Аквітанія
Аквіта́нія (лат. Aquitania) — територія між Піренеями і р. Луарою (у часи Юлія Цезаря — Гаронною); спочатку була заселена іберами, пізніше — кельтами. Завойована Цезарем (56 р. до н. е.), стала однією з чотирьох римських провінцій Галлії. 419 тут виникло Тулузьке королівство вестготів, яких на початку 6 ст. витіснили франки. 507 Аквітанія стала частиною Франкського королівства. У 7 ст. Аквітанія була майже самостійним герцогством. У 8 ст. її було підкорено Каролінгами. Відтоді Аквітанія вона стала васальним королівством, потім герцогством, із якого з часом виокремилося графство Тулузьке і Септиманія. У період феодальної роздробленості Аквітанією володіли графи Пуату, які 1058 приєднали до неї Гасконь. 1137 внаслідок шлюбу Алієнори Аквітанської, спадкоємиці останнього герцога Аквітанії Гільома Х, з майбутнім французьким королем Людовіком VII, Аквітанія стала частиною Франції. Внаслідок другого шлюбу (1152) Алієнор (із Генріхом Плантагенетом) Аквітанія стала володінням англійських королів з династії Плантагенетів (за Паризьким договором 1259). З 13 ст. назва Аквітанія поступово витісняється терміном Гієнь (для частини території колишньої Аквітанії).
Унаслідок Столітньої війни англійців було витіснено з Гієні, а 1453 її остаточно включено до складу Франції. Аквітанія відома завдяки виноробству, морськими курортам, портам, пам’яткам історії і природи.
Література
- Дюби Ж. История Франции. Средние века. От Гуго Капета до Жанны д’Арк. 987–1460. Москва, 2000.
- Поло до Болье М.А. Средневековая Франция. Москва, 2006.
- Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від початків до кінця XVIII ст.). Львів, 2012.
