місце народження | Відень |
| Смерть | 1937 |
| Місце смерті | Абердін |
| Alma mater | Віденський університет |
| Напрями діяльності | психіатрія, психологія |
| Традиція/школа | психоаналіз |
Життєпис
Закінчив 1895 Віденський університет. 1902–1911 А. Адлер — член заснованого З. Фройдом гуртка («Товариства психологічних серед»), потім (з 1908) — Віденського психоаналітичного товариства. 1911 через розбіжності у поглядах із З. Фройдом, які стосувалися насамперед питань сексуальної етіології неврозів, місця й ролі сексуальності у житті людини, склав з себе обов’язки президента Віденського психоаналітичного товариства й заснував з групою однодумців Товариство вільного психоаналізу, яке потім (1912) було перейменовано у Товариство індивідуальної психології. З 1915 — доцент Віденського інституту педагогіки. 1924 заснував Міжнародну асоціацію індивідуальної психології. Засновник Виховних консультативних центрів (в Австрії та Німеччині), суттєвою рисою яких була паралельна терапія дітей, батьків та вчителів, а також публічний характер психотерапевтичного процесу. 1935 емігрував до США, де отримав посаду практикуючого професора медичної психології у медичному коледжі в Лонг-Айленді (м. Нью-Йорк) та продовжував приватну психотерапевтичну практику. Помер під час лекційного турне.
Наукова діяльність
Автор близько 300 книг та статей, серед яких «Теорія і практика індивідуальної психології» (1920), «Осягнення людської природи» (1927), «Наука життя» (1929), «Соціальний інтерес: виклик людству» (1939). На відміну від З. Фройда, А. Адлер заперечував наявність жорсткої межі між свідомим та несвідомим, хоч і визнавав основоположну роль останнього у житті людини. Вважав провідними рушійними силами розвитку особистості прагнення до переваги (успіху, досконалості), яке породжується вродженим відчуттям недостатності, та соціальний інтерес як готовність до співробітництва з іншими людьми. Найбільшу популярність отримав у зв’язку з обґрунтуванням умов виникнення в особистості комплексу неповноцінності, а також принципу компенсації та надкомпенсації справжніх та уявних недоліків. Ідеї А. Адлера cправили вплив на гуманістичну психологію, деякі напрями неофройдизму (неофрейдизму), дитячу та клінічну психологію.
Праці
- Über den nervösen Charakter. Wiesbaden, 1912.
- Individualpsychologie in der Schule. Leipzig, 1929.
- Praxis und Theorie der Individual psychologie. München, 1930.
- Р о с. п е р е к л. — Индивидуальная психология: теория и практика. Санкт-Петербург, 1993.
- Наука жить. Киев, 1997.
Література
- Сидоренко Е. В. Комплекс «неполноценности» и анализ ранних воспоминаний в концепции Альфреда Адлера. Санкт-Петербург, 1993.
- Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології ХХ століття. Київ, 1998.
- Сидоренко Е. В. Терапия и тренинг в концепции Альфреда Адлера. Санкт-Петербург, 2002.
