Стилізація (архітектура)
Стиліза́ція (від фр. style — стиль) — відтворення чи інтерпретація в архітектурних формах будівель, споруд характерних рис раніше усталеного архітектурного стилю або творчої манери видатного архітектора.
У теорії архітектури вважають, що стилізація не є органічним розвитком стилю, а лише його імітацією, наслідком якої є вторинний, не оригінальний продукт, здебільшого обумовлений традицією, модою, і позбавлений новаторства. Це зумовило негативне ставлення до стилізацій в архітектурі протягом майже усього 20 ст. й досить стримане ставлення дотепер.
У широкому значенні стилізацією є вільна художня інтерпретація відомої в архітектурі теми, композиції (наприлад базиліки, купольного храму, колонади, портика тощо), що вказує на джерело архітектурних форм, але вирізняється авторським трактуванням їх, а також декору взірця (див. Будинок Археологічного музею в Одесі). На відміну від стилізаторства, стилізація передбачає відхилення від достеменних форм архітектурного оригіналу, авторську свободу й багатозначність цитування попередників. Стилізація характерна, зокрема, для стилю модерн та всіх так званих неостилів початку 20 ст. (неокласицизм, неоросійський стиль тощо). Стилізацію широко використовують в архітектурі постмодернізму (творчість архітектора Р. Вентурі).
Окремим випадком стилізації є стилізаторство — метод використання традицій в архітектурі історизму другої половини 19 ст., що базується на більш-менш точному копіюванні форм архітектурних пам’яток минулих епох. Стилізаторство виникло з методики підготовки архітекторів, сформованої у добу Відродження і поширеної в академіях та інших закладах вищої освіти міст Флоренції, Рима, Парижа, Відня, Берліна, Варшави, Санкт-Петербурга тощо протягом 19 ст.: експедиційне вивчення й графічна фіксація давніх архітектурних витворів і на цій основі — студентське навчальне проєктування.
В Україні яскравим прикладом стилізаторства є будівлі Резиденції митрополитів Буковини і Далмації у Чернівцях, в яких наявне копіювання форм історичних споруд стилів романського, візантійського та готики.
Широкого поширення набуло стилізаторство семантичне, для якого характерний вибір як зразка певного історичного стилю залежно від функціонального призначення проєктованого будинку або бажань замовника чи автора. Так, для навчальних і адміністративних будівель зазвичай застосовували архітектурні форми класицизму та ренесансу; для сакральних споруд різних конфесій — романські, готичні (див. Неоготика), мавританські (див. Мавританський стиль) мотиви тощо. На початку 20 ст. стилізаторство як творчий метод себе вичерпало, поступившись як стилізації, так і пошукам принципово нових архітектурних форм, не обмежених традицією (див. Архітектура сучасна).
Література
- Євреїнов Ю., Ясієвич В. Стилізація // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 277–278.
- Безродний П. Архітектурні терміни. Короткий російсько-український тлумачний словник. Київ : Вища школа, 2008. С. 211–212.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Стилізація (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Стилізація (архітектура) (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
