Аристотель
Аристóтель [Арістотель; грец. Αριστοτέλης; прізвисько — Стагіри́т (від м. Стагіра); 384 до н. е., м. Стагір, тепер с. Стагіра, дим Аристотеліс, периферія Центральна Македонія, Греція — 322 до н. е., м. Халкіда, о. Евбея, тепер Греція] — класик давньогрецької філософії; перший учений-енциклопедист, який узагальнив і систематизував досягнення античної науки й філософської думки. Заклав основи багатьох природничих і гуманітарних наук; розробив філософський лексикон, заснував філософську школу перипатетиків. За місцем народження відомий як Стагірит.
Аристотель (Αριστοτέλης) | |
---|---|
Народження | 384 до н. е.«дон.е.» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 384. |
Місце народження | Стагіра |
Смерть | 322 до н. е. |
Місце смерті | Халкіда |
Місце діяльності | Греція Давня |
Напрями діяльності | філософія, енциклопедистика |
Традиція/школа | перипатетики |
Зміст
Життєпис
Батько — придворний лікар македонського царя; дитячі роки Аристотель імовірно провів у царській резиденції в Пеллі. У 15-річному віці лишився сиротою, під опікою Проксена з Атарнеї. 367 до н. е. відправлений опікуном до м. Афін для продовження навчання. Вступив до Академії Платона, якій присвятив 20 років (367—347 до н. е.) — як слухач, викладач і член філософської співдружності. Був одружений на племінниці Гермія, тирана Атарнеї; мав двох дітей (син Нікомах загинув на війні в молодому віці). Після смерті Платона (347 до н.е.) полишив м. Афіни, кілька років провів у мандрах; жив у Малій Азії (в полісах Троада, Ассос) і на острові Лесбос (Мітілена).
343—340 до н. е. на запрошення царя Філіппа ІІ був наставником Александра Македонського.
335 до н. е. повернувся до м. Афін, де заснував філософську школу — Лікей (Ліцей, назва походить від розташування школи у священному гаю, неподалік від храму Аполлона Лікейського). Учнів школи і послідовників Аристотеля назвали «перипатетики» (буквально «ходити довкола, походжати» — за традиціями Лікею, філософії навчалися під час неквапних прогулянок).
Після смерті Александра та перемоги антимакедонської партії був вимушений залишити м. Афіни (323 до н.е.), рятуючись від звинувачень у неповазі до традиційних богів. Залишаючи поліс, передав свої праці учню Теофрасту з Мітілени.
Останні роки прожив у маєтку матері в Халкіді; помер на острові Евбея. Дійшли згадки, що тіло філософа було повернене на батьківщину.
Понад століття архіви Аристотеля перебували у підземному сховищі (згодом копії передано до Александрійського музею). У 1 ст. до н. е. вивезені Луцієм Корнелієм Суллою до м. Рима, де упорядковані Андроніком Родоським.
Лікей Аристотеля проіснував до 3 ст. н. е.
У 2016 грецькі археологи (Костас Сісманідіс) повідомили про віднайдення неподалік м. Стагіри великої гробниці з вівтарем, імовірного поховання Аристотеля.
Внесок у філософію та науку
Праці Аристотеля охоплюють майже всі тогочасні царини знань. Вважається засновником цілої низки наук — логіки, психології, фізики, астрономії, біології, медицини, географії, економічної теорії, політології, історії філософії, поетики, риторики, етики, естетики тощо, а також теології.
Першим запропонував систему класифікації наук, залежно від значущості та предмету дослідження. На чільне місце висунув логіку («аналітику», науку про закони і форми мислення) як засадничий інструмент прирощення знань. Виділив «першу філософію», предметом якої вважав вічні надчуттєві форми — нематеріальні начала й причини всякого існування (див. Метафізика), і «другу філософію» (або фізику), що вивчає природу, тобто тимчасове, матеріальне та мінливе.
Узагальнив та підсумував розвиток попередньої грецької філософії. Став основоположником філософської й наукової термінології й мови. Заклав основи наукового стилю мислення; залишив по собі компендіум знань своєї епохи.
Логіка
Логіку вважав обов’язковою пропедевтикою до всіх наук; праці з логіки зібрані в книгу «Органон» (з грец. «інструмент», «знаряддя»). Основоположник класичної (формальної) логіки. Визначив і сформулював основні закони логічного мислення (тотожності; виключеного третього; несуперечливості); розробив силогістику — вчення про правильні й неправильні види умовиводів (силогізмів); дав класичне формулювання істини й хиби, індукції й дедукції. Заклав основи методології.
Вперше виділив категорії як форми мислення, що мають предметний смисл і об’єктивне значення.
Логіка Аристотеля зберігала фундаментальне значення до поч. 20 ст. і появи некласичної логіки.
Філософія
Аристотеля вважають фундатором філософського понятійного апарату та особливого жанру філософської прози — трактату (на відміну від передуючих способів фіксації філософських ідей — діалогів та віршованих творів). Розгляд будь-якої проблеми починав із викладу відомих йому міркувань попередників. Поцінований як перший історик філософії, а його праці — як важливе джерело відомостей про ранній період грецької філософії.
Вперше вводить низку філософських понять, зокрема: «категорія», «акциденція», «ентелехія», «табула раса» («чиста дошка»), «квінтесенція» тощо. Детально розглянув філософські категорії: сутність, відношення, кількість і якість, рух (дія) і пасивність, простір і час тощо.
Високо поціновував свого вчителя Платона, однак власне філософське вчення розробив як альтернативу платонівській системі (відомий вислів Аристотеля: «Платон — мій друг, та варто істині надати перевагу»). Особливої критики платонізм зазнає через суперечливе й заплутане пояснення зв’язку між надчуттєвим світом ідей («ейдосів») і конкретними, чуттєво даними речами.
В онтології був дуалістом: визнавав співіснування двох самостійних первоначал — матерії й форми (привнесена в матерію ідеальна сутність речі, а також її причина, джерело руху і мета). На противагу платонівському вченню про відокремлене існування світу речей та світу ідей (як їх ідеальних сутностей і прообразів), вважав, що ідеальна сутність речі (форма) невід’ємна від самої речі. Окремо вирізняв першоматерію (вічну й нестворену, але безформну, невизначену, пасивну, безживну речовину, що є основою матерії в усіх речах) і першоформу (активне й дієве начало, першодвигун, першопричину і вищу мету, Світовий розум).
Вирішуючи проблему виникнення і зникнення речей, розробив вчення про види причин: матеріальну, формальну, діяльну, цільову.
Розвинув вчення про актуальне і потенційне буття. Упровадив поняття ентелехії, яке розумів різноаспектно: як внутрішню мету руху, що спонукає до переходу з потенційного стану до дійсного існування та утримує в бутті; як процес реалізації закладених можливостей і здатностей; як стан повноти і завершеності. Форму назвав ентелехією матерії; душу — ентелехією тіла.
У гносеології заклав підвалини раціоналізму. Вважав любов до знання й пізнання — спільною рисою людей і тварин. Світ — пізнаванний; знати для Аристотеля означає, насамперед, знати загальне (форми, категорії, причини й цілі сущого), що приступне тільки розуму. Виділив стадії процесу пізнання: від чуттєвого сприйняття конкретних одиничних речей до усвідомлення першопричин і вищих цілей сущого. Детально розглянув здатність відчувати, уявляти й мислити, а в зв’язку з цим, питання про довіру (недовіру) органам почуттів та критерії істинності знань.
Фундатор теології як раціонального вчення про Бога. Бог у вченні Аристотеля — нерухомий першодвигун, «Форма форм», вища мета всього існуючого, першопричина, що обумовлює світ і встановлює його межі. Вивів перші докази буття Бога.
Космологія
Космологія Аристотеля зображує космос як вічно існуючий, сферичний і кінцевий. Світ поділений на «під-Місячний» і «над-Місячний». Перший — складається з чотирьох стихій, здатних до взаємоперетворення, є мінливим, непостійним, хаотично рухливим світом тимчасових речей; другий — утворений з ефіру, є світом вічних і незмінних сутностей, сукупністю сфер, що знаходяться у безперервному, рівномірному обертанні (до них кріпляться нерухомі Місяць, планети, Сонце, зірки). Зовнішню граничну зіркову сферу рухає першодвигун.
Космологія стала основою геоцентричної (аристотелівсько-птолемеєвої) моделі космосу, що домінувала до 16 ст. (революційного перевороту в астрономії, здійсненого М. Коперником).
Психологія
Сутність людини пояснював з матеріалістичних позицій (див. Матеріалізм): вважав людину вищим представником високоорганізованих тварин, яка відрізняється наявністю розуму, мислення та полісним способом життя («людина — це політична тварина»). Визначив мету життя людини як щастя (евдемонія). Розвинув вчення про душу як «внутрішню форму» і властивість всіх форм життя. Виділив три види (або три щаблі розвитку) душі: рослинну (функції живлення, росту, розмноження), тваринну (відчуття, руху, задоволення); розумну (інтелектуальні функції міркування й мислення). Аргументував тезу про безтілесність душі як внутрішньої форми тіла. Заперечував вчення про переселення душ (метемпсихоз), хоч і припускав, що розумна душа може існувати окремо від тіла.
Політика
Вчення про державу обґрунтував на основі вивчення різноманітних форм правління у понад 150 грецьких полісах. Державу вважав природним утворенням, яке розвивається із патріархальної родини. Вищою метою держави вважав суспільне благо, щасливе і гідне життя; головним завданням — виховання доброчесних громадян. Поділяв форми держави на «правильні», в яких правителі керуються суспільною користю (монархія, аристократія, політія) й неправильні, де переважають особисті інтереси (тиранія, олігархія, демократія). Найкращою формою вважав політію — владу поміркованої більшості; найгіршою — тиранію і крайню демократію, де влада належить демосу, а не закону. Виправдовував рабство, як таке, що «існує від природи», вважав його уділом варварів (а не греків); людина, обираючи рабство, втрачає доброчесність і гідність. На противагу Платону, ідеальною державою вважав таку, де домінує середній клас (а не заможна плутократія, аристократи-філософи). Міркував про політику як мистецтво і вміння управління полісом.
Біологія
Першим оголосив, що рослини й живі організми гідні ретельного систематичного вивчення (біологія); описав понад 500 видів тварин і запропонував їх класифікацію (зоологія).
Естетика
Для Аристотеля прекрасне — об’єктивна якість речі, досконало оформлена матерія. Тлумачив мистецтво і як особливий вид творчої діяльності людини, і як продукти такої діяльності. Сутністю мистецтва вважав мімезис, творче наслідування природним формам. Поділяв види мистецтва на ті, що наслідують природі (серед них найбільшу цінність мають мистецтва руху й мистецтва спокою) та ті, що доповнюють її (архітектура, музика).
Високо поціновуючи поезію, виділяв епос, лірику і драму, в драматичних творах — трагедію й комедію. Вважав вищою метою трагедії катарсис; вчення про катарсичну природу драматичного мистецтва набуло широкого визнання в естетиці.
Праці
Зберіглася значна кількість праць Аристотеля з різних галузей знань; частина з них дійшла після численних перекладів (з давньогрецької мови на сирійську, з сирійської — на арабську, з арабської — на єврейську, з єврейської — на латину). Систематизатор праць філософа Андронік Родоський об’єднав трактати природознавчої тематики в книгу «Фізика»; трактати з філософії — в єдину збірку, що отримала назву «Метафізика» (буквально — «після фізики»). Частина праць написана Аристотелем спільно з учнями, котрі добирали та систематизували емпіричний матеріал (наприклад, з історії грецьких полісів, тваринного й рослинного світу).
Серед основних праць:
- трактати з логіки: «Категорії», «Про витлумачення», «Перша аналітика», «Друга аналітика», «Топіка», «Про спростування софізмів»;
- з філософії: «Про першу філософію», «Метафізика»;
- з фізики та космології: «Фізика», «Про небо», «Про виникнення і знищення», «Метеорологіка»;
- з біології: «Історія тварин», «Про частини тварин», «Про виникнення тварин», «Про рух тварин»;
- з психології: «Про душу»;
- з етики: «Нікомахова етика», «Евдемова етика», «Велика етика»;
- з політики та економіки: «Політика», «Афінська політика», «Економіка»;
- з естетики, мистецтвознавства: «Поетика»;
- з ораторського мистецтва: «Риторика» тощо.
Визнання
Метафізика Аристотеля втрачає популярність в епоху еллінізму та практично невідома в християнській культурі раннього середньовіччя. Натомість активно впливає на розвиток ісламської та єврейської філософії 9–12 ст., а з 13 ст. в інтерпретації Томи Аквінського стає домінуючою в католицькій Європі (див. Томізм). У підсумку, філософія Аристотеля, адаптована до дискурсу християнської схоластики та ісламського богослов’я, визначила розвиток середньовічної філософії, як на Заході, так і на Сході. Філософські ідеї заклали проблематику філософських дискусій на наступні століття (співвідношення одиничного й загального, сутності та існування, сутності й поняття; каузальність; причина руху і змін; співвідношення акту й потенції, можливості й дійсності; становлення і досконалість; ієрархічність буття й цілісність світу; докази буття Бога тощо).
Джерела
- Нікомахова етика / Пер. з давньогр. В. Ставнюка. Київ : Аквілон-плюс, 2002. 480 с. URL: http://www.ae-lib.org.ua/texts/aristoteles__nicomachean_ethics__ua.htm
- Політика / Пер. з давньогр. О. Кислюк. Київ : Основи, 2005. 239 с.
- Поетика / Пер. з давньогр. Б. Тен. Харків : Фоліо, 2018. 160 с.
- Аристотель. Книги онлайн. URL: http://www.koob.ru/aristotel/
Література
- Ross D. Aristotle. London; New-York : Routledge, 1995. 316 p.
- Бойченко І. Аристотель Стагірит // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України ; Абрис, 2002. 742 с.
- Лосев А., Тахо-Годи А. Платон — Аристотель. Москва : Молодая гвардия, 2005. 391 с.
- Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей : в 4 т. Київ : Дух і Літера, 2009. Т. 1. 576 с.
- Аристотель: традиція, адаптація, переклад / Упоряд. О. Панич. Київ : Дух і літера, 2017. 184 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Аристотель // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аристотель (дата звернення: 29.04.2024).