Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького
Льві́вська націона́льна галере́я мисте́цтв і́мені Б.Г. Возни́цького ― один із найбільших в Україні музеїв художнього профілю як за кількістю експонатів основного фонду (більше 67 тис.), так і наявністю окремих музеїв (18, зокрема 8 музеїв-заповідників). Функціонує в м. Львові та Львівській області.
Зміст
Історична довідка
25.12.1823 граф Ю. М. Оссолінський (1748; тепер Польща ― 1826; тепер Австрія) і князь Г. Любомирський (1777; тепер Україна ― 1850; тепер Німеччина) підписали угоду про створення бібліотечно-музейного осередку імені Оссолінських. У новоствореному центрі мав бути окремий підрозділ ― Музей Любомирських для зберігання колекції родини. Колекцію книг і рукописів Ю. М. Оссолінського доповнили музейні предмети Г. Любомирського: картини, мініатюри, рисунки старих майстрів, скульптура і зброя.
Згідно з документом Ю. М. Оссолінський передав Любомирським спадкове становище літературного куратора фундації за умови створення Пшеворської ординації, статут якої затверджено в м. Відні 09.05.1868. Останнім куратором фундації був А. Любомирський (1862; тепер Польща ― 1953; Бразилія).
1874 м. Львів отримало в дарунок колекцію творів західноєвропейських художників, яку зібрав майор австрійської армії К. Кюнль (1818; тепер Україна ― 1872; тепер Чехія). 130 картин і 1660 гравюр Рада м. Львова передала Музею Любомирських у складі Національного закладу Оссолінських (з 1827), що зберігав статус приватної власності.
За сприяння віце-президента м. Львова Т. Рутовського (1852; тепер Польща ― 1918; тепер Україна) і директора Міського архіву О. Чоловського-Саса 1897 Рада міста ухвалила рішення про відкриття Міської галереї. 1902 член Ради В. Дулемба (1851; тепер Польща ― 1930; тепер Україна) внеском у 5 тис. крон посприяв відкриттю в міському бюджеті нової статті на закупівлю творів мистецтва. Упродовж 1903–1906 на кошти, які зібрала громада, місто придбало десятки картин і кілька приватних колекцій. Найбільшою з них стала збірка подільського цукрового магната Я. Яковича вартістю в 225 тис. крон. Вона містила 2 тис. предметів, зокрема 380 картин старих майстрів, 52 мініатюри, 80 акварелей і гуашей, скульптуру, меблі.
Міську галерею офіційно відкрили 14.02.1907. За браком приміщень частину творів розмістили в канцелярії президента міста, кабінетах і коридорах ратуші (див. Ратуша у Львові), залі для засідань Ради міста. Кілька вільних кімнат Міського архіву заповнили полотна старих майстрів. Закуплені роботи експонували в залах Міського промислового музею (тепер Етнографії та художнього промислу музей) на вул. Гетьманській, 20 (тепер проспект Свободи, 20; з 1991 ― основний корпус Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького). Збірка зростала завдяки дарункам і депозитам, однак свого приміщення Міська галерея не мала.
Музей Любомирських (основний мистецький фонд) функціонував водночас з Міською галереєю.
Власною локацією закладу став особняк історика, мистецтвознавця і колекціонера В. Лозинського (1843–1913; тепер Україна), племінник якого Валеріан навесні 1914 продав будинок гміні Львова, разом із частиною колекції (інша частина якої згідно із заповітом перейшла у власність міста).
Першим кустошем (хранителем фондів) музею (від 1911 ― Національна галерея м. Львова) став М. Гарасимович (1859; тепер Польща ― 1935; тепер Україна). Він 24 роки формував і розширював збірку, інвентаризував експонати, реставрував їх.
1919 свою колекцію місту подарував меценат Б. Ожехович (1847; тепер Україна ― 1927; тепер Польща). 1921 її урочисто представили громадськості в дев’яти залах першого поверху Палацу Лозинського.
У міжвоєнний період збірку поповнили колекції барона К. Бруницького (1820–1890; тепер Україна) та графа, ректора Львівського університету Л. Я. Пінінського (1857–1938; тепер Україна), що перейшли в дар галереї згідно із заповітами.
У січні 1940 заклад перейменували у Львівську державну картинну галерею, до складу якої увійшов Український національний музей. Тоді ж відбулася націоналізація творів мистецтва Музею Любомирських, які розділили між трьома інституціями ― Львівською державною картинною галереєю, куди потрапили роботи європейських майстрів; Львівським історичним музеєм, до якого передали нумізматику, холодну зброю, портрети представників польської шляхти, та Львівським музеєм художнього промислу (тепер Музей етнографії та художнього промислу), куди переказали меблі, порцеляну, годинники тощо. Так, три інституції стали спадкоємцями Музею Любомирських.
Упродовж липня 1940 ― травня 1941 до Львівської державної картинної галереї надійшло понад 600 творів: картини, акварелі, рисунки, пастелі, скульптура європейських митців; від середини 1950-х до 1983 частинами поверталися інші експонати, що сформували корпус її мистецьких скарбів.
1940 галерея мала дві філії ― Рацлавицьку панораму на площі Східних Торгів у Львові (тепер територія Стрийського парку; панораму експонують у Національному музеї у Вроцлаві, Польща) і Підгорецький замок.
Під час Другої світової війни близько 150 картин із колекції картинної галереї було використано для оздоблення інтер’єрів нiмецької окупаційної (див. Окупація) адміністрації та клубів, 225 творів вивезли до Німеччини, 98 ― до Польщі (м. Новий Вісніч).
Після М. Гарасимовича заклад очолювали: 1933–1940 ― Є. Гюттлєр (1904; тепер Україна ― 1952; Польща), 1940–1941 ― І. Свєнціцький, 1941–1944 ― І. Іванець (1893; тепер Україна ― 1946; тепер Російська Федерація), 1945–1951 ― О. Збронець (1898–1976; тепер Україна), 1952–1959 ― Є. Амірагова (1919; тепер Російська Федерація ― початок 1990-х; Україна), 1959–1962 ― М. Філонов (дати й місця народження та смерті невідомі).
1944 галерею (від 1948 ― Львівська обласна картинна галерея; від 1950 ― Львівська державна картинна галерея) реорганізували, відокремивши Львівський державний музей українського мистецтва (тепер ― Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького).
Упродовж 1960–1970-х новий директор закладу (з 1965 ― Львівська картинна галерея), Б. Возницький ініціював експедиції по Західній Україні, завдяки яким врятовано понад 12 тис. творів: ікон, скульптур, стародруків тощо. З огляду на брак місця для численних музейних предметів у приміщенні Палацу Лозинського, Б. Возницький почав освоювати культові споруди, рятуючи їх у такий спосіб від знищення. У пошуку нових експозиційних площ Б. Возницький перейняв досвід польських мистецтвознавців, які успішно перетворювали замки на музеї. 1967 до складу музею увійшла Каплиця Боїмів. 1975 розпочав роботу Олеський замок ― перший музей-заповідник у складі галереї.
У наступні роки продовжувалися закупівлі, надходили експонати з музеїв України, Росії та Литви у складі СРСР. 1989–1990 фонди поповнила колекція ботаніка і фармакогноста (див. Фармакогнозія) Т. Вільчинського (1888; тепер Польща ― 1981; тепер Україна): твори графіки, декоративно-ужиткового мистецтва України, монети, медалі, плакетки (різновид медальєрного мистецтва), жетони, значки.
1995 було останнє велике надходження ― колекція М. Островерхова-Тимченка (дата й місце народження невідомі ― 1989; тепер Україна).
2009 галерея отримала статус національної. 2012 її очолила донька Б. Возницького Л. Разінкова (1954; тепер Україна). 2013 установі присвоєно ім’я багатолітнього очільника Б. Возницького. 2016 генеральним директором став Т. Возняк (1957; тепер Україна).
Музей Теодозії Бриж
Музей модернізму
Характеристика
Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького станом на 2023 складається з 18 музеїв, основний фонд нараховує понад 67 тис. музейних предметів:
- Музей староукраїнської книги (1977–1996 Музей Івана Федорова);
- Музей Івана Георгія Пінзеля (1996; постав на основі виставкового залу сучасного мистецтва в Костелі кларисок, виокремленого 1978);
- Музей «Храм Івана Хрестителя» (1983);
- Музей-заповідник «Золочівський замок» (1986; 2004 відкрито експозицію Музею східного мистецтва, 2009 ― експозицію Великого палацу);
- Музей-заповідник Маркіяна Шашкевича (1986);
- Музей-заповідник «Русалка Дністрова» (1990);
- Музей-заповідник «П’ятничанська вежа» (1995);
- Музей Теодозії Бриж (2000);
- Музей-заповідник гетьмана України Івана Виговського (2004);
- Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри (2005);
- Палац Потоцьких (2002; з 2003 працює експозиція першого поверху; з 2007 ― експозиція другого поверху);
- Музей Жидачівської землі (2013);
- Музей-заповідник «Жовківський замок» (2020);
- Музей модернізму (2021).
Підгорецький замок
Храм Івана Хрестителя
П'ятничанська вежа
Музей-заповідник гетьмана України Івана Виговського
Значення
Галерея як спадкоємиця Національного закладу Оссолінських продовжує дослідницьку, видавничу та виставкову діяльність.
Додатково
Особняк В. Лозинського у Львові ― колишній палац-маєток Ізабелли Дідушицької. Збудовано 1872–1874 за проєктом архітектора Ф. Покутинського (1829–1879; тепер Польща).
Визнаними спадкоємцями Національного закладу Оссолінських також є Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника, Національна бібліотека імені Оссолінських, Музей Любомирських у Вроцлаві.
Із колекції Музею Любомирських до галереї потрапили шедеври живопису: «Платіж» Жоржа де Латура (початково походить зі збірки Домбських); «Ловля перлів і коралів» Якопо Цуккі (1540–1596); «Св. Петро зцілює паралітика» Бернардо Строцці (1581–1644); «Портрет астронома» Марко Базаіті (1470–1530); «Портрет молодої патриціанки» Софонісби Ангіссоли (1532–1625; усі ― тепер Італія); «Розп’яття» Вольфганга Кроделя Старшого (до 1500 ― бл. 1561; тепер Німеччина); «Портрет Генрика Любомирського» Ангеліки Кауффманн (1741; Швейцарія ― 1807; тепер Італія); «Портрет Катерини Стаженської» Франсуа Жерара та ін.
2023 галерея святкує 200-літній ювілей.
Література
- Львівська галерея мистецтв. Хроніка 1907–1947 / Авт. та упоряд. Н. Філевич. Львів : Львівська галерея мистецтв, 2007. 138 с.
- Львівська галерея мистецтв. Колектив та його директор / Авт. ідеї та упоряд. Н. Філевич. Львів : Центр Європи, 2011. 160 с.
- Возняк Т. С. Культурологічні есе : у 9 т. Київ : Дух і Літера, 2018. Т. 5. С. 68–77.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Легедза А. І. Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.04.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
