Українська повстанська армія
Украї́нська повста́нська а́рмія, УПА — військово-політична формація національно-визвольного руху, яка впродовж 1942–1960 вела збройну боротьбу за відновлення української державності.
Зміст
Історична довідка
Формування УПА=
Офіційною датою створення УПА прийнято вважати 14.10.1942. Її закріплено постановою Української головної визвольної ради (УГВР) від 30.06.1947. Бойові дії УПА розпочала в лютому 1943, а її організаційне оформлення та розбудова тривали фактично весь 1943.
Прив’язка створення УПА до 14 жовтня мала на меті показати тяглість історії українського війська, яку виводили від доби козаччини. Покрову, свято якої припадало на 14 жовтня, традиційно вважали покровителькою козацького війська, відтак акцентовано на символічній спадковості збройної боротьби українського народу (див. День українського козацтва).
У період Другої світової війни формуванням українських партизанських з’єднань на Волині та Поліссі займалися відразу три політичні сили. У червні 1941 перші загони народної самооборони «Українська Повстанська Армія — Поліська Січ» почав комплектувати Т. Бульба-Боровець. Він також заручився підтримкою уряду Української Народної Республіки (УНР) у вигнанні. Спочатку УПА — Поліська Січ боролася з радянською адміністрацією. Спроба Т. Боровця отримати для свого формування статус національного збройного відділу не знайшла підтримки в німецької окупаційної влади. У листопаді 1941 УПА — Поліську Січ офіційно розпущено, однак вже весною 1942 УПА відроджено (без доповнення «Поліська Січ») як партизанські загони, що боролися з німецькими окупантами.
Восени 1942 під керівництвом А. Мельника створено збройні підрозділи Організації українських націоналістів (мельниківців), ОУН (м). Найбільш боєздатним серед них став Український легіон самооборони, або Волинський легіон, який очолив М. Недзвецький (Хрін; 1911; тепер Україна — 1945; Австрія). Свої збройні відділи створила й Організація українських націоналістів (революційна), ОУН (б), під керівництвом С. Бандери. Поліським загоном командував С. Качинський (Остап; 1917–1943; тепер Україна), волинським — Г. Перегіняк (Перегійняк; Довбешка, Коробка; 1908–1943; тепер Україна). Саме діяльність останніх дала змогу ОУН (б) вивести дату створення УПА від 14.10.1942.
17–21.02.1943 відбулася Третя конференція ОУН (б), яка затвердила курс на збройну боротьбу з німецькими окупантами та поширення діяльності оунівських збройних підрозділів на всю територію Волині.
У квітні 1943 за збройними відділами ОУН (б) офіційно закріплено вже популярну завдяки загонам Т. Боровця назву «Українська повстанська армія». Її командувачем став керівник крайового проводу ОУН (б) на Волині — Д. Клячківський (Клим Савур, Омелян Кримський, Старий, Кошиль, Охрім; 1911–1945; тепер Україна). Він взявся за консолідацію всіх українських збройних сил під керівництвом ОУН (б). Переговорний процес з представниками мельниківців і Т. Боровцем швидко зайшов у глухий кут. Останні не хотіли визнавати провідну роль ОУН (б). Отримавши відмову, Д. Клячківський вдався до силового варіанту. Літом 1943 всі українські партизанські збройні загони інкорпоровано до складу УПА.
Новим етапом у розбудові структури УПА став офіційний прихід у серпні 1943 на керівні посади в ОУН (б) Р. Шухевича. Він та його команда, що мала досвід служби в польській та німецькій арміях, завершили процес формування УПА.
У листопаді 1943 створено Головну команду УПА, а також Головний військовий штаб (ГВШ), який складався з семи відділів:
- оперативного,
- розвідувального,
- тилового,
- організаційно-персонального,
- вишкільного,
- політвиховного,
- військово-інспекційного.
УПА поділено за територіальним принципом на три Генеральні військові округи (ГВО):
- УПА-Північ під командуванням майора Д. Клячківського діяла на Волині, Поліссі, зокрема Житомирщині та Київщині;
- УПА-Захід під командуванням майора В. Сидора (Ростислав Вишитий, Шелест, Конрад, Крегул, Кравс; 1910–1943; тепер Україна) охоплювала Закарпаття, Галичину та Буковину;
- УПА-Південь під командуванням В. Кука (Леміш, Ле, Медвідь, Коваль) діяла на території сучасної Хмельницької, Вінницької, частини Черкаської та Кіровоградської областей.
Планували створити УПА-Схід, яка мала працювати на півночі Чернігівської та Сумської областей, але на практиці довелося обмежитися лише рейдами та кількома невеликими місцевими загонами.
Кожна ГВО мала свій крайовий військовий штаб, якому підпорядковувалися військові округи (ВО) зі своїми штабами. Вони, своєю чергою, поділялися на тактичні відтинки в УПА-Захід і військові надрайони та райони в УПА-Північ.
У січні 1944 підполковник Р. Шухевич (Тарас Чупринка) став головним командиром УПА, майор Д. Грицай (Перебийніс) — шефом ГВШ, а його заступником був О. Гасин (Лицар; 1907–1949; тепер Україна). Чисельність УПА сягнула свого піку 1943–1944 і становила близько 35 тис. осіб.
УПА не мала тилових і допоміжних частин. Функції тилу (запілля) перебрала на себе мережа ОУН (б). Вона відповідала за постачання повстанської армії. Мережа ОУН за різними підрахунками охоплювала 200 тис. осіб.
Політичною розвідкою та контррозвідкою займалася Служба безпеки (СБ) ОУН, її юрисдикція поширювалася і на УПА. СБ складалася з двох відділів: політичного та кримінального, а також сітки інформаторів, які давали агентурні відомості референтам. У розпорядженні референтів були боївки з 3–5 осіб.
Бойова діяльність
Упродовж існування УПА фактично воювала на три фронти: з Вермахтом та його союзниками, Армією крайовою (АК) та загонами НКВС.
Упродовж 1942–1944 УПА провела понад 2,5 тис. акцій проти німецьких окупантів, під час яких знищено близько 12,5 тис. німців та їх союзників, понад 2 тис. поранено і майже 2,5 тис. захоплено в полон. Втрати повстанців склали понад 2,2 тис. вбитими, майже півтисячі пораненими та полоненими. На серпень 1944 УПА згорнула антинімецький фронт.
Українсько-польське протистояння розпочалося з сутичок АК та УПА на Волині літом 1943 і вилилося в громадянську війну, з великою кількістю жертв серед цивільного населення — понад 70 тис. поляків та 20 тис. українців. Кінець цій війні покладено тільки 1947, коли внаслідок Вісли (операції) польський уряд ліквідував соціальну базу УПА на Закерзонні — території південно-східної Польщі, де проживали українці.
Взимку 1944 територією дій УПА просувалася радянсько-німецька лінія фронту. Командування УПА заборонило своїм підрозділам вступати в сутички з частинами Червоної армії. Але на практиці цю заборону часто порушували. Зокрема, у засідку УПА потрапив командувач Першого Українського фронту генерал армії М. Ватутін, який помер 15.04.1944 в київському госпіталі внаслідок отриманих поранень.
Залишившись у глибокому радянському тилу, УПА ще понад рік чинила активний спротив. У червні 1946 командування УПА і УГВР вирішили розпочати процес поступової демобілізації. Протягом 1946–1949 відбувся перехід УПА до збройного підпілля. 03.09.1949 вийшов наказ УГВР та ГВШ про розформування залишків активних підрозділів і бойових одиниць УПА та влиття її відділів і штабів у підпільні структури ОУН (б). УПА припинила своє існування, але спротив тривав.
05.03.1950 вбили генерал-хорунжого УПА, голову Генерального секретаріату УГВР та голову проводу ОУН (б) в Україні Р. Шухевича. 23.05.1954 співробітники МВС УРСР схопили останнього лідера українського підпілля В. Кука. Після 1954 зафіксовано лише одиночні акції українських повстанців. Останню задокументовану сутичку органів радянської держбезпеки і підпільників датовано 14.04.1960.
За підрахунками Комітету державної безпеки УРСР сумарні втрати радянської сторони в протистоянні з УПА за період 1944–1953 склали понад 30,5 тис. осіб, тоді як українське підпілля втратило понад 150 тис. осіб. Більш як 100 тис. заарештовано за звинуваченнями в націоналістичній діяльності.
Вшанування пам’яті
З 2005 в деяких областях України офіційно святкують річницю створення УПА. 14.10.2014 Президент України П. Порошенко підписав указ, яким 14 жовтня оголошено Днем захисника України. Це свято інкорпорувало День українського козацтва та День створення УПА в державне свято шанування української армії. Указ неоднозначно сприйняли в Польщі через спомини про українсько-польський конфлікт на Волині (див. Волинська трагедія); деякі закордонні експерти розкритикували його через причетність окремих представників УПА та ОУН до Голокосту. Проте свято стало визнанням внеску УПА в боротьбу за незалежність України. 28.07.2023 Указом Президента В. Зеленського внесено зміни в назву свята (див. День захисників і захисниць України).
У зв’язку з переходом у 2023 провідних українських православних конфесій — Православної церкви України (ПЦУ) та Української греко-католицької церкви (УГКЦ) — на григоріанський календар, свято Покрови перенесено з 14 жовтня на 1 жовтня. Оскільки в українській народній і військовій традиції Покрова (див. Покрова Пресвятої Богородиці) є покровителькою українського війська, то День захисників і захисниць України теж перенесено на цей день. Відповідно, з 2023 саме 01 жовтня можна вважати символічною датою створення УПА.
У багатьох містах України є вулиці, названі на честь УПА та окремих її діячів. Пам’ятники УПА встановлено в містах Рівному, Харкові та Дубровиці, містечку Єзупіль Івано-Франківської області, селах Чистилів Тернопільської області та Суховоля Львівської області.
Джерела
- Про внесення змін до деяких указів Президента України: Указ Президента України № 455/2023 від 28 липня 2023 р. // Президент України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/4552023-47641
- Про День захисника України: Указ Президента України № 806/2014 від 14 жовтня 2014 р. // Президент України. URL: https://web.archive.org/web/20160914185445/http://www.president.gov.ua/documents/8062014-17816
- Про День Українського козацтва: Указ Президента України № 966/99 від 07 серпня 1999 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/966/99#Text
Література
- Лисенко О. Є. Збройна боротьба ОУН(М), ОУН(Б) та Української повстанської армії // Військове будівництво в Україні у ХХ столітті: історичний нарис, події, портрети / За заг. ред. О. І. Кузьмука. Київ : Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. С. 219–229.
- Косик В. Обставини й початки створення УПА. Огляд національних сил (1939–1941) // Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2004. С. 101–110.
- Патриляк І. К. Військова діяльність ОУН(Б) у 1940–1942 роках. Київ : [б. в.], 2004. 597 с.
- Motyka G. Ukraińska partyzantka 1942–1960. Warszawa : Instytut Studiów Politycznych PAN ; Oficyna Wydawnicza RYTM, 2006. 728 p.
- Патриляк І. К. Створення Української Повстанської Армії під проводом ОУН(б): малодосліджені аспекти проблеми // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Історичні науки. 2010. Вип. 16. С. 111–122.
- ОУН і УПА в 1945 році: Збірник документів і матеріалів : в 2 ч. / Ред. кол.: Г. В. Боряк, О. М. Веселова, В. М. Даниленко та ін. Київ : Інститут історії України НАН України, 2015.
- Патриляк І. К. Визвольна боротьба ОУН й УПА (1939–1960 pp.). Київ : ВД АДЕФ-Україна, 2020. 712 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Примаченко Я. Л. Українська повстанська армія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Українська повстанська армія (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
