Артилерія

Артиле́рія (фр. artillerie, від старофранц. atillier — споряджати) — багатозначний термін.

1) Рід сухопутних військ, озброєних гарматами, реактивними, ракетними установками тощо. Артилерійські частини й підрозділи організаційно входять до складу оперативних з’єднань, загальновійськових частин і підрозділів Збройних Сил України.

Історична довідка

У Європі артилерія з’явилася наприкінці 13 — на початку 14 ст. Перша літописна згадка про застосування артилерії на теренах теперішньої України відноситься до 1382, а виникнення гарматно-ливарної справи датують кінцем 15 — початком 16 ст. У низці держав Європи у 16 ст. артилерія визначилася як самостійний рід військ. Вона була поділена на полкову, польову, облогову та фортечну, сформувалися артилерійські полки й бригади. Наприкінці 18 ст. з’явилася кінна артилерія, а на початку 19 ст. були розроблені бойові ракети — прообраз сучасної реактивної артилерії. У 1940-х з’явилася гірська артилерія. З середини 19 ст. почався перехід до нарізної артилерії, підвищилися скорострільність, дальність і точність стрільби. За часів Російсько-японської війни 1904–1905 завдяки появі нових пристроїв до гармат (кутоміра та панорами) артилеристи вперше застосували стрільбу з закритих вогневих позицій. На полі бою з’явилися й почали використовуватися міномети. На початку Першої світової війни артилерію поділили на польову (легку, кінну, гірську), польову тяжку та тяжку (облогову). У ході війни з’явилася артилерія супроводження, зенітна артилерія, протитанкова артилерія тощо.

Друга світова війна викликала всебічний розвиток артилерії, особливо зенітної, протитанкової, реактивної та самохідної, розпочалось застосування артилерії великої потужності. Був розроблений метод вогневого ураження противника — артилерійський наступ, який передбачав безперервну підтримку піхоти й танків, що наступають, зосередженим чи масованим вогнем на всю глибину бойових завдань загальновійськових з’єднань і частин. Принцип рішучого масування артилерії на ділянці прориву був застосований у Київській наступальній операції 1943, коли на плацдармі в районі Лютежа було зосереджено 2700 одиниць гармат, мінометів та бойових машин реактивної артилерії (65% від усієї кількості залучених до операції). Це забезпечило створення загальної щільності на ділянці прориву до 450 одиниць артилерії та дозволило провести вперше в історії артилерійську підтримку атаки піхоти методом четверного вогневого валу.

Після закінчення Другої світової війни ракетно-артилерійське озброєння надалі розвивається. За призначенням артилерія поділяється на наземну та зенітну. Наземна за бойовими властивостями — на гарматну, гаубичну, реактивну, протитанкову, гірську та міномети; за способами пересування — на самохідну, причіпну (на механічній тязі), саморушну та стаціонарну. Артилерія ВМС стала включати корабельну та берегову. За особливостями конструкцій артилерійських систем стали виділяти ствольну нарізну, гладкоствольну, безвідкатну, реактивну, казематну та універсальну артилерію. Основним тактичним підрозділом артилерії став артилерійський дивізіон, який включає 2–4 батареї. Артилерійські дивізіони організаційно почали об’єднуватися в артилерійські полки або бригади, які могли входити до складу артилерійських дивізій.

Артилерія ЗСУ

Сучасна артилерія Сухопутних військ Збройних Сил України поділяється на бригадну артилерію (артилерійські підрозділи, що входять до складу окремих механізованих, танкових та аеромобільних бригад) та артилерію оперативного командування (артилерійські частини, що підпорядковані командувачу оперативного командування). На озброєнні перебувають 85-мм гармати, 122, 152 і 203-мм гаубиці, 152-мм гармати-гаубиці, 82, 120-мм міномети; 100-мм протитанкові гармати; бойові машини реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) для 122, 220, 300-мм реактивних снарядів, а також протитанкові керовані ракети (ПТРК) «Фагот», «Конкурс» та «Штурм». Дальність стрільби артилерійських систем становить: гаубиць — до 24 км, мінометів — до 10 км, РСЗВ — від 21 до 70 км. Для виконання вогневих завдань можуть застосовуватися різноманітні боєприпаси.

У бою (операції) артилерія виконує вогневі завдання в інтересах інших родів військ. Основними принципами її бойового застосування залишаються: зосередження на основних напрямках, раптовість і точність вогню, взаємодія з піхотою, танками, іншими родами військ та авіацією, безперервне управління вогнем і маневром.

2) Вид зброї (озброєння), артилерійські формування з різноманітними артилерійськими системами й засобами артилерійської розвідки; гармати, гаубиці, безвідкатні гармати, міномети, реактивні системи залпового вогню, бойові машини реактивної артилерії та пускові установки протитанкових керованих ракет, а також боєприпаси до них, прилади управління, засоби бойового забезпечення. Артилерія як вид озброєння включає гармати артилерійські з засобами їх пересування, боєприпаси до них, засоби бойового забезпечення (управління вогнем, артилерійської розвідки, топогеодезичного забезпечення, тощо) та допоміжні засоби.

3) Галузь воєнної науки, система наукових знань про улаштування, властивості та способи бойового застосування артилерійського озброєння. Вивчає питання будови, експлуатації, проектування й виробництва артилерійського озброєння і боєприпасів, способи стрільби та бойового застосування.

Основи наукових знань щодо артилерії (в галузі виробництва гармат і тактики дій) зародилися в Європі у 16 ст.

Основні розділи наукових знань з артилерії: внутрішня й зовнішня балістика; вибухові речовини і порох; теорія стрільби та управління вогнем; бойове застосування артилерійських частин і підрозділів; історія артилерії.

Додатково

Ураховуючи важливу роль ракетних військ і артилерії у зміцненні обороноздатності держави, Президент України Указом №1215/97 від 31.10.1997 постановив установити державне свято України — День ракетних військ і артилерії, яке відзначають щорічно 3 листопада.

Література

Шокарев Ю. В. История оружия: Артиллерия. Москва : АСТ, 2001. 270 с.
Дерев’янчук А. Й., Шелест М. Б. Артилерійське озброєння і боєприпаси. Суми : Сумський державний університет, 2010. 414 с.
Бойко Г. О., Лапицький С. В. Деякі дані сучасного стану й перспектив розвитку артилерії 21 століття // Озброєння та військова техніка. 2014. № 3. С. 15–19.
Ткачук П. П. Виникнення і розвиток зенітної артилерії в роки Першої світової війни // Військово-науковий вісник. 2014. Вип. 21. С. 190–201.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Грицай М. П., Цвєтков Є. А. Артилерія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Артилерія (дата звернення: 5.05.2024).