Вишневецький палац
Вишневе́цький пала́ц — пам’ятка архітектури та містобудування національного значення, селище Вишнівець, Кременецького району Тернопільської області, Україна.
Палацовий комплекс міститься на високому лівому березі р. Горині біля південної межі історичного центру міста. Є архітектурною домінантою в краєвиді річкової долини. Складається з палацу, господарського двору на північ від нього, парку із західного боку, замкової Вознесенської церкви на нижній терасі з південного боку. До палацу зі сходу повз костел з монастирем (не збережено) іде дорога до палацової брами.
Історична довідка
Палац є складовою великого маєтку, перша згадка про який зумовлена будівництвом 1395 замкових земляних укріплень князем Корибутом-Дмитром Ольгердовичем (після 1350; тепер Литва — після 1404; тепер Україна). З початку 15 ст. його рід почав іменуватися Корибут-Вишневецькими. 1640 замок перебудував князь Я. Вишневецький, 1645 спорудивши поряд костел Святого Михайла (зруйновано у 1960-х). 1648 замок зруйнували козаки, 1672–1675 — турки й татари.
1720–1744 М. Вишневецький (1680–1744; тепер Україна) побудував за проєктом Я. Бланже Депре (18 ст.; Франція — тепер Україна) палац у межах бастіонних укріплень регулярного замку (згодом знесено). Після 1744 маєток з палацом перейшов по жіночій лінії до магнатського роду Мнішеків, за яких він перетворився на один із найважливіших культурних осередків краю. М. Мнішек (1748–1806; тепер Україна) реконструював інтер'єри палацу, в яких зібрав колекції значної історичної, художньої та наукової цінності. 1789 розплановано просторий англійський парк. 1852 Мнішеки вивезли найцінніші мистецькі та наукові збірки до Франції й продали маєток. Це призвело до його занепаду й розпорошення історико-культурних цінностей. Останній власник П. Демидов (1869; тепер Україна —1935; Франція) доклав зусиль до збереження палацу й залишків його колекцій.
Під час Першої світової війни палац пограбовано, зруйновано склепіння сходів та колонні портики фасаду. 1920 реставровано (див. Реставрація) за участі архітектора В. Городецького. 1924 знищено пожежею. У 1960-х палац відбудували без урахування його архітектурно-художньої цінності, розмістивши в ньому різні заклади.
Після Другої світової війни палацовий парк зазнав значних втрат від стихійного вирубування, безсистемних насаджень та порушень розпланування: знищено регулярний партер, на місці якого влаштовано спортивні майданчики.
1999 палацовий комплекс включено до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля» й розпочато реставрацію зі створенням музейних експозицій.
Характеристика
Палац спочатку сформовано як окремі корпуси навколо великого прямокутного курдонера з відкритим у парк північно-західним кутом. Бічні крила теперішнього головного корпусу були окремими флігелями, які в другій половині 18 ст. з’єднано переходами з центральною частиною. Головний П-подібний у плані двоповерховий корпус, виконаний із сірого тесаного каменю, мав у центральній частині дворядне анфіладне (див. Анфілада) розпланування, у крилах — однорядне. Архітектурне вирішення стримане і лаконічне, у стилі пізнього етапу французького бароко (так званого класичного напряму). Головні осі центрального корпусу та бічних крил з боку двору акцентовані ризалітами з трикутними фронтонами та терасними портиками тосканського ордера. Портики прикрашають також два входи, розташовані в перехідних частинах палацу між центральним корпусом та колишніми флігелями. Кути центрального корпусу та причілки бічних крил закріплені павільйонами. Вони вищі внаслідок надбудови над ними аттикового (див. Аттик) поверху. Південний фасад, звернений у долину р. Горині, відзначається розчленованістю об’ємів, зумовленою влаштуванням у ризаліті просторих залів та тераси над галереєю першого поверху. Загальну горизонтальну композицію будівлі посилено двома рядами рівномірно розставлених вузьких вікон та широким міжповерховим карнизом. Художній акцент — центральний ризаліт, прикрашений з боку двору великим барельєфом у тимпані фронтону (герб Корибутів, оточений арматурою). На протилежному фасаді — барельєф із гербом Мнішеків.
Основні корпуси мають двосхилі дахи, павільйони — наметові. Центральна частина палацу та західне крило містили репрезентативні приміщення. Східне крило з меншими за площею апартаментами призначалося для гостей. У палаці було понад 100 кімнат, серед яких пишнотою виділялися інтер’єри залів і салонів. На першому поверсі центрального корпусу був вестибюль, оформлений білими кахлями з синіми малюнками на біблійні теми. Там само — дзеркальні зали, поєднані відкритими аркадами, та салон. На другому поверсі містився двосвітний Білий бальний зал. У західному крилі була бібліотека з портретною галереєю, театральний зал на кілька десятків глядачів, ванна кімната. Окрасою інтер’єрів були мармурові каміни, традиційні кахляні печі та новітні класицистичні — колони на п'єдесталах, увінчаних вазами.
Брама входила до складу ґратчастої на стовпах огорожі палацового комплексу. Вона мурована, потинькована. Її арковий проїзд фланковано двома тричетвертними колонами іонічного ордера з розкріпованими антаблементом та карнизом і увінчано фігурним фронтоном з вазами обабіч. Загальне пластичне вирішення силуету брами у стилі бароко підкреслено парними оберненими волютами обабіч та вазами.
Замкова Вознесенська церква мурована, тридільна, одноверха, з дзвіницею на західному фасаді. Нава і бабинець прямокутні в плані, вівтар гранчастий, увінчаний декоративною маківкою. Біля церкви зберігся невеличкий цвинтар зі старовинними кам’яними хрестами. Засновано її як дерев’яну на початку 15 ст. Муровану збудовано 1530, перебудовано у 18 ст. як триверху. 1872–1873 прибудовано муровану дзвіницю, знято верхи над вівтарем і бабинцем, змінено форму бані над навою. У церкві поховані православні представники княжого роду Корибутів-Вишневецьких. У цій церкві відбулися заручини М. Мнішек із Лжедмитрієм І.
Парк розташовано на захід від палацу. Складався з партеру та великої ділянки ландшафтного парку. Нижня частина партеру містила шість газонів та фонтан. Верхня мала зірчасте розпланування з центральним майданчиком, з’єднаним діагональними стежками з чотирма «кабінетами», сформованими шпалерами. У ландшафтному (англійському) парку (1789) були алеї, квітники, висячі містки, альтанки (не збережено).
Значення
Первісне вирішення Вишневецького палацу у вигляді ансамблю окремих будівель — перший в Україні приклад відходу від середньовічного типу магнатської резиденції, в якій групи приміщень різного функціонального призначення були об’єднані в одній споруді. Незважаючи на втрати, Вишневецький палац є одним із найцінніших в архітектурній спадщині України.
Галерея
|
Література
- Ковальчик Є. Пізньобароккові магнатські резиденції на Волині та Львівщині // Українське барокко та європейський контекст. Київ : Наукова думка, 1991. С. 50–63.
- Михайлишин О. Палацово-паркові ансамблі Волині 2-ї половини XVIII-XIX століть. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури та містобудування, 2000. С. 124–127.
- Тиманович Є. Палац Вишневецьких // Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 233–235.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Вишневецький палац // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вишневецький палац (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.01.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
