Дозвілля
Дозві́лля — стан реального буття людини, у якому вона прагне «вийти» за межі своєї біологічної й соціальної детермінованості завдяки вільному визначенню в ціннісних координатах шляхів і засобів реалізації власного екзистенційного проєкту.
Зміст
Історична довідка
Слово «дозвілля» походить від старогрецького «σχολα». Його вживали в багатьох значеннях: «вільний час» (Лукіан, Феокріт), «свобода», «відпочинок», «неробство» (Софокл), вільні заняття (Евріпід), учені, філософські бесіди (Платон); лекції філософів, школа як організована група вчителів і учнів (Аристотель, Плутарх); трактат, укладений наставником, або конспект, написаний учнем (Плутарх).
Дозвілля як вільний від роботи час не корелював у Греції Давній з вільним вибором характеру його проведення індивідом. Обов’язковою для вільного грека була участь в еллінських (див. Еллін) святах, складно було ухилитися від участі в симпосіях (ритуалізований бенкет) і спартанських сиситіях (трапеза). Колективне дозвілля було більше необхідністю, ніж свободою, тому дозвілля в Греції Давній — це передусім обов’язок. Розваги — ігри, видовища, змагання — здійснювалися лише колективно. Свобода індивіда виявлялася в споглядальному проведенні часу, який не підлягав суспільним регламентації та контролю. Важливою особливістю давньогрецького дозвілля було також зародження інфраструктури дозвілля і формування відповідних видів професійної діяльності — акробатів, аедів-рапсодів, кіфаристів (див. Кіфара), танцівниць, флейтисток тощо.
Дозвілля в Римі Стародавньому не було цілісним явищем: розрізняли елітарне (інтелектуальне) і масове (розважально-видовищне). Видовищне дозвілля (otium) стало потужним інструментом політичного тиску на маси, засобом мобілізації і зайнятості. Видовище — це не просто масовий захід, а головна колективна насолода, на яку мали право піддані, єдина розкіш, доступна бідним верствам населення. Зведення змісту дозвілля до «хліба й видовищ», «грошей і насолоди» спричинило поступову втрату здатності сприймати дозвілля як засіб саморозвитку і культуротворчості.
Для римських мислителів дозвілля — інтелектуальне заняття; відсторонена діяльність, відмінна від принизливої для вільної людини господарсько-промислової праці. Ідеальним вважали дозвілля, насичене заняттями наукою й літературними захопленнями (Вергілій, Сенека, Цицерон); саме таке дозвілля (otium) було критерієм оцінювання державної діяльності (negotium).
Дозвіллєва поведінка доби Середньовіччя зумовлювала максимальну реалізацію мети людського життя — досягнення вічного блаженства. Головним у формуванні ідеального дозвілля визнано принцип релігійного практицизму і функціоналізму. Релігійному дозвіллю, представленому міраклями, мораліте, процесіями, літургічними драмами, престольними святами, притаманні суворі форми спілкування, аскетизм, похмурий провіденціалізм, такі категорії, як гріх, страждання, страх, минущість земного і вічність небесного. Дистанціювання від проблем реальності відбувалося у веселому, відкритому світі народного дозвілля, що було представлене обрядовою (див. Обряд) видовищністю і відрізнялося від церковних культових форм і церемоніалів, значну роль у якому відігравали багатоденні карнавали.
Антропоцентрична концепція дозвілля ґрунтувалася на визнанні самоцінності та самодостатності особи як духовної істоти. У працях гуманістів акцентовано на інтелектуальному аспекті otium, насиченого спогляданням істини і науковими заняттями, які збагачували внутрішній світ людини і були за своїм змістом «працею на дозвіллі» (in otio meo negotia). Необхідною умовою «вченого» дозвілля було життя на віллі, що символізувало наближення до блаженної Аркадії «золотого віку».
Як суспільно-репрезентаційна цінність і засіб соціального самоствердження, дозвілля відігравало функцію дистанціювання дворян та їх панування над іншими. Стиль життя, усталений при дворах як «осерді вічних розваг» (М. Оссовська), передбачав культивування дозвіллєвих практик як занять для обраних і був зумовлений престижністю та соціальною значущістю. Демонстрування високої майстерності в турнірах, змаганнях, святкових розвагах, спільно з мистецтвом красномовства, вмінням декламувати та освіченістю, відповідали шляхетності придворного (Б. Кастільйоне).
Виразною тенденцією просвітницької Європи стало розмежування дозвіллєвих практик різних верств населення, що спричинило характерні для певної соціальної групи дозвіллєві утворення — салони, клуби, кав’ярі, видовищні й розважальні заклади. Раціоналізм просвітницької концепції дозвілля зводився до переваг практично орієнтованого дозвілля, корисність якого визначалася уміннями й навичками, набутими особою в дозвіллєвій діяльності; абсолютизації морального виховання, можливого за умови відповідної організації дозвілля, сповненого занять та ігор, корисних для душі й тіла (Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо).
Законодавче унормування робочого часу в 19 ст. вплинуло на формування дозвіллєвих практик, які становили собою необтяжливі розваги, орієнтовані переважно на пасивне сприйняття та швидке відновлення фізичних сил. Промислова революція зумовила інтенсивну міграцію сільського населення до міст, давши поштовх розвитку індустрії дозвілля та розваг. Відкривалися публічні парки, розважальні комплекси, професіоналізувалася діяльність театральних і циркових труп, інтенсифікуволася концертне й публічне танцювальне життя. Перетворення дозвіллєвих послуг на товар загострило суперечності між дозвіллям як духовною сферою і дозвіллям як комерційною діяльністю.
У 20 ст. під впливом масової культури сформувалося масове дозвілля, урізноманітнилися дозвіллєві практики та інституції. У тоталітарних державах (див. Тоталітаризм) відбулася «соціалізація» дозвілля, перетворення його на потужний засіб ідеологічної пропаганди, а також маніпулювання свідомістю, що не зникло й після занепаду таких держав, а лише набуло нових форм.
Ознакою 21 ст. стало віртуальне (див. Віртуальний світ) дозвілля, яке характеризується мережевим індивідуалізмом, актуалізацією ідентичності й самопрезентації особи, комунікативною взаємодією, задоволенням ігрових і рекреаційних потреб.
Характеристика
Дозвілля характеризується свободою вибору, добровільною участю в обраній діяльності, самоцінністю й самодостатністю, самодіяльною активністю, отриманням радості та задоволення від процесу цієї діяльності. На його функціонування впливають конкретні історико-культурні умови: обсяг вільного часу для дозвілля; відповідний рівень матеріального забезпечення особи / соціальної групи; наявність системи культурно-дозвіллєвих інститутів; діяльність добровільних товариств; мотивація особи.
Концепції дозвілля (за методологічними підходами):
- діяльнісна,
- психологічна,
- функціональна,
- часова.
У культурних практиках сучасної людини простежують пасивне, розважальне, пізнавальне і творче дозвілля.
Український дискурс
В українській мові слово «дозвілля» первинно вживали в значенні волі, вільного простору, привілля. Воно передбачало і відмову від дії, і недосяжність особистого щастя, і тугу за минулим та його естетизацію, орієнтуючи людину на ідеальний світ, сподівання на кращу долю, естетизм у найбуденніших проявах життя.
Лексема «дозвілля» споріднена з дієсловом «дозволяти», що в староукраїнській мові означало «комусь дати дозвіл» або ж «дозволити щось робити». І лише в новій українській літературі першої половини 19 ст. «дозвілля» частіше вживають у значенні часу, вільного від обов’язкових справ.
У сучасній українській мові поняття «дозвілля» пов’язують переважно зі значенням часу, вільного від роботи, часу відпочинку, значно рідше, — можливості (щось зробити) або просторого місця, вільного простору, привілля.
Цитати
«Геть далеко на схід і полудне в саме сусїдство татарських кочовищ тягнулися ті невичерпано богаті безкраї «уходи», де промишляли всякі «уходники», не знаючи над собою нїчиєї власти, не маючи нїкого над собою крім горячого полудневого неба… Серед сього роскішного дозвілля жили вони «уставично на мнясї, на рибі, на меду з пасїк», «ситили собі мед як дома», не платячи за се нїяких податків, і з багатими запасами риби, меду, шкір вертали ся на зиму в городи».
Цит. за: Грушевський М. Історія України-Руси : в 11 т. Київ : Наукова думка, 1995. Т. 7: Козацькі часи — до року 1625. С. 51–52.
«Троянці покотом лежали і на дозвіллі добре спали»
Цит за: Котляревський І. П. Енеїда // Твори. Київ : Дніпро, 1980. С. 94.
«Заспокоївшись, що ніхто йому не перешкодить, князь сів, щоб на дозвіллі розібрати численні рахунки своїх кредиторів».
Цит. за: Леся Українка. Жаль // Зібрання творів : у 12 т. Перекладна проза. Київ : Наукова думка, 1976. Т. 7: Прозові твори. С. 56.
Література
- Henderson K. A. Leisure Education and the Leisure Industries // The Pivotal Role of Leisure Education: Finding Personal-Fulfillment in this Century. State College : Venture, 2007. P. 131–152.
- Петрова І. В. Дозвілля в теоретичних рефлексіях. Київ : Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2012. 294 с.
- Петрова І. В. Дозвілля як об'єкт наукової рефлексії (друга половина ХХ ст.) // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Філософія, культурологія, соціологія. 2013. Вип. 6. С. 64–71.
- Петрова І. В. Індустрія дозвілля у контексті сучасних культурних трансформацій // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2014. № 1. С. 28–34.
- Stebbins R. A. Leisure Lifestyles: Organizing Everyday Life for Fun and Fulfilment. Bingley : Emerald Publishing, 2021. 91 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Петрова І. В. Дозвілля // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дозвілля (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
