Замок (архітектура)
За́мок — замкнений комплекс оборонних споруд, що є укріпленим житлом феодала, іншого власника (короля, імператора, єпископа, магістра військово-чернечого ордену) чи його представника.
Зміст
Загальні відомості
Поширені в середньовічній (див. Середньовіччя) Європі дерев’яні та муровані замки споруджували в місцях, зручних для оборони — на вершинах пагорбів, гір, скель, на островах, в оточенні водних перешкод (річок, озер, боліт, морських заток). Кожен замок мав двір, оточений оборонним валом зі стіною і ровом, башти, браму, житло власника (або його представника) й приміщення для залоги, зберігання зброї, боєприпасів, продовольства, криницю, каплицю. Біля замку, як правило, з часом розвивалося поселення, відділене вільним простором так, що мешканці могли самостійно оборонятися від нападу.
Історична довідка
Замки в Європі відомі з 10 ст. Їм передували укріплені садиби пізньоантичного та ранньосередньовічного часу, найбільшими з яких були пфальци франкських (див. Франкська держава) королів та імператорів (імператорський пфальц 780–805 в м. Аахені, тепер Німеччина). З 10 ст. у Західній Європі поширилися бурги — замки дрібних феодалів. Кожен з них започатковано як мурований донжон, оточений земляним валом з дерев’яним частоколом.
Аналогічні дерев’яні замки в Давній Русі відомі з 11 ст. Галицько-волинські князі після монголо-татарської навали споруджували наприкінці 13 ст. замки з мурованими донжонами.
Ця пасивна європейська фортифікація зазнала радикальної модернізації у 13 ст. під впливом Хрестових походів на Близький Схід і запозичення способів зведення укріплень. Щоб утриматися протягом майже двох сторіч посеред вороже налаштованого населення європейці мали ефективно оборонятися. Цій меті слугували замки, збудовані хрестоносцями на завойованих землях (понад 200 за перші 100 років). Вони стояли неподалік один від одного так, що з башт одного замку можна було бачити інший і передавати сигнали про напад.
Відповідно до виконуваних стратегічних завдань розрізняють два типи замків: гірські й приморські. Компактні гірські ([[замок Крак де Шевальє]]) контролювали й захищали перевали і суходільні торговельні шляхи; значно більші за територіями приморські — обороняли морські порти (замок Шастель Пелерін поблизу м. Хайфи, тепер Ізраїль). Ці замки належали двом військово-чернечим орденам — тамплієрам (їхні замки мали чотиригранні башти) і госпітальєрам (для їхніх замків характерні напівциліндричні башти). Замки-цитаделі хрестоносців, поставлені в стратегічних пунктах, поєднували досвід фортифікаційної архітектури європейського Заходу, Візантійської імперії, прилеглих теренів Кілікійської Вірменії (тепер Туреччина) та Месопотамії. Це зумовлено безпосередніми практичними потребами: хрестоносці розпочали своє панування на Святій землі з використання здобутих ними укріплень, поступово перебудовуючи та удосконалюючи їх.
Під впливом архітектурної практики військово-чернечих орденів, зокрема Тевтонського, який зі Святої землі перемістився у Прибалтику, в пізньосередньовічній Європі склалося два основні типи регулярних замків: кастель і конвент.
Здобутки європейської фортифікації активно використовували в замковому будівництві України. У 14–17 ст. дерев’яні й муровані замки будували, як правило, на давньоруських городищах, що зумовлено їхнім вигідним топографічним розташуванням на високих берегах річок. Площі їх були від 0,5 до 4 га. Плани були: регулярними (прямокутними, трикутними) й нерегулярними (замки у містах Кам'янці-Подільському й Хотині; див. Хотинська фортеця і замок). На Поділлі більшість замків збудовано в басейні р. Дністра та його допливів уздовж шляхів, якими кримські татари зазвичай вдиралися в Україну. На Волині найзначнішими були муровані замки в містах Луцьку, Острозі, Кременці. Найважливішими для оборони краю дерев’яними замками були Житомирський, Вінницький, Київський, Чернігівський, Любецький і Черкаський. Розвиток штурмової артилерії призвів протягом 17–18 ст. до занепаду як дерев’яних, так і мурованих замків баштово-стінового типу й до появи бастіонної системи укріплень. Унаслідок цього земляні вали стали значно масивнішими, з’явилися артилерійські бастеї, бастіони, равеліни та інші елементи Італійської та Голландської систем фортифікацій (муровані замки в смт Олиці Волинської області та смт Чернелиці Івано-Франківської області). Бастіонні укріплення збудовано навколо старих замків баштово-стінової системи у містах Мукачевому, Бережанах, Хотині. Новим явищем в архітектурі західних українських земель стало поступове перетворення оборонних замків на магнатські резиденції палацового характеру. Це розпочалося у другій половині 16 ст. (Бережанський замок) і завершилося у першій половині 18 ст. зведенням палацового ансамблю на місці старого замку в смт Вишнівці (див. Вишневецький палац). Найдосконалішим взірцем замку-палацу (італійського типу «palazzo in fortezza») є Підгорецький замок. Одночасно з цим, керуючись практичними міркуваннями, відбудовували старі баштово-стінові замки (Кам’янець-Подільський, Пнівський та інші).
Наймасштабнішими були відбудови замків після завершення воєн Б. Хмельницького у 1660-х та після звільнення Поділля від турків 1699. При цьому продовжували споруджувати архаїчні замки баштово-стінового типу (у с. Кривчому Чортківського району Тернопільської області, Галичі) та завершували будівництво замків ренесансного типу, дещо модернізованої баштово-стінової системи (замок князів Острозьких-Заславських у Старому Селі Львівського району Львівської області). Архаїчність цих замків пояснюється їх достатньою обороноздатністю проти татарських нападів (кримські татари не вміли штурмувати замків і фортець).
Деградація замків на західноукраїнських землях розпочалася в першій чверті 18 ст. після ліквідації турецької загрози й татарських нападів. А геополітичні зміни 1770-х призвели до поступового занепаду замків на всій території України. Переставши бути потрібними, вони послідовно втратили оборонні, репрезентативні, житлові та господарські функції, унаслідок цього виявившись беззахисними перед руйнівними силами природи та людини. Багато старовинних замків в Україні, отримавши у 1960-х статус пам’яток архітектури, тепер стоять пусткою, не маючи господарів. У доброму стані перебувають тільки ті, в яких містяться державні заповідники та музеї.
Характеристика
Замки розрізняють:
- за розміщенням на місцевості — висотні й низинні;
- за системою захисту — стінові (без башт), баштово-стінові, бастіонні;
- за розплануванням — нерегулярні (найчастіше овального плану) й регулярні (у плані трикутні, квадратні, прямокутні, п’яти-, шести-, восьмикутні).
Середньовічні німецькі замки (бурги) були нерегулярними й мали низькі оборонні якості. Їхній захист забезпечувався розташуванням у природно неприступних місцях. Типова схема розвиненого бурга 12–13 ст. включає: передній двір (форбург), мури з баштами, рів, надбрамну башту зі звідним мостом і герсою, донжон, капелу, колодязь з цистерною для води, внутрішній двір з житловим будинком (палацом) власника, арсенал.
Хрестоносці на Святій землі також обирали для своїх замків панівні висоти скелястого ландшафту. Від інших теренів замок відділяв рів, вирубаний у скелі. Камінь, який при цьому добували, використовували для мурування стін і башт. Оборонні мури мали нерегулярні обриси в плані, відповідно до контуру гори, яку вони увінчували. Мури влаштовували в кілька рядів, тому здолати їх було майже неможливо. Їх доповнювали високі башти й розвинені донжони як головний елемент системи укріплень. Внутрішні оборонні галереї, які йшли уздовж мурів, перекривали мурованими склепіннями. На Святій землі європейські фортифікатори запозичили наявні у старих укріпленнях особливі конструкції розвинених бойових галерей або балконів з навісними бійницями — машикулі.
Більшість регулярних замків, поширених у Європі в пізньому середньовіччі, були чотирикутними в плані. Найпростіший тип називали кастель, а значно розвиненіший — конвент. Кастель — це чотирикутний периметр мурів з двома або чотирма наріжними баштами та однією надбрамною. Якщо надбрамної башти не було, браму влаштовували в мурі (замок у м. Ліді, Білорусь).
Конвент або конвентський будинок походить від запозичених хрестоносцями композицій арабських замків 8 ст. Він квадратний у плані, з наріжними баштами, внутрішнім двором, оточеним кількаповерховими галереями й основними приміщеннями, прилеглими по всьому периметру зсередини до мурів. Стандартний набір приміщень у конвенті військово-чернечого ордену або єпископа: капела, рефекторій (трапезна), дорміторій (казарма-спальня), зал капітулу для зборів лицарів і ченців, особисті покої магістра чи єпископа. Іноді у великих конвентах влаштовували дві капели і додаткову малу трапезну. Класичними зразками добре збереженого конвента є орденські замки в містах Куресааре (Естонія), Мальборку (Польща), Ризі (див. Орденський замок у Ризі).
Значення
В Україні, як і в інших країнах Європи, збережені старовинні замки є цінними пам’ятками нерухомої культурної спадщини й охороняються державою. Деякі з них стали національним символами (Братиславський град, Карлштейн, Празький град, Вавель). В Україні замки становлять органічну складову історичних краєвидів Поділля, Галичини, Закарпаття, Волині, Причорномор'я, Криму, інших регіонів. Втілене в замкових спорудах оборонне зодчество було найпрогресивнішим із погляду функціональності архітектури, єдності форми й конструкції, поєднання традицій і новаторства; першим реагувало на новації у військовому мистецтві та архітектурі. Поряд із чинниками утилітарності й доцільності значну роль відігравали естетичні норми. Завдяки цьому замки як пам’ятки оборонного будівництва є витворами високого мистецтва архітектури.
Література
- Пламеницька О. Замок // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 91–92.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень, 2011. С. 17–36.
- Вечерський В. Замки та фортеці України. Київ : Балтія-Друк, 2015. С 4–10.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Замок (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Замок (архітектура) (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.03.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
