Олеський замок
Оле́ський за́мок — пам’ятка архітектури національного значення у смт Олесько, Львівська область, Україна.
Мурований замок розташований на вершечку крутого пагорба-останця, що на 40 м підноситься над плоскою заболоченою рівниною, по якій протікає р. Ліберція.
Зміст
Історична довідка
Заснований одним із синів короля Русі, галицько-волинського князя Юрія Львовича (1258–1315) — Андрієм (?–1323) або Левом (?–1323) на межі Галичини з Волинню на важливому торговельному шляху. Перша письмова згадка про замок датована 1327, коли він належав королю Русі, князеві Болеславу-Юрію ІІ Тройденовичу (1310–1340). У ті часи замок був уже мурованим з каменю, овальним у плані, з периметром мурів близько 130 м. Нижче, по схилу гори, кільцем проходив вал з частоколом, а ще нижче — лінія оборони у вигляді валу й рову, наповненого водою. На рівнині замок оточувало непрохідне болото в заплаві р. Ліберції, тому його вважали добре захищеним. Від 1340 Олеський замок належав останньому галицько-волинському князеві Дмитру-Любарту (1312–1383), у котрого його відібрав 1366 польський король Казимир ІІІ і передав князеві Олександру Коріатовичу (?–1380).
1370 Галичина перейшла під владу Угорського королівства. 1377 угорський намісник Галичини князь Владислав Опольський (1326/1332–1401) передав замок Галицькій католицькій архієпископії. Пізніше це надання підтвердив буллою 1390 Римський папа Боніфацій ІХ. 1382 після смерті угорського короля Людовика князь Дмитро-Любарт ненадовго повернув собі Олеський замок. Його згадано 1431 у листі короля Владислава ІІ Ягайла до Великого магістра Тевтонського ордену, де повідомлено, що князь Свидригайло за допомогою «своїх прихильників і наших повстанців зайняв замок в Олеську». Тоді обороною замку від королівського війська, що тривала 6 тижнів, керував Івашко Преслужич з Рогатина. Після захоплення замку король призначив сюди старостою іншого рогатинця — Петра з Гороховичів. 1441 король Владислав ІІІ Варненчик віддав Олеський замок у власність Яна з Сенна (?–1477) — за заслуги в обороні руських земель від татар. Магнати Сенненські або Олеські (Олесницькі) володіли замком до 1511, коли за правом успадкування половина замку відійшла до Каменецьких, а друга половина — до Гербуртів. Кожна родина мала власні споруди в замку, а замковими двором, брамою і криницею користувалися спільно. Спільно ж забезпечували замок і необхідними військовими запасами.
У 2-й пол. 15 ст. замок перебудовували з посиленням фортифікацій, що зумовлено частими татарськими нападами, зокрема 1442, 1453, 1507, 1512, 1519, 1575. Протягом 16 ст. в замку зведено 2-поверховий корпус (у східній частині), каплицю, башту (в південно-східній частині), а також облаштовано у дворі криницю глибиною 42 м. Значних змін замок зазнав 1590–1620, коли добудовано і надбудовано 2-поверхові корпуси в східній і західній половинах, 2-поверховий корпус у північній частині, побудована надбрамна башта. Перші поверхи фасадів з боку замкового двору вирішені у вигляді ордерних відкритих аркад-галерей, а вікна других поверхів отримали кам’яні наличники, портали прикрашені гербами власників. Висота потинькованих мурів перевищувала 10 м. На поч. 16 ст. з південного боку під замковим пагорбом улаштували регулярний парк в італійському стилі. Дослідники вважають, що реконструкцією замку в 17 ст. керував італійський архітектор Галеаццо Аппіані.
1605 переходить у власність старовинного руського магнатського роду Даниловичів. Того ж року сюди з Жовкви переходить на службу Михайло Хмельницький (?–1620), батько Б. Хмельницького.
1629 в Олеському замку народився майбутній король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський. Він же став власником замку 1682, після тривалого володіння ним Конецпольськими, котрі довели його до занепаду.
1682–1687 за розпорядженням королеви Марії Казимири (1641–1716) замок відремонтовано, збудовано нові господарські споруди, відновлено парк навколо. Наслідком цих робіт стали високі барокові дахи на надбрамній башті й замкових корпусах. Король і королева відвідували Олеський замок у 1684, 1687, востаннє у 1693. Після смерті короля 1696 замок успадкувала його вдова Марія-Казимира, від неї 1716 замок перейшов до сина Якуба Людвіка Собеського (1667–1737). Той через матеріальні труднощі за згодою брата Константія Владислава (1680–1726) 1719 продав замок батьковому соратнику, Великому коронному гетьману Станіславу Матеушу Жевуському (1662–1728). Родина Жевуських володіла замком до 1796, оберігаючи все, що було пов'язане з пам’яттю короля Яна ІІІ Собеського. Пізніше ці меморіальні речі були перевезені в Підгорецький замок. З 1719 Жевуські реставрували замок і перетворили його на розкішний палац, а парк прикрасили статуями роботи скульптора Жозефа Леблана (?–1760, Франція).
1806 в замку трапилася пожежа. З 1824 його власниками стала родина Літинських. 23.01.1838 стався землетрус, внаслідок якого мури потріскалися, замок почав руйнуватися і в 1870-х цілковито занепав. 1882 під час підготовки до урочистого відзначення 200-річчя битви під Віднем 1683 держава викупила замок у останньої власниці Софії Літинської і 1891 розпочалася його реставрація. 1892 стіни південно-східної частини, найбільш потерпілі від землетрусу, укріпили контрфорсами, відновили дахи, оновили частину приміщень. 1898 в замку влаштували сільськогосподарську школу. Реставраційні роботи тривали до Першої світової війни, під час якої замок знову зазнав руйнувань.
1933–1939 виконано наступну часткову реставрацію замку під керівництвом ректора Львівської політехніки (тепер Національний університет «Львівська політехніка») архітектора В. Мінкевича (1880–1961).
1951 у замку сталася нищівна пожежа, після якої 1954–1958 опрацьовано науково-проектну документацію; 1958–1965 виконано наукову реставрацію замку арх. І. Могитич, Є. Пламеницька (1927–1994), І. Старосольський, А. Шуляр. Замок набув того вигляду, який він мав у 17 ст., а давніші інтер’єри нижнього поверху відновлені відповідно до часу їх створення. Відновлено мур, що замикав двір з заходу, а також дахи й завершення башти. Приміщення другого і третього поверхів пристосовані для музею, в деяких реконструйовані первісні інтер’єри. Відтворено ландшафтний (англійський) парк і фруктовий сад, відновлено ставки, розчищено замкову криницю, що завалилася 1875.
1970–1975 під керівництвом Б. Возницького завершено пристосування замку під музей давнього мистецтва України, який 1975 відкрили як відділ Львівської картинної галереї (тепер Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького).
Характеристика
Замок овальний у плані, складається з двох корпусів, об’єднаних в'їзною 3-ярусною баштою, внутрішнього прямокутного двору, замкненого оборонним муром з галереєю. Башта є головним композиційним акцентом замку. В ній над аркою брами з напільного боку вмурована мистецької роботи різьблена білокам’яна плита зі шляхетськими гербами «Сас», «Топур», «Гербурт» і «Корчак». В інтер’єрі замку зберігся портал з різьбленим гербом Івана Даниловича. Під житловими корпусами замку є великі льохи, в одному з яких зберігся ранньоготичний білокам’яний портал. Південно-східна частина замку укріплена масивними контрфорсами.
Тепер тут міститься Державний музей-заповiдник «Олеський замок». Його створено рiшенням Львiвського обласного виконавчого комітету 1989 на базi музею «Олеський замок» — вiддiлу Львiвської картинної галереї. В замкових залах експонуються твори середньовiчного мистецтва (понад 500 одиниць зберiгання). На територiї довкола замку вiдтворено парк 17–18 ст, водойми, парковi споруди, влаштовано парк скульптур. Розмiщений бiля пiднiжжя замку монастир капуцинiв (збудований 1739 родиною Жевуських) використовують як фондосховище з вiдкритими фондами.
Значення
Олеський замок уважають найстародавнішим добре збереженим замком не лише Галичини, а й усієї України. Пам’ятка є характерним прикладом старого руського еліпсовидного замку, перетвореного численними перебудовами на ренесансно-бароковий палацовий комплекс. Тепер він є основним об’єктом туристичного маршруту «Золота підкова України».
Додатково
Замок панує в ландшафті, його добре видно здаля.
17.08.1629 Софія-Теофілія Собеська з Даниловичів, котра приїхала відвідати свою матір Софію Даниловичеву з Жолкевських, народила в Олеському замку сина Яна, майбутнього польського короля. Під час пологів замкова залога оборонялася від татарської орди, а над Олеськом бушувала гроза з громом і блискавками. Коли навонародженого поклали на мармуровий стіл, кам’яна стільниця одразу ж тріснула. Сучасники за цими прикметами витлумачили, що народився великий воїн. Справді, Ян ІІІ Собеський згодом стане рятівником не тільки Речі Посполитої, а й усієї Європи від турків, переможцем у битві під Віднем 1683. Він називав Олеський замок своєю колискою, часто згадував його в листах до дружини Марії-Казимири, але офіційним власником замку зміг стати тільки 1682, коли, вже будучи королем, сплатив борги попередніх (з 1647) власників замку — Конецпольських.
Цитата
Про Олеський замок писав художник Я. Матейко, автор картини «Ян Собеський під Віднем», що експонується у Ватикані.
Переклад:
«Хочу нагадати вам, панове, що наш героїчний король був русином, і тривалий час живши в Олеську, Жовкві, Львові тощо, часто зворушливо згадував про ті місця. (...) Великий король русин, котрий мав у своєму серці стільки любові до рідного краю, був, водночас, гордістю Польщі як спільної всім нам вітчизни» (у ті часи русинами називали українців)
Оригінал:
«Nadmienić, panowie, wam pragnę, że król nasz bohater był Rusinem, a długi czas mieszkając w Olesku, Żółkwi, Lwowie itd., ze wzruszeniem o tamtych stronach często wspominał. (...) Wielki król Rusin, mający jednak tyle w swym sercu miłosci dla kraju, był zarazem chlubą Polski jako wspólnej nam wszyskim ojczyzny».(цит. за: Świątek A. Lach serdeczny. Jan Matejko a Rusini. Kraków, Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2013. P. 119–121. Переклад Вечерського В. В.)
Література
- Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні. Львів : Центр Європи, 1997. С. 43–48.
- Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 170–171.
- Кубай М. Олеський замок і родина Собеських // Галицька брама. 2003. № 10–12 (106–108). С. 16–17.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ; Чернігів : Деснянська правда, 2011. С. 476–483.
- Вечерський В. Замки та фортеці України. Київ : Балтія-Друк, 2015. С. 102–105.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Олеський замок // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Олеський замок (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.07.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
