Рінгштрасе стиль
Рінгштра́се стиль (від нім. Ringstraße – кільцева вулиця) — віденський варіант архітектурної стилістики історизму другої половини 19 ст.
Зміст
Історична довідка
Згідно з указом імператора Австрії Франца Йосифа І 20.12.1857 про ліквідацію бастіонних укріплень м. Відня їх протягом 1858–1859 знесено й на місці колишніх бастіонів, оборонних валів, ровів, гласиса й еспланади розчищено вільний простір шириною кількасот метрів, що огинав по периметру середньовічний історичний центр міста, упираючись кінцями в берег Дунайського каналу. Оголошено міжнародний конкурс на кращий проєкт реконструкції та забудови цієї території, в якому взяли участь 426 архітекторів. Найкращим визнано спільний проєкт віденських архітекторів Е. Ван дер Нюля і А. Зікард фон Зікардсбурга. Вони запропонували прокласти новий бульвар, названий 1859 Рінгштрасе, не по трасі колишнього фортифікаційного рову, а посередині гласиса, що забезпечувало більший простір для забудови. Вони ж і визначили еклектичну (див. Еклектика) стилістику забудови, в основі якої — поєднання неоренесансу з необароко, доповнені окремими зразками неоготики, неокласицизму, неороманського стилю.
Загальна довжина бульвару сягала 5,5 км за ширини 60 м. Його змістовним і композиційним центром були дві об’єднані площі обабіч бульвару — Героїв (з імператорським палацом Новим Гофбургом) і Марії Терезії (з двома корпусами музеїв). Це був так званий імперський форум, над проєктом якого 1869–1876 працював архітектор Г. Земпер. Він спрямував головну розпланувальну вісь ансамблю, утворену Новим Гофбургом, його пропілеями і двома музеями, на центр античного римського каструма Віндобони, де колись стояв палац римського намісника, в якому 180 помер імператор Марк Аврелій. При цьому загальна розпланувальна композиція ансамблю нагадувала римський форум імператора Траяна (див. Форуми в Римі). Цим підкреслено ідею цивілізаційної спадкоємності між Римською та Австрійською імперіями. Окремі композиційні осі сформували інші найважливіші споруди Рінгштрасе — увінчані вежами неоготичні ратуша і Пам’ятна церква, зорієнтовані на вежу ґотичного кафедрального собору Святого Стефана.
Економічні засади забудови Рінгштрасе сприяли швидкій реалізації проєкту: звільнені від фортифікацій території поділялися на дві категорії:
- призначені для спорудження громадських будівель;
- призначені для приватної житлової забудови.
Земельні ділянки під приватну забудову продавали з вимогами: розпочати будівництво протягом року й завершити не пізніше, ніж за чотири роки; будинки мали бути капітальними й репрезентативними за архітектурою. За кошти, отримані від продажу земельних ділянок, споруджували громадські будівлі. Так сформовано фінансовий фонд розширення міста (який не вичерпався аж до 1914), за рахунок якого збудовано всі найпрестижніші урядові, муніципальні, громадські будівлі. Це казарми ерцгерцога Рудольфа, біржа, Пам’ятна церква, університет, ратуша, оперний театр, бургтеатр (міський театр), парламент, Палац юстиції, природничий, художньо-історичний, художньо-промисловий музеї, Академія мистецтв, Будинок художників, курсалон (курзал). Імператорський палац Новий Гофбург добудовано в останню чергу.
Містобудівник і мистецтвознавець К. Зітте (1843–1903; Австрія), котрий розглядав місто як твір мистецтва, у книзі «Художні принципи містобудування» 1889 розкритикував забудову Рінгштрасе за те, що надто просторі площі перед головними спорудами психологічно дискомфортні. Запропонувано збудувати уздовж Рінгштрасе між уже зведеними будівлями ще додаткові, щоб розчленувати простір і створити систему малих закритих площ. Цю ідею частково реалізовано протягом кінця 19 – початку 20 ст.: великі відкриті площі розчленовано на анфіладу затишніших площ за допомогою високих зелених насаджень облаштованих тут парків.
Характеристика
Найхарактернішою рисою стилю Рінгштрасе є органічне, художньо несуперечливе поєднання різних стилістичних напрямів у межах історизму, а також наявність відверто еклектичних архітектурних витворів, у яких складно виокремити панівну стилістику [житлові будинки; Курсалон 1865–1867 архітектора Й. Гарбена (1824–1876; Німеччина – Австрія); палац Ефрусів 1872–1873 архітектора Т. фон Гансена}. Стилістичній єдності сприяє застосування симетричних композицій та ордера архітектурного як основного декоративного (див. Декор) засобу вирішення фасадів будівель. Різну стилістику використано для будівель і споруд різного функціонального призначення:
- неоренесанс — оперний театр 1861–1868 архітекторів Е. Ван дер Нюля і А. Зікард фон Зікардсбурга, біржа 1873–1877 архітектора Т. фон Гансена, університет 1877–1884 архітектора Г. фон Ферстеля (1828–1883; Австрія);
- неоґотика — Пам’ятна церква 1866–1879 архітектора Г. фон Ферстеля, ратуша 1873–1883 архітектора Ф. фон Шмідта (1825–1891; Німеччина — Австрія);
- неокласицизм — парламент 1873–1883 архітектора Т. фон Гансена;
- необароко — Бургтеатр 1874–1888 архітекторів Г. Земпера і К. фон Хазенауера (1833–1894; Австрія);
- неоренесанс у своєрідному поєднанні з необароко — імператорський палац Новий Гофбург 1881–1913, природничий і художньо-історичний музеї 1872–1891 (усі — архітекторів Г. Земпера і К. фон Хазенауера), Палац юстиції 1875–1881 архітектора О. фон Монтефорте (1843–1911; Австрія).
Значення
Усі будівлі та споруди, розташовані на Рінгштрасе, є невід’ємною складовою пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — Історичного центру Відня (з 2001).
Оскільки значна частина архітекторів, що працювали в Австро-Угорщині й сусідніх країнах у другій половині 19 ст., були учнями А. Зікард фон Зікардсбурга і Е. Ван дер Нюля, котрі очолювали архітектурний факультет Віденської академії мистецтв (так звана Віденська архітектурна школа), то стиль Рінгштрасе, як елітарний і модний, набув значного поширення у країнах Центральної, Східної та Південної Європи, особливо у репрезентативних будівлях міст Белграда, Братислави, Будапешта, Бухареста, Загреба, Кракова. Любляни, Львова, Одеси, Праги, Софії, Трієста, Чернівців та інших.
|
Додатково
Формування стилю Рінгштрасе не обійщлося без людських жертв. Найперший завершений зразок стилю — Оперний театр — категорично не сподобався тогочасним віденцям (котрі, за уїдливим висловом Г. фон Караяна «усі, як один — знавці мистецтва»). Вони називали театр «проваленою картонною коробкою», «Кьоніґґрецем (програною битвою) архітектури» та іншими дошкульними словами. 1868 у пресу потрапив особистий відгук імператора Франца Йосифа І, якому театр також не сподобався. Унаслідок цього Е. Ван дер Нюль 03.04.1868 покінчив життя самогубством, а 11.06.1868 помер А. Зікард фон Зікардсбург. Втративши одночасно обох лідерів Віденської архітектурної школи, творців визнаної у Європі стилістики, Франц Йосиф І більше ніколи ні приватно, ні публічно не висловлювався з приводу творів архітектури й мистецтва.
Література
- Кілессо Т. Відень // Пам’ятки України: історія та культура. 1997. № 3. С. 2–7.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 185–192.
- Vienna: Art and Architecture. Vienna : H. F. Ullmann, 2008. P. 164–215.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Рінгштрасе стиль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Рінгштрасе стиль (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.10.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
{{#related: Ван дер Нюль, Едуард}
