Хотинська фортеця і замок
Хоти́нська форте́ця і за́мок — пам’ятка архітектури національного значення, м. Хотин Чернівецької області, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Замок і фортеця розташовані на північно-східній околиці міста на схилах високого правого берега р. Дністра. Наддністрянські схили утворюють улоговину, в центрі якої на березі міститься мисоподібний останець, витягнутий з півдня на північ і обмежений з заходу долиною безіменного потоку. Тут для захисту переправи через р. Дністер стоїть замок, заснований у добу до появи вогнепальної зброї. Навколо нерегулярного в плані замку 13–16 ст., площею 0,6 га, розташовано укріплення великої бастіонної (див. Бастіон) фортеці 18 ст., площею 30 га.
Історична довідка
Хотин виник на перетині важливих торговельних шляхів Східної Європи. З часів Галицько-Волинського князівства був одним з основних укріплених пунктів Пониззя (середньої Наддністрянщини). Дата заснування і характер розбудови замку дискусійні. Археологічні дослідження 1961–1962 Б. О. Тимощука (1919–2003, Україна) і Г. Логвина виявили у північній частині замку незначні залишки дерев’яного укріплення на мису при впадінні потоку в р. Дністер, яке існувало до середини 13 ст.
У 1250–1260-х за часів князя Данила Галицького дерев’яні укріплення замінили мурованими, які займали північну мисову частину території теперішнього замку. Мури споруджено з каменю-вапняка на рожевому цем’янковому розчині, характерному для будівництва княжої Русі-України. Їхні залишки виявлено археологами на території внутрішнього замкового двору і в товщі східного муру. Замкова мурована каплиця, згідно з дослідженнями М. Говденко 1970, зведена 1230 у романо-готичній стилістиці. У другій половині 14 ст., коли Пониззя входило до складу Молдавського князівства, замок реконструювали. З поширенням вогнепальної зброї його пристосовують до нових вимог оборони.
Найістотніших перебудов замок зазнав у другій половині 15 ст. за молдавського господаря Штефана ІІІ Великого, коли Хотин став найважливішим укріпленням на північному кордоні Молдавського князівства. Тоді його збудували наново, зберігши тільки невелику дільницю старого муру. З огляду на наявність довкола високих пагорбів, з яких можна було обстрілювати замковий двір, його рівень підвищини на 8–10 м, оточивши високими мурами з баштами. У межах старого замку розмістився внутрішній двір нового замку, а на місці колишнього рову побудували два великих, сполучених брамою палаци з глибокими підвалами, що слугували для зберігання запасів зброї та провіанту (з них східний не збережено). Добудована південна частина утворила зовнішній замковий двір, захищений високими мурами з трьома баштами, середня з яких була надбрамною. Зовнішню поверхню мурів прикрасили орнаментами, викладеними з червоної цегли на основі двох мотивів, що слугували апотропеями (оберегами): вписаних прямокутників («Вавилон») та увінчаних хрестами східчастих пірамід («Голгофа»). Наймогутніша чотиригранна башта замикала укріплення з півночі, кругла західна — сполучалася з палацом коменданта замку й називалася Комендантською. Ще одна квадратна у плані башта вбудована в східний мур навпроти палацу. В основному ці будівельні роботи завершилися в 1480-х, сформувавши баштово-стінову систему оборони, характерну для пізньосередньовічної фортифікації.
1476 замок успішно витримав облогу війська Османської імперії на чолі із султаном Мехмедом II аль Фатихом. Тут була резиденція пиркалаба (старости, намісника), який керував Хотинською округою. 1538 замок після облоги захопило і зруйнувало польське військо: було висаджено в повітря велику дільницю муру між північною і східною баштами, палац біля східного муру, знищено надбрамну й південно-східну башти, від південно-західної залишилася руїни. 1540–1544 замок відбудували й розширили: відновлено мури й південно-західну башту на старій основі, а новий піденний мур відсунуто на 25 м на південь і в ньому споруджено нову надбрамну башту. На початку 16 ст. Хотинський замок став військовим форпостом Османської імперії проти Речі Посполитої. 1563 замок захопили запорозькі козаки під проводом князя Дмитра Вишневецького (Байди).
Під стінами Хотинського замку не раз відбувалися битви, які вирішували долю Центрально-Східної Європи, зокрема Хотинська битва 1621. Козацьке військо під проводом сина Б.-З. Хмельницького Тимоша (1632–1653) двічі, 1650 та 1652–1653, нападало на Хотинський замок. У листопаді 1673 польська армія під командуванням Яна III Собеського розгромила турків під Хотином і захопила замок (див. Хотинська битва 1673). Це дало змогу сейму Речі Посполитої відмовитися від ратифікації Бучацького мирного договору 1672 з Османською імперією і продовжити війну. 1675 османський уряд наказав молдовському господарю зруйнувати замок. Всупереч наказу тільки південний мур із баштами висадили в повітря та зробили проломи в інших мурах.
Після Прутського походу царя Петра І турки замок відбудували 1711–1718 і зробили адміністративним центром округи (Хотинського нахіє). 1718 під керівництвом Абді-Паші завершили спорудження навколо замку Нової фортеці, що відповідала вимогам новочасної європейської фортифікації (так звана перша система С. де Вобана). Перед тим ліквідовано старі міські укріплення. Розміри Нової фортеці в плані 1 200 х 250 м, площа — близько 30 га. Нова фортеця підпрямокутна в плані, має потужний земляний вал оборонний і сухий рів, ескарпи яких обличковано каменем, 7 бастіонів для далекобійної артилерії та 5 мурованих брам у куртинах (Кам’янецька, Ясська, Бендерська, Руська і Подільська). З боку р. Дністра йшов допоміжний земляний вал з 8 бастіонами спрощеного типу. На території Нової фортеці розміщувалися казарми турецької армії, майстерні, мечеть з мінаретом, лазні, стайні, склади. Тоді ж турки відремонтували замок, перетворивши його на арсенал. При цьому розібрали закриті бойові обходи на замкових мурах, влаштувавши зубці-мерлони.
1739 російська армія після перемоги під Ставучанами (тепер с. Ставчани Дністровського району Чернівецької області) без бою увійшла до Хотинської фортеці. 1769–1774 тут стояло російське військо, 1788–1793 — австрійське, з 1806 — знову російське. За Бухарестським мирним договором 1812 Хотин перейшов під владу Російської імперії й до середини 19 ст. втратив стратегічне значення: 1856 фортецю скасовано. 1835 на її території збудовано церкву Святого Олександра Невського.
1963 Хотинський замок і фортецю оголошено пам’яткою архітектури республіканського (тепер національного) значення. Використовувалися місцевим краєзнавчим музеєм. З 1970 ведуться реставраційні роботи (архітектори М. Говденко, В. Лук’янченко, В. Кос’яненко та інші). Відновлено мури, ґонтові дахи башт, мости, Ясська і Бендерська брами, дільниці валів та бастіони, споруди колишніх гарнізонної майстерні та церкви Святого Олександра Невського на території Нової фортеці. Після завершення всіх реставраційних робіт замок набуде закінченого вигляду у формах 16–18 ст., а Нова фортеця — станом на 1718.
Замок і фортеця належать до Державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця», створеного постановою Кабiнету Мiнiстрiв України 2000. Заповідник включає всю територію в межах бастіонних фортифікацій 18 ст. Із 2004 тут тривають археологічні дослідження. Їх речові знахідки 15–18 ст. поповнили музейну експозицію, розміщену в колишній замковій казармі. При цьому розкопано й досліджено підвали мечеті з мінаретом, залишки південно-східної башти 15 ст.
Характеристика
Великий фортифікаційний комплекс складається з мурованого старого замку й системи земляних з кам’яним обличкуванням укріплень Нової фортеці, що оперізує замок по високих сусідніх пагорбах.
Замок у плані має форму видовженого вздовж берега річки овалу. Він оточений високими мурами до 8 м завтовшки, посиленими п’ятьма масивними баштами. Мури ззовні втричі вищі, ніж зсередини. На замковому дворі, розділеному Комендантським палацом на дві частини, містяться, прилягаючи до мурів: Комендантський палац, каплиця і казарма; окремо розташована посеред двору замкова криниця, накрита альтанкою. Усі спроруди мають високі дахи, укриті ґонтом. Ззовні мури і башти виглядають як суцільний моноліт. З півдня замок відділяє від території фортеці сухий рів шириною 24 м.
Північна башта 1460-х–1470-х — найбільша в замку. Вона прямокутна в плані (18 × 19 м), чотириярусна, з трьома ярусами бійниць: рушничних (другий) і гарматних (перший і третій). Ззовні заввишки 68 м, з замкового двору — 15,75 м. Нижня частина до рівня підлоги першого ярусу є суцільним монолітом. Нагорі був влаштований огороджений зубцями-мерлонами бойовий майданчик. Має виходи на бойову галерею мурів. Вінчається масивним наметовим дахом. Розрахована на самостійну оборону, вона повинна була слугувати донжоном – останньою твердинею для захисників.
Західна (Комендантська) башта 1460-х–1470-х — овальна в плані, діаметром 5 м з товщиною стін 2 м, поєднана з Комендантським палацом. Ззовні заввишки 62,5 м, з двору — 17 м. До рівня бойової галереї мурів є суцільним монолітом. Завершується зубцями-мерлонами й конічним дахом.
Східна башта 1460-х–1470-х — квадратна в плані (6 × 6 м), монолітна до рівня бойової галереї, ззовні заввишки 55 м, з двору — 17,5 м. Завершена зубцями-мерлонами й наметовим дахом.
Південно-західна (Ковальська) башта в теперішньому вигляді є результатом перебудов початку 18 ст. на місці попередньої (1460-х–1470-х) башти. Діаметр 14 м, товщина стін 2 м, висота ззовні 28,5 м, з двору — 14,25 м. Двоярусна, у нижньому приміщенні, перекритому куполом на висоті 9 м, містилася кузня.
Південна надбрамна башта з обох боків — напільного і внутрішнього — відділена ровом, через який перекинуті мости. Є результатом перебудов початку 18 ст. Прямокутна в плані (7,73 × 10,35 м), з товщиною стін 3–4 м і 20 м заввишки. Теперішня арка в’їзду, до якої ведуть дерев’яні мости, зроблена у 19 ст.
Комендантський палац 1460-х–1470-х — двоповерховий, на глибоких підвалах. Прямокутний у плані (17 × 10,5 м), 14,25 м заввишки, з відкритою верандою над сходами у підвал, яка є прибудовою 18 ст. Стіни оздоблено орнаментом з червоної цегли та білого вапняку, частково збереглися декоративні білокам’яні облямування вікон та дверей.
Двоповерховий корпус казарми прилягає до східного оборонного муру зі Східною баштою і датується 1460-ми – 1470-ми з численнними добудовами й перебудовами. Теперішні розміри в плані 29 × 15 м з товщиною стін 1,5 – 4 м. На дворовому фасаді має дерев’яну двоповерхову галерею. Використовується як музейне приміщення.
Замкова каплиця (церква), що прилягає до казарм з півночі, не має усталеного датування (від 1230 до останньої чверті 15 ст.). Вона вирішена в старовинних романо-готичних архітектурних формах і займає другий поверх над нижнім приміщенням, що належить до корпусу казарм. Прямокутна в плані (16 × 8 м), зального типу, з апсидою і невеликими екседрами в північній і південній стінах. Готичний притвор прибудовано 1527–1546. Була перекрита хрестовими нервюрними (див. Нервюра) склепіннями. Ззовні має два контрфорси й дерев’яний балкон-галерею. Вхід влаштовано через архаїчний романський перспективний портал — один з найкращих зразків на території України. Зазнала багатьох перебудов, пов’язаних з перетворенням на мечеть і перебудовою на православну церкву на початку 19 ст.
Замкова криниця, глибиною понад 50 м, відома з 15 ст. Над її циліндричною шахтою, розташованою в південній частині замкового двору, зведено квадратну в плані чотирипілонну аркову альтанку, увінчану наметовим дахом.
Нова фортеця оточує замок з трьох боків (крім східного) і прилягає до високого урвища правого берега р. Дністер. Її головний вал має прямі куртини і сім насипних бастіонів з казематованим (див. Каземат) нижнім ярусом. Зовнішній бік валу укріплено кам’яною стіною, перед якою влаштований вимощений каменем рів. Рів має обличковані каменем ескарп і контрескарп. П’ять мурованих брам, що ведуть на територію фортеці, мають різну міру збереженості: найкраще збереглася Константинопольська (Бендерська) брама. Це муровані з вапняка невисокі прямокутні в плані башти з арковими брамами, увінчані наметовими дахами. На території Нової фортеці збереглися руїни мечеті з мінаретом 1713–1716, археологічно досліджені 2004–2006 і законсервовані. Навпроти — мурована церква Святого Олександра Невського, збудована 1835 у стилістиці пізнього класицизму — тридільна, однобанна, з дзвіницею на західному фасаді. Нижче від неї у бік замку стоїть мурований, прямокутний у плані одноповерховий корпус гарнізонних майстерень 18 ст. під високим пластичним дахом.
У 1991 перед входом на територію Нової фортеці на краю високого наддністрянського берега на ознаменування 370-річчя Хотинської битви 1621 встановлено пам’ятник гетьману П. Конашевичу-Сагайдачному.
Значення
Хотинські замок і фортеця належать до найвизначніших і добре збережених пам’яток оборонної архітектури України 13–18 ст. Протягом багатьох століть цей оборонний комплекс відігравав значну роль у військовій історії Центрально-Східної Європи.
Додатково
Під час надбудови замкових мурів і башт у 1460-х–1470-х виникла практична необхідність підвищити рівень замкового двору. Для цього на його площині змурували з каменю субструкції — систему пілонів, на які спиралися склепіння, засипані зверху землею з мурованим горизонтальним перекриттям, що слугувало новою долівкою замкового двору, на 8–10 м вище, ніж до того. Ці підвали були місцем зберігання припасів та основою для споруд замкового двору. У місці прилягання субструкцій до замкових мурів і башт влаштували мурований з каменю горизонтальний «панцир», завтовшки 1–2 м. Він мав перешкодити ворожим підкопам під замок.
Цитата
Українська пісня «Ой Хотине, граде давній» про події Хотинської битви 1621:
Ой Хотине, граде давній,
Цит. за: Михайлина Л., Пивоваров С. Нариси з історії Хотинської фортеці. Факти, легенди, гіпотези. Хотин, 2011. С. 116.
На всю землю вельми славний.
Скажи мені, давній граде,
Яка тобі доля гряде?
Гори мої і долини,
Ораниці і ліщини,
Да всі кров’ю покровлені,
Головами приложені.
Де хилилося колосся –
Там тепер біліють кості,
Кості мужів, славних здавна
І невірних бусурманів…
Література
- Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. Вечерський, О. Годованюк, Є. Тиманович та ін.; За ред. А. Мардера та В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. С. 286–287.
- Мисько Ю., Буйновська Є. Хотинська фортеця XIII-XIX ст. історія та основні об’єкти. Хотин, 2011. 32 с.
- Михайлина Л., Пивоваров С. Нариси з історії Хотинської фортеці. Факти, легенди, гіпотези. Хотин, 2011. 128 с.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ, 2011. С. 559–566.
- Вечерський В. Замки та фортеці України. Київ : Балтія-Друк, 2015. С. 120–123.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Хотинська фортеця і замок // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Хотинська фортеця і замок (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.03.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
