Возницький, Борис Григорович
Возни́цький, Бори́с Григо́рович (16.04.1926, с. Ульбарів, тепер с. Нагірне Дубенського району Рівненської області, Україна — 23.05.2012, біля с. Куровичі, тепер Золочівського району Львівської області, Україна; похований 25.05.2012 у м. Львів) — мистецтвознавець, музейний діяч; лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка (1990); член-кореспондент Української академії мистецтв (2006; тепер Національна академія мистецтв України), Герой України (2005).
|
Возницький, Борис Григорович | |
|---|---|
| Народження | 16.04.1926 |
| Місце народження | Ульбарів |
| Смерть | 23.05.2012 |
| Місце поховання | Львів |
| Alma mater | Львівський фаховий коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша |
| Напрями діяльності | мистецтвознавство, музейна справа |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Відзнаки | Герой України |
| Ордени | Золота Зірка |
| Премії | Державна премія імені Т. Г. Шевченка |
Життєпис
Навчався у школі с. Ульбарів (1932–1936), Дубенській середній (польській) школі (1937–1939), середній школі № 2 (з 1941 — українська гімназія) в м. Рівному (1939–1941), шостому класі української гімназії м. Здолбунова (1941–1942); після закриття гімназії — Рівненській будівельній технічній школі з українською та німецькою мовами навчання (1942–1943). Улітку 1943 пройшов школу юнацтва станиці Організації українських націоналістів у с. Молодово (Дубенського району Рівненської області). У вересні 1943 намагався вступити в підпільну школу старшин Української повстанської армії, але не пройшов за віком. Юнака залишили в штабі Волинь–Південь зв’язковим із псевдо «Пугач».
1943 в с. Ульбарові потрапив під облаву радянських партизан (його з батьком забрали в радянську армію). 1944 воював у штрафній роті, потім потрапив у саратовські табори, де його відібрали для маршової роти. Після п’ятимісячного вишколу отримав звання єфрейтора. У серпні 1944 потрапив на фронт у м. Клайпеду (тепер Литва) в кулеметну роту. Отримав поранення. Закінчення Другої світової війни зустрів у м. Кенігсбергу (тепер м. Калінінград, Росія). Нагороджений медаллю «За відвагу». 1945–1950 служив у армії в Прибалтиці.
1950–1955 навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва (тепер Львівський фаховий коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша), який закінчив із червоним дипломом. Учителями були К. Звіринський (1923–1997; тепер Україна), О. Шатківський. Під впливом В. Овсійчука вирішив обрати фах мистецтвознавця.
1955–1958 працював у школах м. Винники (тепер Львівського району Львівської області), організував художній та краєзнавчий гуртки, створив власний перший музей на веранді Будинку піонерів (див. Піонерія). Одночасно 1956–1962 заочно навчався на мистецтвознавчому відділенні Інституту ім. І. Рєпіна Ленінградської Академії мистецтв (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна). Дипломну роботу присвятив творчості Й. Кондзелевича, якого відкрив для себе під час мандрівок селами Волині.
1959–1960 працював інспектором у Львівському управлінні культури, від 1960 — Львівському музеї українського мистецтва (тепер Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). 1962 призначений тимчасовим виконувачем обов’язків директора Львівської картинної галереї (тепер Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького), з якою було пов’язане все подальше життя.
Віцепрезидент Радянського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ), Член Національного комітету з питань культури УРСР. Від 1990 — Президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM). Довголітній Голова Ради директорів музеїв м. Львова.
Загинув у автокатастрофі, що сталася внаслідок серцевого нападу, біля с. Куровичі Золочівського району Львівської області.
Похований на Личаківському цвинтарі у м. Львові.
Діяльність
Наукову діяльність розпочав із дослідження творчості Й. Кондзелевича. Упродовж багатьох років займався вивченням спадщини І. Г. Пінзеля, ім’я якого повернув із забуття в культурний простір.
Автор мистецтвознавчих публікацій, вступних статей до каталогів виставок, співавтор текстів путівників.
1962–1970-ті — керував експедиціями працівників галереї по Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях із метою порятунку пам’яток від знищення (було врятовано дерев’яні скульптури І. Г. Пінзеля, твори Й. Кондзелевича, значну кількість сакральних артефактів).
Упродовж 1962–2012 на посаді директора Львівської картинної галереї відкрив відділи:
- каплицю Боїмів (1967);
- Олеський замок (тепер Музей-заповідник «Олеський замок») (грудень 1975);
- Музей Івана Федорова в приміщенні церкви св. Онуфрія — пам’ятці архітектури поч. 16 ст. (грудень 1977–1990);
- виставковий зал (1978–1995; від 1996 — «Музей сакральної скульптури 18 ст. Творчість Іоана Георгія Пінзеля», тепер — Музей «Івана Георгія Пінзеля») у приміщенні колишнього костелу кларисок — пам’ятці архітектури 17 ст.;
- Музей-садибу Маркіяна Шашкевича (тепер Музей-заповідник Маркіяна Шашкевича) в с. Підлисся Золочівського району Львівської області) (1986);
- Музей-заповідник «Золочівський замок» (1995 — капличку — пам’ятник жертвам, замученим у вʼязниці Золочівського замку, 2004 — Музей східних культур у Китайському палаці, 2009 — Великий Палац);
- Музей «Русалки Дністрової» (тепер Музей-заповідник «Русалка Дністрова») у приміщенні вежі церкви Святого духа — пам’ятці архітектури 18 ст. (1990);
- Жовківський замок (тепер Музей-заповідник «Жовківський замок») на території замку у Жовкві (1991);
- Музей давніх пам’яток Львова в приміщенні храму св. Івана Хрестителя (тепер музей «Храм Івана Хрестителя») — пам’ятці архітектури 13–19 ст. (1993);
- Музей оборонної архітектури 14–15 ст. «П’ятничанська вежа» (тепер Музей-заповідник «П’ятничанська вежа») (1996);
- Підгорецький замок (тепер Музей-заповідник «Підгорецький замок») (1997);
- Музей мистецтва староукраїнської книги (тепер Музей староукраїнської книги) (1997);
- Меморіальний музей-майстерню Т. Бриж (тепер Музей Теодозії Бриж) (2000);
- Музей гетьмана І. Виговського (тепер Музей-заповідник гетьмана України Івана Виговського; 2004);
- Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри в селищі Брюховичі, тепер Шевченківського району м. Львова (2005);
- відділ європейського мистецтва 14–18 ст. (тепер Палац Потоцьких) у пам’ятці архітектури кін. 19 ст. — палаці Потоцьких (2007);
- постійну меморіальну виставку «Ярослава Музика» в приміщенні галереї (тепер Палац Лозинського) (2010).
На матеріалах експедиційно-збиральницької роботи формував нові експозиції в галереї. За його ініціативи й безпосередньої участі підготовлено виставки «Майстер Пінзель — легенда і реальність» (1987), «Розп’яття» (1999; експонована в містах Польщі); «Гетьман Мазепа. Погляд крізь століття» (2003). Проводив консультації щодо створення музею «Мистецький Арсенал» (м. Київ, 2008). Допомагав у підборі експонатів до експозиції Палацу Кирила Розумовського в Батурині та брав участь у її формуванні (2009).
Визнання
Заслужений працівник культури УРСР (1973),
Заслужений працівник культури Польщі (1984),
Герой України (2005).
Нагороджений Орденами «Знак Пошани» (1981), «Вітчизняної війни» (1981), «Вітчизняної війни» ІІ ступеня (1985), Трудового Червоного Прапора (1986), «За заслуги» ІІ ступеня (2001), командорським хрестом Ордену Відродження Польщі (2004), короля Данила Галицького, Магістр ордену (2008), «Честь, Віра, Слава» І ступеня (2010), Святого Рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня (2010), Нестора Літописця ІІ ступеня (2011).
Лауреат нагород: Державної премії імені Т. Г. Шевченка в галузі культури і мистецтва (1989), Премії ім. Я. Кохановського (1990), Всеукраїнської премії «Визнання» (2001), Премії ім. Яна Захватовича (Польща, 2004).
Почесний член Товариства Реставрації Пам’яток (Польща) (1992), довголітній Президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM) (1990), Почесний член ICOMOS Польщі (2004).
Член-кореспондент Академії мистецтв України (2006). Нагороджений Золотою медаллю Академії мистецтв України (2006).
Нагороди:
Почесна відзнака Президента України за особисті заслуги перед українською державою в розвитку музейної справи, активну громадську діяльність (1996), «Галицький Хрест» (1998), медаль «За заслуги в культурі Gloria Artis» (Польща, 2005), відзнака Президента України «Хрест Івана Мазепи» (2010), відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (2011), Хрест Українського реєстрового козацтва, бронзовий, ІІІ ступеня (2011).
Володар титулів доктора honoris causa Педагогічної Академії в м. Кракові (1998) та Варшавської академії мистецтв (2004), член Капітули українсько-польського поєднання (2003). Почесний громадянин м. Дубна (1998), м. Львова (2009).
18.04.2013 засновано іменну премію «За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи України» (засновники Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал», Львівська національна галерея мистецтв ім. Б.Г. Возницького, Благодійний фонд «Мистецький Арсенал»).
Праці
- Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: виставки, знахідки, дослідження. Львів : Каменяр, 1967. С. 42–58.
- Олеський замок. Львів : Каменяр, 1977. 144 с.
- Каплиця Боїмів у Львові. Львів : Каменяр, 1979. 64 с.
- Проблема інспірацій у творчості Май стра Пінзеля та її вплив на львівську скульптуру другої половини XVIII ст. // Українське барокко та європейський контекст. Київ : Наукова думка, 1991. С. 105–113.
- Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектро Бернард меретин і сницар Іоан Георг Пінзель. Львів : Центр Європи, 2005. 160 с.
- Автопортрет на тлі часу. Львів : Центр Європи, 2006. 56 с.
- Феномен «Майстра Пінзеля» // Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення. Київ : Грані-Е, 2007. С. 5–6.
- Jan Jerzy Pinsel. Olszanica : Bosz, 2007. 143 p.
- Джерела творчості Іоана Пінзеля // Львівська галерея мистецтв: дослідження і матеріали : в 6 вип. Львів : Центр Європи, 2011. Вип. 2: 2008–2009. С. 48–57.
- The Phenomen of Master Pinzel // The Works of Johann Georg Pinzel. Tokyo : [W. p.], 2011. P. 1–8.
- Боротьба за замки : зі спогадів // Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Г. Возницького: дослідження і матеріали : в 6 вип. Львів : Центр Європи, 2015. Вип. 4: 2012–2015. С. 5–9.
Література
- Львівська галерея мистецтв. Колектив та його директор / Упоряд. Н. Філевич. Львів : Центр Європи, 2011. 160 с.
- Пилип’юк В., Лубківський Р. Борис Возницький. Володар кам’яного персня. Львів : Світло й Тінь, 2012. 151 с.
- Борис Возницький, яким ми його пам’ятаємо / Упоряд. Н. Філевич. Львів : Центр Європи, 2013. 200 с.
- Борис Возницький: біобібліографічний покажчик / Уклад. О. Максименко. Львів : Центр Європи, 2016. 201 с.
- Галицька брама. 2016. № 1/3: «Музей — моє життя»: до 90-річчя від дня народження Бориса Возницького. 32 с.
- Собор Бориса Возницького: спогади, роздуми / Упоряд. Л. Возницька-Разінкова. Дрогобич : Коло, 2019. 280 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Максименко О. Б. Возницький, Борис Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Возницький, Борис Григорович (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
