Романський стиль (архітектура)
Рома́нський сти́ль, романіка (англ. Romanesque) — універсальний загальноєвропейський стиль в архітектурі і мистецтві раннього середньовіччя (кінець 10 — 12 ст.).
Зміст
Історична довідка
Назву стилю запропонував 1825 археолог А. де Комон (1801–1873; Франція). Вона стала загальновживаною, бо вказувала на архітектурно-будівельну спадщину Стародавнього Риму як основу стилістики та країни романської мовної групи як географічний ареал первісного поширення пам’яток цього стилю. У 20 ст. провідним дослідником романіки був професор Гарвардського університету К. Дж. Конант (1894–1984; США). Характерною є плинність, розмитість хронологічних рамок стилю (орієнтовно 980 — кінець 12 ст.) і трьох його основних етапів:
- ранній етап пошуків — 980–1080;
- розквіт стилю — 1080–1150;
- пізньороманський етап, перехідний до ґотики — друга половина 12 ст.
Стиль сформовано в регіоні, який охоплює північ Іспанії і південь Франції (Каталонія, Бургундія, середня течія р. Луари); звідти стилістика поширилася на інші краї Європи. Чотири джерела формування романського архітектурного стилю: спадщина Стародавнього Риму, архітектура Візантійської імперії, ранньохристиянська (див. Раннє християнство) й каролінгська (див. Каролінгське відродження) архітектура. З цих джерел запозичено: функціональну організацію, розпланування і композицію монастирів, соборів і церков, будівельну техніку, характер декору фасадів та інтер’єрів. Поява у великих романських соборах Німеччини з 10 ст. вестверка — відповідь на зовнішні, світські імпульси, архітектурне втілення середньовічної концепції єдності земної і небесної влади (монастирська церква Святої Марії в Лаах, земля Рейнланд-Пфальц, Німеччина). З 10 ст. всі храми перекривали дерев’яними кроквами (собор Святої Анастасії 12 ст. у м. Задарі, тепер Хорватія), які часто горіли, призводячи до численних людських жертв. Цю проблему вирішили кам’яні склепіння, якими з 11 ст. почали перекривати спершу вівтарі, бічні нави й каплиці; пізніше циліндричні склепіння почали зводити над середніми навами (базиліка Святого Амвросія 1128 у м. Мілані). На півдні Європи найперше навчилися застосовувати кам’яні склепіння, тоді як на півночі (в Німеччині) ще у 12 ст. застосовували дерев’яні крокви. Протягом 13–15 ст. більшість романських храмів Європи були перекриті ґотичними нервюрними (див. Нервюра) склепіннями.
Характеристика
Головним і найрозвиненішим типом споруди романського стилю була монастирська церква — три- або п’ятинавова базиліка з апсидами, нерідко — з трансептом і вежами. Розрізняють два типи романських церков: орденські й паломницькі.
Орденські церкви належали двом основним чернечим орденам: бенедиктинському (див. Бенедиктинці) й цистерціанському (див. Цистерціанці). Вони визначали розвиток архітектури протягом 10–12 ст., створивши дві основні архітектурні школи: Бенедиктинську (Клюнійську, Бургундську) і Цистерціанську. Цистерціанська відрізнялася від Бенедиктивської майже повною відсутністю декору.
Паломницькі церкви архітектурно забезпечували численні паломництва, які у тодішній Європі стали масовим явищем з основним маршрутом до м. Сантьяго-де-Компостела (тепер автономна спільнота Галісія, Іспанія). Туди вели чотири шляхи через Францію на північ Іспанії: на цих шляхах у вузлових точках у 11 ст. зведено великі паломницькі церкви: Сен Мартен в Турі, Сен Марсіаль в Ліможі, Сент Фуа в Конку, Сен Сернен в Тулузі (див. Шляхи Сантьяго-де-Компостела у Франції), а також — церкву Сантьяго-де-Компостела безпосередньо над могилою Святого апостола Якова. Усі вони є три- та п’ятинавовими базиліками з галереями-емпорами над бічними навами, тринавовим трансептом, хором, деамбулаторієм, апсидіолами, вежами над середохрестям та парними — на західному фасаді.
Відомі також центричні храми романського стилю — палацові церкви, каплиці, баптистерії, архітектурні форми яких вказують на вплив Візантійської імперії.
Романському стилю властиві певні будівельні матеріали й будівельна техніка: тесаний камінь (меншого формату, ніж у Стародавньому Римі), з якого муровано масивні стіни, прикрашені лише аркатурою. Великий масштаб споруд і їхніх членувань створює враження надмірної монументальності й величі. Головна конструктивна проблема храмів романського стилю — перекриття склепінням середньої нави. Циліндричні склепіння вимагали дуже товстих стін (у Імперському соборі у Вормсі — до 6 м завтовшки). Конструктивно досконалішими є циліндричне склепіння на підпружних арках, а особливо — хрестове склепіння, яке поступово стало найпоширенішим. В інтер’єрі нави розділяли ряди масивних романських пілонів із напівколонами. Для всіх храмів канонічним є членування середньої нави по висоті на три яруси, знизу вгору: аркада, трифорії, вікна. В архітектурному вирішенні церковних фасадів застосовано аркатуру й аркади, рози, мотиви біфорія і трифорія (вікна, ніші), аркові переспективні портали, прикрашені скульптурою, вежі.
Етапи розвитку в різних країнах
Етапність розвитку романського стилю у різних країнах Європи неоднакова. Хоча стиль і був загальноєвропейським, проте у кожній країні чи великому регіоні він розвивався по-своєму. У Франції виділяються 2 етапи:
- етап пошуків 980–1080 (головним явищем в архітектурі є будівництво паломницьких церков);
- етап розквіту 1080–1150 (головними явищами є розвиток Бенедиктинської (Клюнійської) архітектурної школи та регіональних архітектурних шкіл відповідно до історичних регіонів Франції).
В Англії етапність розвитку романського стилю в архітектури не виявлена.
У Німеччині простежуються три етапи:
- саксонський етап 950–1050 (провідний тип споруд — монастирська церква);
- етап боротьби течій 1050–1150 (провідною була Рейнська школа, до якої належать міські собори у містах Шпеєрі, Трірі, Кельні; головне явище — будівництво імперських соборів у містах Майнці, Вормсі тощо);
- пізньороманський етап 1150–1250 (ознаменовано завершенням тривалого будівництва останнього з імперських соборів у м. Вормсі, церков у м. Кельні й найпізнішого (1235) великого романського собору в м. Лімбурзі-ан-дер-Лані у землі Гессен).
Регіональні школи романського стилю
Питання про наявність регіональних (місцевих) шкіл архітектури романського стилю є дискусійним. Проте визнано існування кількох регіональних шкіл у Франції та Німеччині.
Франція
У Франції шість регіональних шкіл у історичних областях: Бургундія, Нормандія, Овернь, Прованс, Аквітанія (або Західна школа, що розпадається на дві: Періге і Пуату).
Бургундія: базилікальні церкви з планом у вигляді латинського хреста, з різко виділеними трансептом, хором з деамбулаторієм і апсидіолами, високими вежами. Склепіння циліндричні на підпружних арках у середній наві й хрестові — у бічних, без галерей-емпор над бічними навами. Тут уперше зафіксовано появу стрільчастої (бургундської) арки. Основними пам’ятками є монастирські церкви у містах Паре-ле-Моніаль кінця 11 — початку 12 ст., Везле 1120–1150 (обидва — у регіоні Бургундія — Франш-Конте).
Нормандія: базиліки плану латинського хреста з широкими середніми навами, перекритими дерев’яними кроквами, з двовежовими західними фасадами. З кінця 11 ст. ця архітектурна школа розвивалася в Англії, яку 1066 завоював нормандський герцог Вільгельм І Завойовник. Основні пам’ятки — дві монастирські церкви у м. Кані (регіон Нормандія), збудовані Вільгельмом І Завойовником і його дружиною Матільдою: Сент Етьєн (чоловічого монастиря, 1063–1081) і Трініте (жіночого монастиря, 1062–1070).
Овернь: консервативний південь, для якого характерні тринавові базиліки плану латинського хреста з рівновисокими зовні навами, деамбулаторієм, апсидіолами, без верхнього ярусу вікон, але з горішніми галереями над бічними навами, перекритими чвертьциркульними склепіннями. Середню наву перекрито циліндричним склепінням, бічні — хрестовими. Над середохрестям — купол, видимий тільки в інтер’єрі, бо зовні над ним — восьмигранна вежа, встановлена на підвищенні. Західні фасади цих базилік маловиразні, зате східні мають пластичне вирішення завдяки циліндричним апсидам і апсидіолам. Центр школи — м. Клермон-Ферран (регіон Овернь — Рона — Альпи); решта пам’яток, датованих першою половиною 12 ст., розташовані в радіусі 50 км довкола. Основні пам’ятки — собор Нотр-Дам у м. Клермон-Феррані, монастирські церкви в містах Сен Нектері, Іссуарі, Ле-Пюї-ан-Веле (усі в регіоні Овернь — Рона — Альпи).
Прованс: добре збережена тут антична римська архітектурна спадщина парадоксальним чином зумовила примітивність місцевої романіки. Провідним типом були однонавові безкупольні храми зального типу з однією апсидою, в декорі яких активно використано архітектурні елементи й деталі, виламані з античних споруд в містах Авіньйоні, Тарасконі, Арлі (усі в регіоні Прованс — Альпи — Лазуровий берег). Головний внесок Провансу у формування романської стилістики — розроблення архітектурно-скульптурних композицій розвинених перспективних порталів (портал монастирської церкви Сен-Трофим у м. Арлі 1152–1180).
Аквітанія є батьківщиною Західної школи, що поділяється на дві: Пуату і Періге, яким властиві спільні риси при певних відмінностях.
Школа Пуату: розробляла тип тринавової базиліки з рівновисокими навами, дуже затемненими інтер’єрами, пластичними західними фасадами з активним скульптурним декором. Головна пам’ятка — церква Нотр-Дам-ла-Гранд другої чверті 12 ст. у м. Пуатьє (регіон Нова Аквітанія).
Школа Періге: єдина регіональна школа романського стилю, в якій куполи застосовували настільки активно, що вони визначали архітектурний образ храмів. Храми однонавові плану латинського хреста, перекриті серією куполів на пандативах, що оприявнює зв’язок з архітектурою Візантійської імперії. Основні пам'ятки: собори у містах Кагорі 1119 (регіон Окситанія), Ангулемі 1105–1123 (регіон Нова Аквітанія) та п’ятикупольна монастирська церква Сен Фрон 1120 у Періге (регіон Нова Аквітанія), що є приблизною копією собору Сан-Марко у Венеції.
Англія
Характерне цілковите домінування нормандської школи французької романіки, внаслідок чого в історії англійської архітектури романську добу називають нормандською. Англійські особливості, яких не було на континенті: більш витягнуті у довжину нави й хор, значно більша загальна довжина одноманітних храмів — тринавових базилік із трансептом і багатоапсидним завершенням вівтарної частини (хору). В інтер’єрах застосовано масивні циліндричні опори діаметром 2 м, до 10 м заввишки. Характерні також прямокутного плану вежі над середохрестям і одна чи дві — на західному фасаді (собори у містах Глостері графства Глостершир 1089–1150, Даремі однойменного графства 1093–1133).
Німеччина
Регіональні школи існували не синхронно: провід у розвитку архітектури переходив з одного регіону до іншого, відповідно до зміни суспільно-політичних і економічних умов.
Саксонська школа була провідною у добу ранньої романіки. До неї належать три великі імперські собори у містах Шпеєрі, Майнці, Вормсі та монастирська церква Святої Марії в Лаах 1093–1156.
Рейнська школа. У розвитку архітектури визначальною була роль не монастирів, а міст, особливо м. Кельна — великого торговельного центру й місця загальноєвропейського паломництва до мощів Трьох Волхвів. Це сприяло розвитку оригінальної архітектурної школи, в якій домінували храми триконхового (див. Триконх) плану, що поєднували центричність із базилікальністю (Церква Святих Апостолів 1192–1219). До цієї ж школи належить і семивежовий собор у м. Лімбурзі-ан-дер-Лані — останній великий собор романського стилю.
Романський стиль в Україні
У Давній Русі окремі риси романського стилю наявні в мурованій церковній архітектурі різних князівств другої половини 12 — початку 13 ст., втілені в таких пам’ятках архітектури: Кирилівська церква в Києві, Церква Успіння Богородиці Пирогощі в Києві, Борисоглібський собор у Чернігові, Успенський (Георгіївський) собор у Каневі, Успенський собор у Володимирі-Волинському, Пантелеймонівська церква в Галичі.
Додатково
«Enfant terrible» романського стилю була архітектура ордену цистерціанців, який займався господарською і промисловою діяльністю, зорієнтованою на ринок. Цистерціанці були досконалими інженерами й винахідниками, тому очолили технічний прогрес у середньовічній Європі. Ідеолог ордена — Бернар Клервоський, котрий різко виступив проти пластичних і художніх «надмірностей» романського стилю: скульптури, вітражів, фресок, криволінійних форм і складних профілів, трифоріїв і веж. Романську скульптуру він називав «потворністю краси і красою потворності». З огляду на це в архітектурі цистерціанців домінували цілковитий аскетизм архітектурних форм та високе інженерне мистецтво. Монастир у Фонтене 1135–1147 (регіон Бургундія — Франш–Конте) зіграв важливу роль як зразок для будівництва інших цистерціанських монастирів у Європі. Цистерціанці в Німеччині зумовили становлення на півночі Європи масового будівництва не з каменю, а з цегли.
Література
- Conant K. J. Carolingian and Romanesque Architecture (800–1200). London : Puffin, 1959. 572 p.
- Kubach H. Romanesque Architecture. New-York : Harry N. Abrams, Inc. Publishers, 1972. 438 p.
- Mrusek H. Romanik. Leipzig : VEB E. A. Seemann Verlag, 1972. 234 p.
- Воробйова Л. Романський стиль // Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 257–258.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 94–107.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 92–102.
- Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 87.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Романський стиль (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Романський стиль (архітектура) (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.10.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
