Підгорецький замок
Підгоре́цький за́мок — пам’ятка архітектури національного значення, с. Підгірці, Бродівського району Львівської області, Україна.
Розташований посеред парку на вершині гірського пасма Вороняки, над широкою Брідською низиною. До неї замок звернений парковим фасадом. Його оригінальний силует є окрасою краєвиду.
Зміст
Історична довідка
Замок міститься поблизу городища одного з домонгольських міст — Пліснеська. Уздовж стратегічного шляху, що поєднував Галичину з Волинню, здавна були укріплення. Польський король Владислав ІІІ Варненчик 1440 надав привілей на с. Підгірці Іванові Підгорецькому. Нащадки останнього до 1633 володіли селом, у якому власник збудував укріплений панський двір (згадується 1530). 1633 маєток купив Великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський (1591–1646).
Мурований замок споруджено 1635–1640 коштом нового власника за проектом Г. Л. де Боплана, будівельними роботами керував А. дель Аква. Замок здобували й частково руйнували під час Хмельниччини 1648–1651. Турецько-татарське військо здобувало його 1672, 1688. Попри руйнування, сучасники називали Підгорецький замок «Галицьким Версалем». Він належав Конєцпольським до 1682, коли перейшов у власність Собеських.
1720 від Константія Владислава (1680–1726), сина короля Яна ІІІ Собеського, замок перейшов до Станіслава Матеуша Жевуського (1662–1728), котрий зібрав тут винятково цінну колекцію картин, книг, меблів і зброї. Він також переніс сюди все найцінніше зі свого Олеського замку.
Між 1728 та 1779 2-поверховий замковий палац перебудовано з надбудовою 3-го поверху. Наприкінці 18 ст. почався занепад замку. Перші спроби його реставрації датуються 1833, а 1865 він перейшов від Жевуських до князя Євстафія Станіслава Сангушка (1842–1903; див. також Сангушки) з умовою продовження розпочатої реставрації.
Після реставрації 1867–1903 в замку відкрили приватний музей князя Р. Сангушка.
Замок зазнав пограбувань і руйнацій під час Першої світової війни та під час радянсько-польської війни 1918–1920. З початком Другої світової війни князь Роман Владислав Сангушко (1901–1984) зумів евакуювати значну частину мистецьких цінностей з замку до Угорщини, звідти — до Португалії, а згодом — до Бразилії.
1940 замок передано Львівському історичному музею і деякі мистецькі цінності вивезено до м. Львова.
1945–1947 тут діяла філія Львівського історичного музею. 1946 офіцери дислокованої поблизу військової частини Червоної армії пограбували замок. 1949 замок передали Міністерству охорони здоров'я УРСР (у замку влаштовано, туберкульозну лікарню). На ремонт асигнували 1 млн руб., цільове використання яких мала перевірити спеціальна комісія. Напередодні прибуття комісії 1956 замковий палац згорів нібито через неполадки в опалювальній системі. 1957–1970 виконано ремонтно-реставраційні роботи з внутрішнім переплануванням, після чого тут до 1996 діяв туберкульозний санаторій.
1997 замок передано Львівській галереї мистецтв (тепер Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького) і розпочато реставрацію (не завершено).
Характеристика
Підгорецький замок є центром великого архітектурного ансамблю, до складу якого входять парк з парковими спорудами 17–18 ст., костел св. Йосипа (1766), гетьманський заїзд поч. 18 ст. Замок належить до поширеного в Європі у 17 ст. типу оборонних палаців з поєднанням італійської та голландської фортифікаційних систем. Замок симетричний щодо поздовжньої вісі всього ансамблю, квадратний у плані, з 4-ма наріжними бастіонами та внутрішнім двором. Північний бік займає палац, а з інших боків — каземати оборонних куртин, приміщення яких використовувалися для господарських і, частково, житлових та оборонних потреб. Куртини і фаси бастіонів облицьовані каменем. Плоскі перекриття казематів утворюють терасу, огороджену балюстрадою. На кутах бастіонів влаштовано вишукані навісні башточки-кавальєри. По периметру замок оточує широкий сухий рів з контрескарпом.
Палац прямокутний у плані, з наріжними квадратними й центральним гранчастим ризалітами. Первісно був 2-поверховим з 3-поверховими ризалітами, тепер — 3-поверховий. Під усім палацом є великі льохи. Розпланування анфіладне (див. Анфілада), з дворядним компонуванням залів. Усі зали мали вишукані інтер'єри, які за багатством вважалися серед найкращих у Європі. Тут були зали Жовта, Зелена, Кармазинова, Золота, Китайська, Дзеркальна і найрепрезентативніша — Лицарська. Фасад палацу з боку замкового двору акцентують симетрично розташовані прямі тримаршові відкриті сходи, що ведуть до бічних аркових лоджій, які є найвиразнішими пластичними акцентами південного фасаду й надають йому ренесансного характеру. Архітектура вирішена в перехідних стильових формах від ренесансу до бароко з застосуванням наріжних рустів, ордерних пілястр, наличників і сандриків, пишних порталів. В інтер'єрі зберігся лише декор палацової каплиці та кілька окремих порталів і камінів з білого мармуру. Палац має високі дахи з переломом, наріжні ризаліти увінчані наметовими верхами з ковніром та перехватами й люкарнами, а також скульптурними зображеннями Атласа й Атланта.
З північного боку до замку прилягає парк італійського типу з парковими спорудами, заснований одночасно з замком, але у 1648–1651 понищений, а в 1-ій пол. 18 ст. перебудований і впорядкований. Розташований на трьох терасах, які поступово знижуються на північ, у бік долини, і з’єднуються сходами. Перша тераса знаходиться на рівні замкового оборонного валу і з’єднується з другою, розташованою на 6 м нижче. Висока підпірна стіна першої тераси є замурованою аркадою, за якою міститься велика галерея площею 200 кв. м. Третя тераса розташована на 4 м нижче другої і з’єднується з нею сходами, влаштованими по боках паркових павільйонів, під якими розташовані гроти. Нижче на схилі гори, спланованої у вигляді невеликих терас, були декоративні композиції з кущів і винограду. З південного боку за валами замку частково зберігся інший парк — регулярний, французького типу. Старовинні липи оточують два величезних луги, а центральну вісь ансамблю підкреслює липова алея, яка веде від замку до костелу св. Йосипа.
Значення
Замок входить до туристичного маршруту «Золота підкова України»; тут відбуваються окремі культурно-мистецькі акції. Збереженню, реставрації та промоції пам’ятки сприяють благодійні фонди «Підгорецький замок» і «Софос».
Замок у Підгірцях є найдовершенішим витвором палацової архітектури 17 ст. в Україні, який знаменує еволюцію магнатських резиденцій від суворих оборонних замків до розкішних палаців, відкритих у довкілля й оточених парками.
Додатково
Про призначення мурованого замку 17 ст. свідчила мармурова таблиця при вході (не збереглася) з написом латиною: «Вінець ратних трудів — перемога, перемоги — тріумф, тріумфу — відпочинок».
Усі замкові зали прикрашали колекції холодної та вогнепальної зброї, годинників, дорогоцінного посуду, мистецьких меблів. Тут було понад 100 історичних портретів та 200 картин різних європейських митців. Колекцію картин започаткував голландський художник Ян де Бан (1633–1702), котрий 1663 створив низку історичних полотен. У палаці зберігалися велика книзозбірня й архів. Безцінними історичними реліквіямим були чорний мармуровий стіл, на якому хрестили Яна ІІІ Собеського, його похідна спальня та інші особисті речі, а також військові трофеї, здобуті у Віденській битві 1683, серед яких був і польовий намет турецького великого візира Кара-Мустафи-паші Мерзифонлу (1634–1683).
1787 власником замку став Северин Жевуський (1743–1811), котрий задля збільшення свого багатства вирубував ліси, особисто шукав скарби на Пліснеському городищі, а в замковому палаці влаштував алхімічну лабораторію, де безуспішно намагався виготовити золото.
За спогадами І. Свєшнікова, 1944 підрозділи дивізії СС «Галичина», відступаючи з Підгірців на м. Золочів, підірвали вибухівкою праве і частково ліве крило замку, причому вибухова хвиля пошкодила дах палацу, після чого почав нищитися інтер'єр.
Замок зображено на аверсі й реверсі пам’ятної монети «Підгорецький замок» номіналом 5 грн. Її випустив 2015 Національний банк України як продовження нумізматичної серії «Пам’ятки архітектури України».
|
Література
- Нельговский Ю., Годованюк Е. Каменные замки Западной Украины конца XVI — первой половины XVII в. // Архитектурное наследство. Вып. 34. Москва : Стройиздат, 1986. С. 126–128.
- Чобіт Д. Підгірці // Пам'ятки України: історія та культура. 1996. № 2. С. 19–25.
- Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. Вечерський, О. Годованюк, Є. Тиманович та ін.; За ред. А. Мардера та В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. С. 173.
- Свєшніков І. Спогади музейного працівника // Пам'ятки України: історія та культура. 2008. № 2. С. XIV–XVIII.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : Деснянська правда, 2011. С. 484–490.
- Вечерський В. Замки та фортеці України. Київ: Балтія-Друк, 2015. С. 106–108.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Підгорецький замок // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Підгорецький замок (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.08.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
